"Команда загинула – він постарів на кількадесят років". Син Олега Базилевича про батька, Голодомор і трагедію Пахтакора

22 жовтня 2018 10174 Читать на русском
"Команда загинула – він постарів на кількадесят років". Син Олега Базилевича про батька, Голодомор і трагедію Пахтакора
Олег Базилевич та... Олег Базилевич – батько і син

Розмова Любомира Кузьмяка з Олегом Базилевичем-молодшим відбулася за кілька тижнів до смерті його батька. У день, коли Олег Петрович залишив цей світ, відбувалися останні приготування до публікації… Світлої пам’яті Олега Базилевича присвячується.

Цей дует багато десятиліть був уособленням українського футболу. Спочатку зв’язка Лобановський-Базилевич вражала на футбольному полі і стала об’єктом легенд та переказів, а потім здобула всесвітню славу, як пара тренерів. Послідовники намагалися повторити методи і стиль роботи Валерія Васильовича та Олега Петровича, проте їхній футбол був воістину магічним. Смерть Лобановського та творче прощання Базилевича ознаменувало кінець епохи Великих. Епохи, яка залишила по собі сотні запитань, які поки що не мають відповідей.

Базилевича поховали поруч з Лобановським

Крім голів, рекордів і підкорених вболівальницьких сердець, Олег Базилевич подарував цьому світові дещо більше та цінніше. Зустрічаємося із його сином, Олегом Олеговичем, неподалік "Олімпійського" – стадіону, де писалися золоті сторінки Динамо. Впізнати Базилевича-молодшого з натовпу доволі легко – батькові очі не дозволять помилитися у виборі.

базилевич

Олег Базилевич-молодший

Нашу розмову часто заносить у "не футбол". Історія, географія, релігія – у всіх цих темах Олег Олегович чудово обізнаний. Втім щиро зізнається, що після багатьох років у різноманітних сферах відчуває природну потребу у якийсь спосіб продовжити справу батька. І мимоволі привідкриває маловідомі сторінки життя Олега Петровича Базилевича.

"Батько веде боротьбу з хворобою чотири роки"

– Олеже Олеговичу, останні новини про вашого батька були суперечливими, тривожними і невтішними. Розкажіть, як він почувається і у якому стані перебуває?

– Він погано себе почуває – це така хвороба, яка не відпускає людей. Добре, що він зараз хоча б у стані, коли все розуміє і може розмовляти, але йому важко себе обслуговувати.

– Батько вже не ходить?

– Самостійно – ні. Але якщо його підтримати, то він може пройтися.

– Це хвороба Паркінсона?

– Так. Батько живе у селі під Києвом. Чи цікавиться футболом? Звичайно, адже ця хвороба відбирає лише базові функції, однак розум залишається світлим, когнітивні функції зберігаються. Це велике випробування для людини. Батько вже, як мінімум, чотири роки веде боротьбу. Насправді дивно, що він знаходить у собі сили на це. Втім, це спортсмен, а отже, це витривалість, характер, воля. І добре тренована серцево-судинна система.

– У липні Олегу Базилевичу виповнилося 80. Як відзначали ювілей?

– Посвяткували, бажали здоров’я. Батько підтримує відносини з людьми футбольного світу. На зв’язку також з науковцями, адже сам багато цим займався. Я допоміг йому написати книжку "Система або Роздуми про футбол". Насправді напрацювань дуже багато, однак склалося таке враження, що суспільству це не дуже цікаво.

– Про Олега Петровича відзняли кілька фільмів.

– Зараз грузинський режисер Темурі Есадзе працює над чотирма серіями фільму про систему Лобановського, Базилевича і Зеленцова. Є і інші цікаві проекти, присвячені цій темі, про які ми дізнаємось трохи згодом.

базилевич

– Батько дивиться футбол?

– Так, і його ключова думка – зараз намагаються досягнути бажаний результат завдяки підбору гравців. Ще наприкінці 60-х у футболі основні сподівання були на те, що кілька гравців на полі щось та й зімпровізують. Від такого комбінаційного футболу на основі індивідуальної виконавської майстерності передові тренери почали відмовлятися ще тоді. І з початку 70-х у футболі почала домінувати ідея про те, щоби замість команди зірок створити команду-зірку.

Як "Динамо" виграло Суперкубок Європи у 1975 році

Така ідея і досі декларативно існує, але на практиці вона не працює. Люди просто не володіють методами і не знають, як це робити. А хороші гравці дорого коштують, тому й виходить, що у сучасному футболі все, або майже все, вирішують гроші. Футбол розділився на тих, хто готує і продає перспективних гравців, і тих, хто їх купує. При цьому рівень організації гри істотно впав. Але так було не завжди, і сподіваюсь, не завжди так буде.

– Батько в одному з ранніх інтерв’ю емоційно сказав, що свого часу заборонив вам займатися футболом.

– Як такої, заборони не було. Я в дитинстві часто хворів і регулярно займатися фізичною культурою почав лише у 8-9 класі. А для футболу це вже запізно. Видатного результату у футболі досягають одиниці. А батько не хотів би бачити мене просто ще одним футболістом, яких багато і які "не хапають зірок з неба". Хоча він і приділив моїй спортивній підготовці певний час і увагу. Тут треба відзначити – науково обґрунтовані методи у заняттях фізичною культурою працюють і на такому любительському рівні, що я і спробував на собі. На жаль, сьогодні рівень обізнаності у цій сфері в нашому суспільстві теж вкрай незадовільний.

"Родичі по лінії матері пережили Голодомор"

– Якби ви обрали футбольну дорогу, прізвище тиснуло б на вас?

– Ні, не думаю. Всі знали моє прізвище і чий я син. Я не був серед найбільш кваліфікованих гравців навіть на любительському рівні, коли ми грали із друзями заради задоволення. Міг передачу віддати, пробити, надійно зіграти в обороні. Однак видатної роботи з м’ячем у мене ніколи не було. Грав, скоріше, завдяки вибору позиції і розумінню ігрової ситуації.

– Вдома ви мали поруч справжнього маестро. Батько навчав вас футбольних премудростей?

– В юності я не раз просив його показати, як правильно виконувати той чи інший прийом. Тато навіть штрафні навчив мене бити непогано (усміхається). Проте належної підготовки, як для професійного футболіста, я, звичайно, не мав.

– Чому суддівство?

– Мені хотілося бути ближче до процесу. Відчував це бажання і почав ходити у Київську міську колегію суддів. Там склав іспити, нормативи. Молоді судді працювали на матчах першості міста, КФК. Це дуже цікавий досвід. Я отримав першу категорію – маю вдома значок і суддівську форму. І навіть зараз із цікавістю спостерігаю за роботою футбольних арбітрів. Там є багато цікавих нюансів, які як були, так і залишилися невідомі широкому загалу.

– Що вас примусило остаточно піти з футболу?

– У 1993-му я почав співпрацювати з американською хімічною компанією Dow Chemical, одним зі світових лідерів у виробництві полімерів та хімічної сировини. Взагалі моя спеціальність – економічна географія. Захистив дисертацію. Я володів англійською і непогано знав промисловий комплекс України – тому мене і запросили. Через п’ять років роботи в галузі постачання полімерної сировини захотілося піти глибше і далі. Потиснув руки, попрощався з компанією, знайшов інвесторів і ми почали займатися виробництвом продукції: пластмасових виробів, переробкою полімерних відходів, виробництвом пінополіуретану.

"Після поразки нас відправили копати яму". Він керує школою з арифметики і не тримає зла на Шуфрича, попри борг у 9 млн

В кінці 90-х – на початку 2000-х років справи йшли непогано. Але згодом сталася ерозія маржі – ми постійно вдосконалювали бізнес-процеси і виробничі процеси, але наша компанія заробляла все менше і ставало все важче. Виробничий бізнес в Україні в почав перетворюватися на постійну боротьбу з вітряками.

– Ви є кандидатом географічних наук. Крім бізнесу, спробували себе у науковій діяльності?

– Після закінчення університету я сім років працював у системі Академії Наук України – з 1986-го по 1993-й. Важке становище, в якому опинилася українська наука на початку 90-х років, і змусило мене шукати іншої роботи. Але системне, наукове мислення нікуди не може дітися, навіть якщо ти давно вже не займаєшся безпосередньою науковою роботою.

базилевич

Олег Петрович Базилевич у юності

– Ваш батько був успішним у сфері спорту, хоча його батьки були науковцями. Ваша бабця була кандидатом історичних наук, дідусь – інженер. Це все від них?

– Можливо. Спрямованість на розумову працю може передаватися від покоління до покоління. Дідусь, Базилевич Петро Дмитрович, працював головним інженером у київському міськжитлоуправлінні. Бабуся, Щусь Віра Іванівна, кандидат наук, викладала в університеті. Батько виріс серед книг і в атмосфері поваги до розумової праці. Але то все мало свою важку ціну.

Тато розповідав про той постійний страх, у якому вони тоді жили. Вночі не могли спати. Поруч з будинком рідко проїжджали автомобілі. Але кожна машина, яка їхала, викликала одну тривогу – чи не їде до них "воронок". Той, який людей забирав. Назавжди. Ми не думаємо про це і не цінуємо нашої теперішньої свободи, але те покоління виросло у великому страху. До того ж родичі по лінії матері батька всі загинули під час Голодомору.

Віра Іванівна Щусь

– Звідки вона родом?

– Карлівський район на Полтавщині. Нащадки запорожців, виселених Катериною після знищення Січі. Про них збереглося багато цікавих історій. Знаю, що прапрадід чумакував... Але в Голодомор вимерло практичне все їхнє село. Вижила татова мати, бо тоді вже працювала викладачем у Харкові. Її матері, Жук Тетяні Григорівні, дозволили до доньки поїхати. А всі інші родичі загинули.

– Батьки Олега Петровича були проти того, щоб син займався футболом?

– Лише на початку. Коли батьки мого тата побачили, що син приніс додому першу копійчину, зароблену футболом, вони зрозуміли, що для їхнього сина це шанс вирватися з тих злиднів, у яких вони жили.

"Дзюба казав татові: "Ти – єдина людина в команді, яка розмовляє українською"

– Ви прекрасно спілкуєтеся українською, проте від Олега Петровича її чути не доводилося.

– То ви, мабуть, не питали. Тато в дитинстві розмовляв зі мною українською. А вдома з дружиною ми теж говоримо українською, іноді переходимо на польську та англійську. У мене бабуся по лінії матері – полька. У нас взагалі в родині така собі українсько-польська мішанка. А Базилевичі – то взагалі українська полонізована шляхта з Поділля. Навіть герб старий маємо, на польській Вікіпедії можна знайти.

Але спорт був однією з найбільш русифікованих сфер діяльності. Батько в молодості спілкувався з Іваном Дзюбою, відомим націоналістом, який казав: "Олеже, ти – єдина людина в цій команді, яка розмовляє українською". Навіть хлопці із Західної України в Києві починали спілкуватися російською. Татова бабця негативно ставилася до цієї русифікації, називала онуків "перевертнями".

– Це вона родом з Полтавщини?

– Так, Тетяна Григорівна – проста сільська жінка, майстриня петриківського розпису. Тато виховувався в атмосфері українських пісень та казок.

Олег Петрович Базилевич із сестрою Оксаною

– Батько рано закінчив кар’єру футболіста. Вам не доводилося бачити матчі з його участю?

– Тато хотів стати тренером. Мав ідеї, хотів вчитися і це не давало йому спокою. У Лобановського було те саме. Їм тільки по 30 років, але вони вже мріяли про тренерську діяльність. Мені тоді було лише 4, звісно, я не пам’ятаю його гри. Хоча пригадую 1991-й рік, коли я був на трибунах під час товариського поєдинку, присвяченого 30-річчю першого чемпіонства Динамо. Тоді в Київ приїхала збірна Зоряного містечка, за яку грали космонавти та тамтешні спортсмени. У складі легенд Динамо тоді не було лише Лобановського та Каневського.

– Батько видав класну гру?

– Перший тайм динамівці виграли з рахунком 1:0 завдяки татовому голу. За відсутності Лобановського кутовий виконав Сабо – батько вистрибнув і забив головою. У другому таймі на поле вийшли молодші за віком легенди Динамо і зустріч закінчилася з рахунком 3:1.

– Футбольні літописці часто згадували про той унікальний стрибок.

– В 1991 році йому було 53. Мені зараз стільки ж, і я розумію, що гра, яку тоді показали ветерани Динамо зразка 1961-го року – це насправді диво. У воротах Динамо, до речі, Олег Макаров стояв, який був ще старшим за батька. Тато потім розповідав, як у роздягальні Макаров дістав светр – той самий, з 1961-го. Пролежав у шафі 30 років, тільки міль понищила трохи. Він ще й вихід сам на сам потягнув!

– Олег Базилевич виглядає дуже серйозним і дисциплінованим. Ваше виховання було особливим?

– Планування часу, відповідальність за свою роботу – ці речі закладалися у сім’ї на все життя. Бабуся, татова мати, Віра Іванівна, розповідала, як батько після тренувань сідав за уроки. Засинав на зошитах, голова падала. А вона тоді і підіймала йому голову – бо треба ж було вчитися. Треба було тягти і спорт, і навчання. Батько закінчив школу майже з усіма п’ятірками. А ще додайте серйозні заняття образотворчим мистецтвом. Бюджет часу був дуже обмежений.

"Таке враження, що батько за мить постарів на кілька десятків років"

– Дуже знаковий і важкий момент для вашої сім’ї – трагедія Пахтакора, де тоді працював ваш батько. Якби не ваша хвороба, то він мав би опинитися у тому літаку.

– Прекрасна команда з талановитих гравців виступала дуже нестабільно. А з початку сезону 1979-го року почала, як кажуть, "валитися". Тата викликали на роботу в Ташкент, і ми не бачилися два місяці. Сталося диво. За декілька тренувань Пахтакор став на ноги. Гра повністю змінилася. Команда видала серію з п’яти перемог поспіль. Газети виходили із заголовками "Пахтакор дихає в спину лідерам". Так от, ми з мамою поїхали тоді в Сочі, а батько прилетів на два дні до нас. Просто хотів трохи побути із сім’єю перед наступним матчем у Мінську.

– Як тато дізнався про цю новину?

– Ми дивилися фінал Кубка СРСР за участю двох Динамо: тбіліського і московського. Раптом прибігає покоївка і каже: "Вам телефонують з Узбекистану". Ми відразу зрозуміли, що тут щось не те. Коли батько повернувся хвилин через 10, я його просто не впізнав – таке враження, що він за мить постарів на кілька десятків років. Зайшов і каже: "Команда загинула".

7 найбільших авіакатастроф футбольних команд

Спочатку важко було повірити. То був страшенний удар. Він полюбив цих хлопців. Пахтакор був здібною і потужною командою. Унікальність цього прикладу – у тій швидкості, з якою команда засвоїла нові для себе моделі гри. До речі, зоряному київському Динамо знадобилося значно більше часу. Воно вийшло на потрібний рівень десь у травні-червні 1974 року.

пахтакор

– А той Пахтакор замість п’яти місяців потребував лише п’ять турів.

– Приблизно так – різні команди по-різному реагують на нову для себе програму роботи.

– Значну частину дитинства ви провели на базах команд, які тренував ваш тато?

– Так, я дуже цікавився роботою батька і намагався зрозуміти, що вони роблять, і чому саме так. Тому коли прийшов час допомогти йому у підготовці відповідних дидактичних та методичних матеріалів, в мене з цим взагалі не було проблем.

– Мабуть, було цікаво ввімкнути будь-який матч і отримати фаховий розбір. Ви дивилися з батьком футбол?

– Так, постійно, і це було величезне задоволення. "Той не туди побіг, той міг відкритися, а от тут добре" – все це було і все це захоплююче. Бувало таке: "Зараз команда повинна застосувати такий от тактичний прийом". Якщо не застосовує, значить вони його не проходили. Тренування у футболі схоже до футбольного навчання. Не можна вимагати від команди контроль м’яча, якщо ти цього не відпрацьовував. Треба все це моделювати. Базилевича та Лобановського сварила центральна преса – мовляв, як можна моделюванням займатися. Треба у футбол грати!

– Вас чудово знали у команді, адже ви проводили чимало часу поруч з футболістами. Мали свого улюбленого гравця?

– Я їх всіх дуже любив, кожного по-своєму. У мене і досі збереглося особливе ставлення до всіх гравців, які працювали за Системою. Намагаюся стежити, як складаються їхні подальші долі. Зокрема і за тими гравцями, з якими колись познайомився під час роботи батька в Болгарії.

– Ви справжній поліглот. Скількома мовами володієте?

– Існують різні "ступені володіння". Писати, читати, говорити? З іноземних – англійська, польська, чеська, іспанська, болгарська, російська. Але не всіма однаково.

"Конспекти? Системою треба вміти користуватися"

– Крім географії, виробництва та вивчення мов, ви, як і ваш батько, цікавилися мистецтвом.

– У дитинстві я мав проблеми із вказівним пальцем на правій руці, заніс інфекцію – довелося робити операцію. Почерк відновився тільки до 10-го класу, тому готуватися до вступу у художній інститут було пізно. Олівець випадає, яке там навчання. В основному займався сам. Ось кілька робіт (Олег Олегович дістає блокнот і демонструє невеличку картину, складену з цифр).

Арифмізм Базилевича-молодшого

– Але ж ви – чинний художник?

– Так, я регулярно пишу якісь картини, постійно роблю ескізи та нариси. А сім років тому разом зі своїм однокласником Костянтином Дусановським вирішив заснувати новий напрямок у сучасному мистецтві. Зображуємо речі реального світу так, що їхнє розташування, їхні образи, або вони самі, несуть певний математичний, або аримфетичний, зміст. Назвали наш напрямок "арифмізм", від грецького слова "арифмос", тобто "число".

Ідея в тому, щоби натякнути на існування важливих, але неочевидних на перших погляд зв’язків, понять і символів. А взагалі любов до образотворчого мистецтва – це така в нас сімейна традиція. Наскільки мені відомо, це йде від татової бабусі. Що було перед тим – невідомо.

– Кажуть, що Олег Базилевич власними руками виконав барельєф на могилі його матері.

– Так, це правда. Скульптурний портрет-барельєф. Тато в молодості займався скульптурою.

– У вас три доньки. Рід футболістів-Базилевичів не продовжився?

– Маю ще й четверту, прийомну доньку. Вважаю, що стать дітей та прізвища потенційних онуків менш важливі, ніж любов, ніж певні життєві налаштування, сімейні традиції, знання, культура – все це передається від одного покоління до іншого.

– Чи вдалося вашому батькові передати якісь свої футбольні знання комусь із нинішнього покоління тренерів?

– Він багато писав, читав лекції на курсах сертифікації тренерів, намагався передати основи розуміння системи організації гри та підготовки футболістів – Системи Лобановського-Базилевича-Зеленцова. Але життя показало – навіть якщо ти тренувався за Системою, це не значить, що ти зможеш ефективно її використовувати як тренер. Як кажуть, курка, яка варилася у супі, необов’язково знає його рецепт. Тим більше, що взагалі, сьогодні, на превеликий жаль, стан справ в українському футболі такий, що скористатися цією Системою по-справжньому не вдається. Навіть за наявності славнозвісних конспектів.

– З речей сакральних ці конспекти перетворилися на об’єкт, який висміюють. Це образливо чути?

– Безумовно. Системою треба вміти користуватися. Конспект – це шпаргалка. А кожен викладач скаже, що найкраща шпаргалка – це "трояк". Можна зробити все ідеально за конспектом, але дещо може піти не так. Тому, крім шпаргалок, треба мати систематичні знання. Тільки вони дають можливість користуватися Системою. Тренер повинен розуміти реакцію організму на ті чи інші навантаження, постійно щось міняти у тренувальному процесі. Цей процес повинен бути керованим, а його результат – надійно передбачуваним. А зараз виходить так, що тренери повертаються до методу проб і помилок, як колись у 60-х.

лобановський базилевич

– Тобто, керуючись якимись умовними конспектами, аналогічного результату можна і не отримати?

– Треба розуміти, що розробники Системи: Лобановський, Базилевич та Зеленцов насправді копали дуже глибоко. Вони користувались результатами серйозних наукових досліджень 60-х років, і проводили свої. Аналізували моторику рухів, вивчали реакції організму футболістів на різні типи навантажень. Брали до уваги величезну кількість показників і добивалися того, що кожен тренувальний вплив мав свої прогнозовані функціональні результати. Там було дуже багато моментів, яким сьогодні, судячи з усього, не приділяється належної уваги. Зараз думають – от ми запросимо окремого спеціаліста з так званої "фізичної підготовки" і він нам допоможе. А тренер хай займається тактикою, психологією та іншими речами.

– Хибний шлях?

– Абсолютно. Окремо працювати над функціональною підготовкою гравців, і окремо – над організацією гри, м’яко кажучи, недоцільно. Тобто всі ці знання треба мати в одній голові. Розривати навчально-тренувальний процес – дуже старий механічний підхід, який вже давно розкрив свою безперспективність. Пам’ятаєте Олега Ошенкова?

– Екс-головний тренер Динамо і Шахтаря.

– В кінці 60-х, коли Ошенков працював у Шахтарі, він запросив з Ленінграду фахівця, який окремо займався легкоатлетичною підготовкою у команді. Лобановський та Базилевич тоді якраз виступали в Донецьку. Батько розповідав, як цей насправді дуже кваліфікований спеціаліст висміював футболістів: "У мене 15-річні дівчата 400 метрів біжать швидше, ніж ви!"

Згодом поставленої мети було досягнуто. Легкоатлетичні нормативи команда виконувала дуже добре. Але на рівні організації гри ніяких змін не відбулося. Цей повчальний досвід підштовхнув Базилевича і Лобановського до усвідомлення того, що підходи до організації тренувань повинні бути повністю іншими. Функціональна і тактико-технічна підготовка мають бути одним цілим. Це все треба вирішувати через м’яч. Недавно бачив, як у Києві одна юнацька команда займається – пробігли два кола, потім квадрат і двосторонка. І так кожне тренування. Люди щось роблять. А що і для чого?

Далі буде.

Олег Базилевич, яким ми його запам'ятаємо – топ-20 фото великого тренера Динамо

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
21
год
:
43
хв
Динамо
22:00
Копенгаген
Вгадай результат матчу
Залиште відгук