"Коломойський диктує: "067-466-46-46". І я розумію – це телефон Суркіса!" Ігор Циганик – про містику, Путіна і Гітлера

14 серпня 2018 12162 Читать на русском
"Коломойський диктує: "067-466-46-46". І я розумію – це телефон Суркіса!" Ігор Циганик – про містику, Путіна і Гітлера
Ігор Циганик / Instagram

Друга частина інтерв’ю "Футбол 24" з Ігорем Цигаником, ведучим та коментатором каналу "2+2".

"Поки приймав душ, у сумку поклали гирю"

– Ти частенько їздиш із ветеранською збірною України. Автобус, безліч легендарних персонажів, байки і бувальщини. Розкажи щось особливе із таких турне.

– Та що там розказувати. Недавно їздили в Балту. Поки я приймав душ, у мою сумку поклали гирю. Виходжу, а вони кричать: "Швидко, швидко в автобус!" Підхоплюю сумку – чому вона така важка?! І лише в автобусі зрозумів, що там – гиря. От такі історії (Сміється).

Частина перша: "Підбігаю до Лужного, а він: "Відчепись – там Гусін йде". Ігор Циганик – про "Профутбол", Коломойського і зраду Мораєса

Ветерани дуже люблять, коли я виходжу на поле. Переважно граю праворуч у захисті або півзахисті. Коли біжиш флангом поруч із лавою запасних, вони підказують, коментують кожну твою дію. Це дуже смішно. Я безмежно вдячний долі, що мені пощастило потрапити у цю команду.

– Як це сталося?

– Сергій Миколайович Нагорняк, який працює у нас експертом, знав мої можливості, бо ми кілька разів грали за Маестро. "Слухай, приходь до нас – спробуєш". Спершу я страшенно хвилювався – це ж футболісти, які колись виступали на неймовірному рівні. Намагався грати просто: пас ліворуч, пас праворуч. Так само діяв Вацко. Професіонали могли спокійно назвати тебе "глухарем" – і це було б правдою. Але вони натомість завжди підбадьорювали: "Як на свій рівень, ти граєш нормально".

Одного разу Олег Собуцький, як відповідає за цю команду, запропонував поїхати з ними у Вінницю. Тим паче, що після матчів – бенкети, а в мене підвішений язик, я можу побавити публіку. Ти бачив, як ми з Вацком заспівали "Червону руту?" Нас розвів Вітя Уляницький: "Новачки повинні співати". Згодом виявилося, що співали тільки ми (Усміхається).

циганик максимов

У такому колективі – постійний сміх. Особливо коли їде Максимов – це взагалі, 95-й квартал відпочиває. Вони – не злі, вони дуже добрі. Я швидко розмовляю, тож мене можуть іноді спародіювати. Таке спілкування – збагачує. Наприклад, коли розповідають, що відбувалося у роздягальні Динамо в півфіналі Ліги чемпіонів, або у перерві матчу Динамо – Спартак, ти зовсім по-іншому бачиш футбол.

– Ти згадав про бенкети. Як у таких умовах банально не спитися?

– Там ніхто не п’є. Максимум, що я міг випити після матчу, – це кухоль пива. На бенкеті всі сіли, поїли, поспілкувалися дві години, пофотографувалися з людьми – і в дорогу. Ти не уявляєш, яка там внутрішня самоповага у кожного футболіста. Ніколи собі не дозволять, щоб їх бачили п'яними, бо усвідомлюють: вони – обличчя українського футболу.

– Весною ти взяв участь у відкритті оновленого львівського Гранд готелю. Із Періс Хілтон перекинувся слівцем?

– Ми з Григорієм Петровичем Козловським товаришуємо вже тривалий час, я вболіваю за Рух. У нас не було можливості зустрітися. "Слухай, у мене буде відкриття готелю. Хочу тебе запросити". – "Ну все, приїду". Коли я зайшов, побачив Рому Михайліва, Ігоря Дедишина, Григорія Козловського, Сашу Шевченка, Артема Федецького, Мішу Кополовця – я до Періс Хітон просто не дійшов (Усміхається).

"Вони хотіли поділити Європу – і зробити це руками Гітлера"

– У лютому ти зарікся дивитись матчі чемпіонату світу-2018 в Росії. Так жодного і не переглянув?

– Я читав пресу, певні історії про найцікавіші моменти, але матчів не дивився. Розумію, яке це свято. Але почуватися співучасником цього свята не хотілося.

– Не вважаєш, що як професіонал, ти втратив важливий пласт інформації?

– Життя покаже. Я спробую це надолужити постфактум – прочитаю певні аналізи, звіти. Ти про ЧС-1958 знаєш щось? Ти ж його не бачив…

– Жюст Фонтен став найкращим бомбардиром…

– А я вивчав усі матчі. Як Пеле забивав м’ячі. Як він вийшов проти збірної СРСР разом із Гаррінчею. Я переглядав раритетний матч Англія – СРСР, мені було цікаво, як люди грали у той час. До речі, їхня індивідуальна майстерність була не гіршою, ніж зараз. 1962 рік, Чилі; 1966 рік, Англія… Якщо ти захочеш – отримаєш необхідну інформацію.

– Український фотограф Єфрем Лукацький, який працював на ЧС-2018, зробив висновок: "Чемпіонат світу виграла не Франція. Чемпіонат світу виграв Путін". Погоджуєшся? Чи відбулася його реабілітація в очах світової спільноти?

– Ситуативна. Олімпіада-1980 на тлі вводу радянських військ в Афганістан також здавалася реабілітацією СРСР. Невдовзі Радянський Союз розпався. Або Берлінська Олімпіада-1936… Як показує практика, такі форуми – це для режимів початок кінця. Дуже важко одним якимось рухом змінити те, що формується століттями. Якщо російський шовінізм формується століттями – ти не можеш змінити це чемпіонатом світу.

циганик маркевич

– Історія завжди була твоєю фішкою – улюблений шкільний предмет. Якою епохою цікавився понад усе? Який історичний персонаж – твій фаворит?

– Колись мене страшенно цікавила історія Другої світової війни. Чому вона розпочалася? Чому така колосальна кількість жертв? Чому все сталося так, а не інакше? Я прочитав багато книжок і про Німеччину, і про Англію, і про США, і про СРСР тієї епохи. У мене є своя точка зору, яка відрізняється від офіційних версій.

Як не дивно, у тій війні виграли всі, крім Німеччини. Можливо, зараз озвучу непопулярні речі, але спершу Гітлера поставили на трон ось ці всі країни. Чому? Бо їм було вигідно, щоб він робив те, що він робив. Вони хотіли поділити Європу – і провернути це чужими руками. А потім прибити цього божевільного наполовину придурка.

… Знаєш, мені дуже шкода нашу державу. Якщо брати епоху, починаючи від Богдана Хмельницького, я розумію, що ми втратили свій шанс на самоідентифікацію. Кожного разу, маючи можливість реалізувати себе, ми цей шанс марнували – хто продавав, хто поступився, бо йому не вистачило сили волі. Втрачаємо, втрачаємо і втрачаємо. Можливо, це навіть наша якась така національна традиція. Бракує внутрішнього стержня.

"Записали інтерв’ю з Кучеревським – через 2 тижні він розбився"

– Ти справді знав десятки телефонних номерів напам’ять, ігноруючи записник?

– У моєму житті був один такий епізод… (Після паузи) У 2007-му році ми почали робити серію репортажів про тренерів. Першим у списку йшов Віктор Прокопенко. Ми почали знімати програму, через 2 місяці він помер. У нас була половина відзнятого матеріалу. Дуже велике інтерв’ю, потім ще робили постфактум.

"Ширер не вписується в нашу гру, а Саласа і Саморано не встигнемо заявити". Безсмертні цитати Віктора Прокопенка

Я, напевно, той, хто записав останнє інтерв’ю Кучеревського. Ми були знайомі із 2002 року. Він справив на мене просто неймовірне враження. Це людина, яка була простою у всьому, але водночас – великою. Я – молодий пацан, але тренер підпустив мене досить близько до себе. "Євгене Мефодійовичу, давайте зробимо про вас фільм". – "Ігоре, ну хто я такий?" – "Дивіться – вся країна знає вас, як тренера, але ніхто не знає, що ви п’єте, як ви живете, у які ресторани ходите…"

– А тоді ж підйом Дніпра був вражаючий!

– Згодом він працював спортивним директором клубу. Каже: "Ігоре, ну давай". Коли я йому дзвонив на домашній номер, він підіймав трубку і дивувався: "Слушай, почему ты мне так редко звонишь?" Мефодійович любив щось сказати, підбадьорити, підказати. І от ми нарешті записали інтерв’ю – через 2 тижні він помер. Розбився на машині. І я перестав те все робити. Тут записали, там записали – і людей не стало. Мені дуже шкода, бо вони могли ще дуже багато користі принести українському футболу.

Одна фраза Кучеревського мені запам’яталася по-особливому. "Євгене Мефодійовичу, ви ще довго працюватимете тренером?" – "Ігоре, я доти працюватиму тренером, поки пам’ятатиму 100 телефонних номерів". І я для себе зрозумів: якщо ти працюєш у якійсь певній сфері, якщо ти нею гориш, твоя пам’ять має бути заточена саме на це. Тож я не мав телефонної книжки – усе тримав у голові.

– Невже ти пробив гросмейстерську позначку у 100 номерів?

– Ти що, я пам’ятав набагато більше! Усіх футболістів, які ділилися своїми контактами. Пригадуєш випадок, коли Коломойський давав номер телефону Суркіса у прямому ефірі? Я виявився неготовим: поставив запитання, а він спонтанно дійшов до цього моменту: "Зараз я вам дам номер". Думаю, якийсь "лівий" назве. А Коломойський диктує: "067-466-46-46". І я розумію, що це телефон Ігоря Михайловича! (Сміється) Тобто, навіть тут мені моя пам’ять знадобилася.

– Суркіс змінив номер наступного дня?

– Змінив. Через два тижні ми з ним зустрілися і він чесно зізнався, що в перші 10 хвилин йому надійшла купа смс різного характеру. "Я зрозумів, що далі працювати із цим телефоном – неможливо".

"Я – хлопець невибагливий"

У Вацка є фраза: "Чи міг я, пацан із Левандівки, подумати про те, що колись стану коментатором?". А ти?

– Ну, ведучим я не мріяв стати. Мені й зараз вести програму подобається набагато менше, ніж коментувати. Я хотів бути коментатором. Слухав Озерова, потім Щербачова, Маслаченка, Перетуріна, Савелія, Дерепу, Семененка, Гливинського. Готувався до цієї професії. Не знав, наскільки мені це вдасться, але мрія така була.

– Рано чи пізно настає "втома металу". У тебе є запасний аеродром на випадок відходу з "Профутболу"? Чим би ти хотів займатися?

– Я колись напишу книжку, яка буде називатися "Вся правда про український футбол". Але напишу її тільки тоді, коли розумітиму, що жити мені залишилося не так багато (Усміхається). Ось така моя мрія. Написати зараз я ще не готовий. Не минуло достатньо часу, щоб переосмислити всі факти, які відбувалися. Вони ще не до кінця сформувалися в історичному сенсі.

З приводу журналістики загалом… Я тобі можу точно сказати, що журналістика – це стан душі. Ти можеш працювати в іншій сфері, але залишатимешся журналістом. Головне завдання журналіста – яке? Знайти, обробити і передати інформацію. Якщо ти все це вмієш – отже будеш журналістом.

циганик

Сумніваюся, що коли-небудь піду із журналістики душею. Мені цікава інформація. Мені цікаво її роздобувати. Пригадую першу свою "летючку" на "Профутболі". Зібралися молоді пацани. Я сказав: "Хлопці, наше головне завдання – продукувати новини. Ми не можемо сидіти в інтернеті, вичитувати чужі новини і потім подавати". Пояснив їм: якщо якась інформація десь з’явиться раніше, ніж у нас, – ми не маємо права на існування, не буде ніякої перспективи.

І ти знаєш, хлопці прониклися. Немає футбольних новин, які б не з’являлися першими на "Профутболі". Іноді про це навіть ніхто не здогадується, іноді інформація неперевірена, іноді ми її не даємо, але процес кипить. Збираємося гуртом: я знаю те, я знаю інше, а я знаю ще отаке. От якщо ми навчимося продукувати ці новини, тоді ми станемо журналістами.

Запасних аеродромів я собі не шукаю. Я, в принципі, хлопець невибагливий. Для щастя мені багато не потрібно. Мрії заробити мільйони, мільярди, у мене немає. Я просто хочу отримувати задоволення від спілкування з людьми. Найцінніше у житті – це враження.

Сторінка автора у Facebook

"Через Шахтар йде негатив, який нищить наш футбол". Чому Микола Несенюк критикує Павелка, дорікає Шевченку, а поведінку "гірників" вважає аморальною

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
6
дн
:
3
год
:
17
хв
Рух
00:00
МФК Металург

Ми використовуємо Куки ! Що це таке ?

Залиште відгук