Коли “Театр мрій” - не просто красиве прізвисько
Як утілились мрії команди з четвертого англійського дивізіону...
У кожного з нас свої мрії.От тільки у дітей, які ще тільки починають займатися футболом, вони здебільшого схожі. Андрій Шевченко із Двірківщини і, скажімо, Андрій Петренко з якогось іншого села хочуть одного й того ж - виходити на легендарні стадіони, грати для переповнених трибун, тішити голами мільйони телеглядачів, виборювати медалі, кубки, нагороди. От тільки мрія Шевченка втілилася в життя, а мрії десятків, сотень і тисяч інших дітей так і залишилися лише мріями.
Коли на “Олд Траффорд” пролунав свисток, футболісти “Кембріджа” не поспішали в роздягальню. Тренер Мані про щось довго розповідав. Він міг би це робити й там, у підтрибунних приміщеннях, однак розумів, що його втомленим і виснажених хлопцям хочеться побути на цьому газоні ще хоч трохи. Та що там говорити - й сам наставник не бажав нікуди звідсіль іти. Колись Річард Мані грав за “Ліверпуль”. Він зупиняв прориви Хьонесса, Брайтнера та Румменіге в півфіналі Кубка Чемпіонів проти “Баварії”. Він святкував із партнерами звитягу над ”Реалом” у фіналі, хоча за тим матчем спостерігав вже з лави для запасних. З того часу минуло 33 роки…
Тренеру Мані хоча б є ЩО згадувати. Хлопці-футболісти ще минулоріч грали в п’ятому за силою англійському дивізіоні. І якщо молодші ще плекали мрії про елітний футбол (можливе все - спитайте Чарлі Остіна), то старші вже розуміли на якому приблизно рівні їм доведеться доводити свою кар’єру до кінця. Мрії про чемпіонські титули на золоті м’ячі залишилися далеко позаду. Залишалася лиш невелика надія зіграти коли-небудь на легендарному стадіоні, погрітися в софітах нехай чужої слави.
Якщо “Манчестер Юнайтед” був подарунком жеребу, то матч на “Олд Траффорд” “Кембрідж” заслужив власною грою. В першому матчі “середняки” четвертого дивізіону по-справжньому билися з основним складом зіркової команди, що, не забуваймо, лиш перед цим сезоном викинула на трансфери 200 млн. євро! Звичайно м’яч більше тримався в “манків”, але й господарі створювали непогані моменти, а виправдання Луї Ван Гала про погане поле стадіону “Еббі”, яке, бачте, зашкодило “Юнайтед”, тільки розсмішили. А слова, що “в цьому матчі все було проти його команди, навіть судді” й узагалі зацікавили FA. З гумором сприйняли результат у Челтенхемі. Фанати встановили рекламний щит із текстом: “Кращі, ніж Манчестер Юнайтед. Змогли виграти у “Кембріджа” на виїзді.
Інші жартівники зауважували - “CU” могли перемогти, але їм це було не вигідно. Тут ідеться про правило, яке існує в Кубку Англії, і від якого я особисто в неймовірному захопленні. 45% від продажу квитків віддають гостьовій команді. Це означає, що команди калібра “Кембріджа” можуть перекрити річний бюджет (у даному випадку - бл. 1,5 млн. фунтів) за одну гру на “Олд Траффорд”. Чи це не додаткова причина для “карликів” битися з сильними світу цього не на життя, а на смерть?
Чи мали хлопці з університетського містечка шанси в “Театрі мрій”? Безперечно. Давайте згадаємо про штангу, в яку поцілив Еліот уже на першій хвилині. Швидкий гол міг дозволити “Кембріджу” вибудувати глухий захист, “припаркувати автобус”, а там уже хтозна що могло трапитись. Тобто я не знаю, чи вміє ця команда добре оборонятися - я не слідкую за баталіями англійського D4. Але як тільки МЮ доводилося переходити до позиційної атаки - в “червоних” виникали проблеми. Суперник помилявся (рівень далеко не захмарний), та навіть попри це “розкатати” “Кембрідж” команда Ван Гала не могла. перший гол був забитий після швидкого випаду, другий після стандарту. І це все при тому, що гості не вибудовували якихось особливих редутів. Помилкова тактика? Можливо. Але це при умові, що “Кембрідж” ставив за мету перемогти на “Олд Траффорд”. Просто мені чомусь здалося, що хлопці просто хотіли вийти на цей газон, можливо вперше і востаннє в кар’єрі, і зіграти в футбол, показати те, що вони вміють.
Краще це вдавалося в другому таймі. Тренер, який 33 роки тому зупиняв найкращого на той час нападника світу Румменіге, а зараз щотижня спостерігає за матчами на газонах рівня “Еббі”, як ніхто знає - Carpe diem. Потрібно жити сьогоднішнім і насолоджуватися ним. “Що страшного може статися з Вами? “Манчестер” вас розчавить? І що? Вийдіть і покажіть що Ви можете”. А таки щось можуть. “Кембрідж” знову рвався в атаку, знову відкривав зони і дозволяв грати “Ман. Юнайтед” у гру, яка їм вдавалася, дозволяв уникати позиційних атак, які у виконанні “манкуніанців” є доволі жалюгідними. Все закінчилося розгромом, але, навіть за відсутності інтриги, футбол був доволі цікавим і видовищним.
Неправда, що такі матчі нецікаві. Вболівальники “Манчестер Юнайтед” могли побачити нові нюанси гри своєї команди - суперник, нижчий за класом, дозволяє награвати певні моменти краще, ніж на тренуванні. А що вже говорити про фанів “Кембріджа”. До речі, через “корки” вони не могли добратися до стадіону вчасно. І слава організаторам, що відтермінували матч на 20 хвилин, аби 6000 уболівальників не пропустили ані секунди із знаменної події. Це фани МЮ можуть спізнюватися на “Еббі” - таких поєдинків у їхньому житті сотні. Фани “Кембріджа” спізнюватися на “Олд Траффорд” не мають права...
Мені не подобається як грав “Манчестер” проти “Кембріджа”. Мені взагалі мало що подобається в “Юнайтед” зразка сезону 2014/2015. Але я змушений погодитися з Ван Галом, що його команда є фаворитом цьогорічного Кубка Англії. Більше того, вже в сезоні, скажімо, 2016/2017 (якщо голландця не звільнять) МЮ буде одним із найреальніших претендентів на чемпіонський титул. Я вірю в геній Луї і знаю, як він уміє працювати. Просто Ван Галові потрібен час. І тоді запрацює і 3-5-2. Або якась інша, адаптована схема. І від 200-мільйонних витрат “Ман. Юнайтед” перейде на спокійніші витрати. Бо в триньканні грошей не буде потреби. Голландець - фізрук у кращому значенні цього слова. Зеєдорф, Овермарс, брати Де Бури, Хаві, Іньєста, Пуйоль, Мюллер, Крос - всі ці хлопці почали грати в основах своїх команд “при Ван Галі”. Цей список ставатиму все довшим - гляньте лише на 19-річних Вілсона та Макнейра. Саме останній, а ніякий не Ді Марія, був гравцем матчу. І саме Педді Макнейр стане суперзіркою “Юнайтед”, не встигне ще й Шовковський повісити бутси на цвях.
Коли це станеться, якийсь хлопець із Кембріджа, а може він на той час буде грати вже за «Мансфілд» або «Нортхемптон», витягне футболку Макнейра і розповідатиме знайомим: «Ото, пам’ятаю, грав я проти Педді…» Після матчу традиційний обмін не відбувся. Навіщо «зіркам» із Манчестера футболка «Кембрідж Юнайтед»? Вони просто подарували сувеніри суперникам – на пам’ять про цей вечір. І гравці гостей, з червоними футболками на плечах, ще довго-довго не покидали газону. Вони усміхалися, як мало хто після поразки 0:3, аплодували рідним фанам і махали їм руками. Казковий вечір закінчувався і так хотілося продовжити його хоч на кілька хвилин, так хотілося зафіксувати його в пам'яті якнайдовше. Недарма все-таки цей стадіон називають «Театром мрій».
показати приховати