Хуан Себастьян Верон: Якось Еріксон спіймав мене на "гарячому"...
![Хуан Себастьян Верон: Якось Еріксон спіймав мене на "гарячому"...](https://football24.ua/resources/photos/news/201212/141348.jpg?v=201609134350&w=1200&h=675&q=10)
В інтерв'ю для FourFourTwo легендарний Відьмак пригадав свою ігрову кар'єру, розповівши, зокрема, про те, що мав неприємності з ймовірним наставником збірної України.
- Ще хлопчиськом ви мріяли грати за “Шеффілд Юнайтед”, оскільки саме за них виступав ваш дядько Педро Вере. Чи слідкуєте ви зараз за їхніми здобутками? Чи відвідували Шеффілд під час свого перебування у Англії і якщо так - як вам це “Сталеве місто”?
- Відверто кажучи, я й не пам”ятаю, щоб мріяв грати за них. А в Англії не надто горів бажанням відвідати їхній стадіон. У мене на думці була лише одна назва - “Олд Траффорд”. Я виріс на історіях про нього, про ті матчі, в яких мій батько брав участь проти “Манчестер Юнайтед” у 1968-му. Ця назва була усюди. Але я ніколи не мав можливості відвідати сам стадіон. У той час я зіграв проти “Манчестера” лише раз, у Монако, і один раз проти збірної Англії на “Уемблі”.
Вперше я потрапив на “Олд Траффорд” вже будучи гравцем “Манчестер Юнайтед”. Це було неймовірно. Йдучи коридорами до стадіону, я думав про батька, про те, як він ходив тими ж “стежками”. Мене відвели у музей і там був герб “Естудіантеса”, до якого домалювали мого татуся. Уявіть собі мої емоції! Тоді я намагався не надто думати про це, але коли був наодинці, емоції брали гору.
- Ви отримали прізвисько “Відьмочка”, за аналогією з батьковим “Відьмак”. Пам’ятаєте, як вперше “заробили” цей нікнейм?
- Не пригадую, коли це сталося вперше, я був “Відьмочкою” скільки себе пам’ятаю. І мені це подобається. Люди, з якими я знайомий з дитинства, досі саме так мене і називають, а от для молодшого покоління я вже “Відьмак”. Для мене ці прізвиська рівноцінні.
- Ваш батько був, без сумніву, топ-гравцем. Чи відчували ви коли-небудь тиск через те, що всі очікували від вас його рівня? Вам ніколи не хотілося бути нападником, як і він?
- Взагалі-то, я починав як центральний захисник, але з роками стало зрозуміло, що моє місце - у півзахисті. Щодо тиску, то я не впевнений, що це відповідне слово. Я намагався показати, що можу успішно грати завдяки своїм власним здібностям, а не тому, що я син топ-гравця. Мабуть, часом це означало, що я мав робити трохи більше за решту, бо вважалось, що у мене більше переваг. Я отримував задоволення від футболу і не сказав би, що відчував якийсь тиск через мого батька.
- Найкращий подарунок, який ви отримали у своїй футбольній кар’єрі?
- Від Дієго (Марадони - Авт.). Я був наймолодшим гравцем у команді. Але він ставився до усіх однаково, незалежно від того, був це Клаудіо Каніджа, або ж Кілі Гонсалес і я, двійко наймолодших. Одного дня, коли ми жили у готелі “Боки”, він покликав нас чотирьох до своєї кімнати. “У мене для вас подарунок”, - сказав Марадона, вручаючи кожному по пакуночку. Я відкрив свій і прочитав: “Rolex”. Це був годинник.
Я розгубився. Не звик носити годинники. До цього мав лише такий пластиковий електронний, просто щоб орієнтуватися в часі. Моїм “найрозкішнішим” годинником на той час був Casio із вбудованим калькулятором. Аж тут такий подарунок від Дієго... Я відразу прошепотів Кілі: “Боже мій, скільки ж він коштує?”. “Не маю жодного уявлення, - відповів він. - Але явно дорожчий за півцарства”. Не знаю, чи хлопці зберегли ці подарунки, але можу сказати, що свій я пещу та лелію і досі.
- Що змусило вас перейти до “Сампдорії”? Чи обговорювали ви із Марадоною переваги гри в Італії, і як вам попервах там жилося?
- Це було невтішною новиною для “Боки”, тим більше, що ми якраз боролися за титул, та й я провів у команді лише 4 місяці. Спочатку Дієго і Карлос Білардо не хотіли мене відпускати, але зрештою погодились на це. Дієго запевнив, що мені сподобається італійський футбол, і мав рацію. “Обжитися у новій країні буде важко, але потрібно бути терплячим”, - сказав він мені. На той час зовсім небагато вихідців з Південної Америки вирушали до Італії у такому юному віці. Піонерами були Хав’єр Дзанетті і Айяла, згодом - Ернан Креспо і я, усі ми проторували дорогу для багатьох наших послідовників.
- Чи почули ви якісь особливі слова від Роберто Манчіні у тому знаменитому матчі, де ви здолали “Інтер”?
- Так, це, власне, один із найприємніших моментів у моєму “обживанні” в Італії, про яке казав Марадона. Ми тоді програвали 1:3. І тут у перерві Роберто підходить до мене і каже: “Розслабся. Грай, як знаєш. Роби так - і ми переможемо”. Не знаю, чи це просто співпадіння, чи я таки дійсно грав добре, але у кінцевому результаті ми здолали їх із рахунком 4:3. Саме тоді я відчув, що оце моє обживання завершилося. Роберто - мій друг. Мені небайдужа його думка. Він допомагав мені від моменту, коли я вперше переступив поріг командної роздягальні, і завжди намагався підписати мене у ті клуби, які тренував сам. Він сильна особистість, має чимало прибічників і противників. Але якщо вам пощастило познайомитись із ним ближче, ви переконуєтесь, що Роберто - неймовірна людина.
- У “Сампдорії” вас часто порівнювали із Тоніньо Серезо. Це - порівняння, яким варто пишатися?
- Мені довелося пограти проти нього у 1995-му, під час мого першого сезону у “Естудіантесі”. Цікаво те, що він мене запам’ятав! В Італії почалися порівняння: люди знаходили схожість із ним у моїй манері гри, у кольорі моєї шкіри, у моїх швидкості і ході. І цим таки можна пишатися, мене ніколи не гнітили жодні порівняння. Пізніше мене ще й із Зіданом порівнювали. Але це вже було величезним перебільшенням, Зідан був справжнім “звіром”, але у Італії полюбляють вішати “ярлики” на певних гравців, особливо на “фантазісту”, навіть якщо стилі їхньої гри різняться: от як Тотті, Зідан, я...
- Хто був ідеальним компаньйоном для вилазок “у світ”?
- Крістіан Карамбе. Він був un grande, як кажуть в Італії. Першокласно виглядав, мав хороше почуття гумору, був товариським, якими тільки мовами не “щебетав” - французькою, англійською, італійською, іспанською, плюс носив дреди - такий собі бонус до усього вищезазначеного. Ми отак не раз вибирались і часом нас ловили “на гарячому”. Одного разу це був Еріксон. Йому це не сподобалось і ми мали з ним серйозну розмову...
Переклад та адаптація Анастасії Брюквіної
показати приховати