"Ді Каніо" з Ніцци та "Буффон" з Фріулі
Про справжніх представників своєї землі – uno di noi (одних з нас), як говорять в Італії.
Кожного року заявляють про себе молоді та талановиті футболісти, за розвитком кар’єри яких неймовірно цікаво спостерігати. Ось про таких хлопців, про двох протилежностей як лід та полум’я, мені хочеться сьогодні розповісти.
Ніцца колись була італійським містом, де народився такий герой нації як Джузеппе Гарібальді, але ним довелося розплатитися за допомогу французів у війні з австрійцями. Незважаючи на таку ситуацію, гарячий бунтарський дух тут зберігся. І саме його успадкував Алексі Бозетті – форвард «Ніцци», котрий завоював титул чемпіона світу зі збірною U-20 покоління Поля Погба. Можливо, йому не стати суперзіркою комерційного футболу, але для футболу фанатського він уже величина!
Бозетті народився родині з музикальними традиціями – серед його предків є композитор Анрі Бетті та оперна співачка Фреда Бетті. Проте Алексі обрав футбольні поле та трибуну. З юного віку він не тільки тренувався з м’ячем, а й брав активну участь у житті ультрас: фанатська трибуна, виїзди, заряди, піро, мабуть, й ще щось веселіше… І, незважаючи на те, що Бозетті вибився у професіонали, дебютувавши за улюблену «Ніццу» у 2012-ому та забивши перший гол у Лізі 1 у ворота «Валансьена» (22 вересня 2013-го), Brigade Sud Nice 1985 чи, як вона називається після розпуску Sud Populaire, не стала йому чужою. Радше навпаки!
Нещодавно Бозетті забив «Марселю» у виїзному кубковому матчі, у якому «Ніцца» здобула історичну перемогу з рахунком 5-4. Як колись Ді Каніо у римському дербі, Алексі побіг святкувати до сектору фанів суперника, котрі нещадно ображали його, згадуючи навіть матір, та продемонстрував свої численні татуювання… Це череп зі встромленим ножем, що символізує ультрас «Ніцци», а також обличчя місцевих «героїв»: гангстера Альбера Спаджарі, який прославився завдяки вдалому пограбуванню банка «Societe Generale» у 1976-ому та багаторічного мера міста Жака Медсана, якого тут люблять, незважаючи на звинувачення у корупції.
Враховуючи попередній скандал з нібито антисемітським жестом та відповідну репутацію гравця, результатом стала дискваліфікація за провокацію. Як він написав у Твіттері після апеляції: «Підтвердили. Шкода. Але обіймати символи рідного міста та клубу не є провокацією…» Тато футболіста Патрік теж обурюється: «А до тих, хто, як Ібрагімович, ображає суперників, не вживають жодних санкцій! Алексі любить своє місто і не збирається змінювати стиль святкування голів!» Не збирається Бозетті й зроджувати свою «Ніццу», бо пообіцяв ніколи не виступати за інший клуб у чемпіонаті Франції: хіба ж можна з орлом, витатуюваним нас серці?!
Проте 20-річний нападник нічого не говорив про Серію А, точніше, навпаки, говорив, що йому подобається «Лаціо», а Курву Норд «Інтера», взагалі, час від часу відвідує – Мілан же зовсім поруч. А тіфозі так мріють про щось справжнє, що навіть не переживають, чи готовий «ніццардо», уродженець Ніцци, до такого серйозного виклику.
Фріулі – північно-східний регіон Італії, де говорять на абсолютно незрозумілому для інших жителів Апеннінського півострова діалекті, а також там переважають інші риси характеру: розсудливість, стриманість, працелюбність. Саме таким є Сімоне Скуффет – воротар «Удінезе», якому пророкують яскраву кар’єру. Не в останню чергу через прізвище: дві літери «ф» вперто натякають на Діно Дзоффа та Джиджи Буффона :-).
Скуффет ніколи публіку не провокував і навряд чи буде, зате добре виступив на чемпіонаті світу U-17 та дебютував у воротах клубу Серії А у 17 років. Гвідолін включив його у склад, коли на розминці отримав пошкодження Бркіч – і той настільки впевнено провів перші три матчі, навіть у напруженому півфіналі Кубку Італії проти «Фіорентини», що змусив говорити про себе як про основного. Особливо вразило, як хлопець кинувся в ноги Матрі, чим довів, що не боїться. Не боїться і зберігає спокій – а хіба це не головні риси воротаря?
З часів Фабіо Россітто (1989-97) Скуффет є першим фріулійцем у складі «Удінезе», клубі, який постійно шукає молодь, але зазвичай далеко від дому. Сімоне багато чому навчився за спиною у Саміра Хандановича, котрого називає серед своїх кумирів. І продовжує вчитися, бо, як людина, котра твердо стоїть на землі своїх предків, розуміє, що зробив лише перший маленький крок. І кожен наступний потребуватиме ще більших зусиль.
показати приховати