Видибай, Барсо! Видибай!
Барселона Челсі 2:2 (перший матч 0:1). Шість причин каталонської поразки.
Кожного, хто любить копанку, цей матч мусів зачепити за живе. На полі було дві команди, і було трохи незрозуміло – кожна з них грала в іншу гру, однак обидві гри називають футболом. Так, футбол – це мереживні комбінації і контроль м’яча. Але футбол – це водночас і характер, і самовідданість, готовність віддати грі всього себе. Цей другий варіант учора переміг.
«Заслужили більше», «не пощастило» та «антифутбол» - це ті вирази, що їх тут ви не побачите. Дешеві відмазки, спроби відбілити себе після гри більше личать невдахам, а не такому великому клубові як «Барса». Тим паче, що поразка від «Челсі» була, як на мене, цілком закономірною і ґрунтувалася на цілому ряді причин.
В першу чергу, це вже згаданий характер. Це та якість, яку деякі вболівальники (і Ваш покірний слуга в тому числі) цінує в футболі найбільше. Кожен гравець має певний потенціал, певний арсенал умінь, певну трансферну вартість тощо. Здавалося б – ти збираєш 11 гравців з кращими вміннями, ніж 11 гравців суперника і перемога гарантована. Але так не буває. В іншому випадку можна було би збиратися на початку сезону, проводити підрахунки та опитування і вручати Кубок чемпіонів «Барсі», «Реалу» чи ще там комусь. Насправді ж право називатися найсильнішим треба відстоювати. І тут, на полі бою, всім начхати на те, скільки нулів у твоєму контракті; тепер, у цей момент, всім плювати на те, скільки медалей у коробці під твоїм ліжком… Суперники приїхали на твій стадіон і готові померти тут, задля шансу здійснити свою мрію. Може вони не вміють стільки тримати м’яч, чи вигадувати такі хитромудрі комбінації, може їхні футболки не продаються так масово… Але в цей момент вони готові були лягти кістьми за цей фінал. І вони лягли. І вони гратимуть там…
Наступна складова перемоги «Челсі» - вдала гра в обороні. Якщо хтось гадає, що можна перемагати всіх і кожного завдяки сильній, супермегасильній атакувальній ланці, без належної оборони, то він, мабуть, божевільний. «Забийте нам скільки зможете, а ми заб’ємовам скільки захочемо» - це вже ретро, гарна, але дуже стара та неактуальна пісенька з минулого століття. Без захисту нема перемог. Хочете зробити акцент на нападі, а не обороні? Ваше право. Але чому Ви гадаєте, що суперник має грати аналогічно?! Чому Ви хочете, щоби опонент грав Вашу гру, давав Вам фору? От і «пенсіонери» давати фору не забажали. Може просто не хотіли образити велич «Барси»?
Ідемо далі. Тут я хотів би поговорити про ефективність. Скільки ударів по воротах завдали каталонці за два півфінали? Десятків зотри. А скільки забили голів? Два! Та це ж 6-7%. Хлопці, а як Ви з таким відсотком ефективності хотіли пробитися до фіналу? Шановні, погодьтеся, це не статистика переможця…
Не можу не згадати і про карму. Ніщо нікуди просто так не зникає. Пам’ятаємо матчі проти «Челсі». Пам’ятаємо суддівство в грі проти «Мілана». Настала пора розплачуватися. Можливо саме тому м’яч і не полетів на сантиметр ближче до мети, коли потрапляв у штанги? До слова, про штанги. Дуже смішно читати про те, що одна з команд мала перемагати, тому що N разів потрапила в каркас. Колись один заслужений тренер України на запитання про штанги суперників, не задумуючись, відповів: «В табло м’яч полетів, чи у штангу – гола нема, панімаєш?!». Так і тут. Кожна медаль має два боки. М’яч міг полетіти трошки вліво і був би гол? А міг полетіти і трошки вправо і барсоглорам не було б про що писати на футбольних форумах :)
Тут і концентрація. Мене просто бісять команди, які не можуть дограти матч до фінального свистка. Цим часто-густо грішили українські клуби в єврокубках, пропускаючи перед самісіньким свистком. Але «Барселона»? 45+2 в Лондоні, 45+1 і 90+2 вдома. Гадаю, що коментарі тут зайві…
Допомогла гостям і психологія. Невже Ви думаєте, що в голові лідера команди не тьохнуло: «Восьмий матч проти цієї команди, а я ще не забив їм жодного голу». А інший форвард, виходячи на заміну, стопудово подумав: «Хехе, «Барса». Скільки ж я їм поклав свого часу!». Як налаштувалися, так і зіграли. «Блауграна» взагалі якось не виглядала на команду, яка виходить зробити все для перемоги. В мене склалося враження, що ці хлопці повірили в казку. Казку про групу хоббітів – маленьких, але неймовірно талановитих. Нібито вони знайшли якийсь артефакт і всі-всі-всі – люди та ельфи, гноми та орки – якими сильними та грізними вони не були, повинні схилити перед дрібнолюдиками свої голови. Але життя – воно прозаїчніше та суворіше від казок. Так, добрі хоббіти можуть здолати злих орків, але нехай будуть ласкавими принаймні прикласти для цього якихось зусиль.
Все, що вимагалося від «Барси» на 43-ій хвилині матчу – не програти наступних 50 хвилин ігрового часу, граючи вдома 11 на 10. Важке завдання? Команда Гвардіоли із ним не впоратися не зуміла. Всі претензії лише до себе, панове. Це поразка, повна поразка. А що комусь не подобається як грав суперник – то це повна лірика. Давайте не будемо вчити англійців грати в гру, яку вони самі й вигадали. Це те саме, що іноземцю вчити українську господиню варити борщ.
Ідол упав. І тепер хочеться глянути на тисячі барсоглорів по всій планеті. Чи побіжать вони за рікою, за бовваном. Чи гукатимуть вони йому «видибай!»? А може плюнуть і почнуть шукати собі нову релігію, нових переможців…
показати приховати