Порожняк
Понад 42 тисячі глядачів, незважаючи на семиградусний мороз. Команда опинилася на краю прірви, останній шанс врятувати єврокубковий сезон.
І все даремно. Кожен, хто небайдужий до футболу, може зрозуміти настрій донецьких уболівальників вчора ввечері. Навіть втішний приз, як-от путівка до Ліги Європи, протік поміж пальцями за кілька хвилин до фінального свистка. Сезон, що після минулорічних топ-8 європейського футболу, не став кроком уперед. Навпаки – два кроки назад і чимало інформації для роздумів. Quo vadis, Campeone?
Післяматчеву прес-конференцію Мірча Луческу розпочав із того, що попросив вибачення у вболівальників «Шахтаря». Втім мені здається, що прихильники «кротів» прагнуть іншого вибачення, іншого вибачення за відсутність результату при затрачених ресурсах потребуватиме й власник клубу. Відтак весняна частина чемпіонату стане для румунського керманича «гірників» лакмусовим папірцем або, якщо хочете, російською рулеткою. Якщо «помаранчево-чорні», воюючи фактично на одному фронті, програють «Динамо» війну за титул, то в історії «Шахтаря» може завершитись ціла епоха – епоха Луческу.
Якось у хитрого лиса вже було круте піке додолу. Все завершилося Кубком УЄФА і тріумфальним сезоном 2010/11. Тепер – чергове випробування і вихід із нього має бути таким же грандіозним. Або небо вкриють феєрверки, або тренер згорить сам, намагаючись їх запалити. Чекати залишилося недовго. Дозволю лиш висловити собі думку, що багатьом може видатися блюзнірською. Із Луческу потрібно попрощатися заради того, щоби «шахтар» міг зробити ще один, черговий крок уперед.
Ця Ліга Чемпіонів продемонструвала – якщо він і лис, то, виявляється, не такий і хитрий. Якщо суперники знають як протидіяти твоїм задумкам – вони перестають бути хитромудрими. Й тоді залишається лише в безсилій злобі нарікати на арбітрів, що й почав робити Містер відразу ж після вибачення перед уболівальниками. Флагман «Шахтар» просто ризикує заплисти туди, де йому занадто мілко. Я не впевнений чи варто міняти капітана, щоби цього уникнути, однак курс хоч трохи змінити обов’язково.
Звівши у групі G «Шахтар» і «Зеніт», жереб ніби навмисне тицьнув «кротів» мордочкою в калюжу. Мовляв – дивіться і вчіться. В цих команд чимало спільного і саме тому їх порівнювати легко. Вони – чемпіони своїх, пост-радянських країн. Вони представляють міста, що і в футбольному, і в політичному плані перебувають у певній опозиції до столиць. Вони, хоч і мають багату історію, в чемпіонатах СРСР не хапали з неба «зірок», програючи за кількістю трофеїв багатьом. У них грошей кури не клюють. Їх тренують іноземні фахівці з непоганим досвідом роботи в італійському чемпіонату. Вони настільки однакові, але наскільки ж вони різні!
Коли «Шахтар» і «Зеніт» зійшлися в очному протистоянні, то, мабуть, не один прихильник «гірників» позаздрив опонентам. Як виглядали півзахист і напад українського чемпіона? Фернандінью, Жадсон, Коста, Вілліан, Адріану… Як виглядали ті ж ланки чемпіона Росії? Зирянов, Файзулін, Широков, Денісов, Бухаров… Чи бракує «Газпромові» грошей, аби гуртом возити таланти з Бразилії? Навряд. Просто в петербурзького клубу інша політика. А зібрати ТАКУ команду із аборигенів значно важче і навіть дорожче, ніж налаштувати футболістопотік із Бразилії... Так хочеться, щоби в Донецьку це зрозуміли.
Чекати залишилося недовго. Вже взимку ми зрозуміємо чи зробили у столиці Донбасу якісь висновки, чи й надалі українцям вперто віддаватимуть кілька позицій, а на всі інші приїдуть Даміау, Лукас і Веллінгтон Нем. Зрештою, можна замахнутися й вище. Он Неймар бігає неприкаяний. Пенсійну реформу вже провели, скоро затвердять трудовий і податковий кодекси. Грошей вистачить точно. От тільки чи це ТОЙ шлях?
показати приховати