Навіщо потрібен офсайд
Рубрика "Вікно в Європу" сьогодні зачепила фундаментальні речі. Правило офсайду регулярно створює проблеми, зводячи нанівець старання арбітрів (або, навпаки, допомагаючи їм творити беззаконня). А, може, воно взагалі застаріло?
Саме про проблему офсайду розмірковує оглядач Gazzetta dello Sport Луїджі Гарландо після цілком невдалого туру для італійських арбітрів:
Досить міліметрових відеоповторів, досить полеміки, що вбиває апетит, досить злодійськи піднятих прапорців лінійних арбітрів. Відмінимо правило офсайду і буде нам спокій. Видалимо зуб і не буде болю. Таке радикальне рішення після матчу у Катаньї може спонтанно виникнути у ході гарячих дискусій. І не тільки у вболівальників зі спорт-барів. Декілька років тому, а саме у березні 2010-го, сам Йозеф Блаттер, всесильний аятола ФІФА, виказав бажання відмінити правило офсайду і навіть звернувся до колеги з хокею на траві, де така процедура відбулася у 1998 році. Правила виявилися недосконалими? Людське око не викликає довіри? Технології є надто небезпечними? Неможливо придумати систему, яка б сама фіксувала положення поза грою? Тоді викреслимо його зі списку злочинів. Усе просто.
Сама думка про таку можливість інстинктивно породжує сп’яніння свободою, як колись режим економії 1970-х років, коли дозволили їздити по окружній дорозі Мілану на роликових ковзанах. Панувало б тотальне відчуття звільнення від тактики. Нападники змогли б окопатися у чужих воріт, захисники були б змушені слідкувати за ними, відстані між лініями команд розтягнулися б, а у звільненому просторі м’яч вільно літав би по полю – і ми б купалися у задоволенні від спектаклю. Більше ніяких захисних ліній, які б, ревносно працюючи, обмежували б вільний простір до мінімуму, заповнюючи його людьми, як у японському Токіо, аж до повного тактичного застою. Більше жодного матчу, зіпсованого істерично піднятим прапорцем. Справді? Ви впевнені? Спробуйте вийти зі стану інстинктивного сп’яніння ідеєю та визнайте, що усе не так, як здається.
Якщо прибрати правило офсайду, футбол стане іншим видом спорту. З декількома каланчами у карному майданчику як у баскетболі під кошиком та з майстром кидання м’яча на 60-70 метрів з американського футболу – ось так виглядатиме конкурентоспроможна команда. Футбол – це зовсім інша річ. Гол не є душею футболу; гол – це лише завершення гри. А душею футболу є сама гра, тобто процес конструювання голів. Без офсайду м’яч перелітав би через центр поля як через океан. Але ж футбол може похвалитися такою славною історією саме завдяки геніям, які плавали у тому океані. Згадайте легендарний прохід Марадони у матчі зі збірною Англії на мексиканському мундіалі, подумайте про гурт художників, які зараз творять у центрі поля "Барселони".
У 1863 році, коли Футбольна асоціація вперше зафіксувала правила футболу, було визначено, що у офсайді перебували усі граців, що знаходилися попереду партнера, який вдарив по м’ячу. Фактично можна було віддавати передачі лише назад як у регбі, рідному братові футболі.
Чому? Тому що вважалося неблагородно проходити суперника, не вступивши з ним у протистояння. У той час футбол справедливо називали "dribbling game". Офсайд, який у наші дні перетворився на найпростіший захисний механізм, з’явився як благородне правило і ним залишається. Він продовжує змушувати гравців вступати у двобій здібностей. Забирає вільний простір та увінчує лавровим вінком тих, хто вміє проникати у шпаринки завдяки таланту (Мессі), а також тих, хто перемагає час завдяки чистому інстинкту (Індзагі). Він звільняє футбол від тиранії м'язів. Без правила офсайду футбол більше не був би інтригуючим тактичним змаганням на шахівниці хитромудрих тренерів, а перетворився б на банальну вуличну бійку з м’ячем. Тому краще зберегти зуб, навіть якщо іноді він болить.
Яна Дашковська спеціально для "Вікна в Європу"
показати приховати