Блохін, Шевченко й решта у полоні "традиції", Маркевич-унікум з нюансом – як склалася доля екс-тренерів збірної України
Більшість наставників завжди мають напоготові кліше про те, що робота в збірній – це вершина кар'єри. Намагаємося розібратися, чи є в цих словах істина, на прикладі національної команди України.
Сергій Ребров став 12-м повноцінним наставником в історії збірної України. "Футбол 24" пригадує, як склалася кар'єра фахівців після їхньої роботи на чолі головної команди країни.
Найкращі тренери збірної України – Лобановський лише сьомий у рейтингу
Відразу зазначимо, що тренерів, які виводили національну команду на матчі, було суттєво більше. Однак у цьому матеріалі ми не будемо говорити про виконувачів обов'язків, адже вони просто тимчасово закривали прогалини, й два-три матчі на чолі збірної суттєвого впливу на їхню кар'єру не мали.
Лише двом тренерам вдалося попрацювати зі збірною України по два рази. Якщо Йожеф Сабо не може похизуватися успіхами під час першого, то Олег Блохін навпаки – не зумів перевершити свої ж досягнення. Втім, детальніше про це поговоримо згодом.
Віктор Прокопенко. Перший головний тренер збірної України в історії заглянув до команди лише на якусь мить. Фактично він навіть не припиняв роботу в Чорноморці, з яким двічі виграв Кубок України та двічі здобував "бронзу" Вищої ліги. На початку нового тисячоліття очолив Шахтар, з яким також виграв Кубок і два комплекти медалей – на цей раз срібних. Згодом перейшов на посаду спортивного директора донеччан, яку обіймав до кінця життя. Помер у 2007-му (обірвався тромб).
Олег Базилевич. Давній соратник Валерія Лобановського раніше за нього попрацював у збірній. Під його керівництвом Україна зіграла 11 матчів. Зокрема, перший у своїй історії офіційний. Все завершилося поразкою від литовців і звільненням Базилевича. Після збірної Олег Петрович спробував свої сили в Кувейті, але дуже швидко повернувся на Батьківщину. На цьому тренерська кар'єра завершилася. Базилевич встиг попрацювати функціонером у ФФУ та рідному Динамо. Помер 2018 року від хвороби Паркінсона.
Йожеф Сабо. Прийшов у збірну в 1994-му, провів два матчі й пішов, але обіцяв повернутися. Сталося це дуже швидко. Через два роки Сабо знову був біля керма – перемагав Португалію та росіян (з тим легендарним голом Шеви Філімонову). На жаль, на великі турніри ми не їздили – двічі поступалися в плей-офф. Після збірної Сабо двічі брався за роботу в Динамо, але це вже були часи, коли на футбольний Олімп підіймався Шахтар, тому кияни обмежилися лише одним Кубком України. Більше Йожеф Йожефович тренером не працював, натомість розкрившись в амплуа експерта.
Анатолій Коньков. Вписався поміж каденціями Сабо. Його тренерська кар'єра розвивалася поступово – Таврія, Шахтар, Зеніт і, зрештою, збірна України. Проте в національній команді успіху не досяг, заваливши відбір на Євро-96. Більше статусні клуби його не запрошували. Однак Коньков зумів ще раз гучно заявити про себе, в 2012 році очоливши ФФУ. Там все завершилося ще гірше – звинуваченнями в корупції та відставкою лише після двох років роботи. Після цього відійшов у "інформаційну тінь". На сторінках ЗМІ почав з'являтися переважно завдяки публікаціям в Instagram своєї дружини, яка вдвічі молодша за Конькова (на цю мить йому 73 роки).
Валерій Лобановський. Легендарний тренер нарешті потрапив у збірну, коли вже мав серйозні проблеми зі здоров'ям. До того ж продовжував паралельно очолювати Динамо. Україна не змогла виграти не найсильнішу групу відбору на ЧС-2022, посівши друге місце, й звично для себе поступилася в плей-офф. Після цього Лобановський зосередився на роботі в київському клубі. На жаль, жити йому залишалося лише пів року...
Леонід Буряк. Отримав посаду як один із учнів та послідовників Лобановського. Україна провалила відбір на Євро-2004 (в групі стала третьою), а Буряк пішов. Далі були короткі періоди роботи в Динамо та Олександрії.
Олег Блохін. Нагородою за успішну роботу в Греції стало запрошення до збірної України. Цей фахівець вперше вивів нас на великий міжнародний турнір – ЧС-2006, де "синьо-жовті" стали чвертьфіналістами. Втім, відбір на наступне Євро команда провалила, ставши лише четвертою в кваліфікації. Блохін подав у відставку й вирішив перебратися до Москви. Тоді однойменний клуб не шкодував грошей, але вийшов лише "пшик" – підсумкове дев'яте місце.
Олег Володимирович повернувся в Україну, де спочатку попрацював спортдиром Чорноморця, а згодом очолив національну команду, яка готувалася до домашнього Євро-2012. На тому турнірі з групи вийти не вдалося, але федерація була налаштована продовжити співпрацю. Однак Блохін кинув збірну, коли його покликало Динамо. Там фахівець провів два бездарні сезони, за підсумками яких кияни ставали третіми та четвертими. Проте найбільша ганьба чекала попереду. Останніми роками Блохін став одним із придворних відбілювачів репутації Андрія Павелка. Оскільки інших ознак діяльності легенди в УАФ не помітно, то можна припустити, що саме за це йому платять щомісяця понад 170 тисяч гривень зарплати.
Олексій Михайличенко. Очолював збірну поміж каденціями Блохіна, перед коротким спалахом Мирона Маркевича. Провів не найгірший відбірний цикл (так, чергова поразка в плей-офф), але у федерації були інші плани щодо підготовки до домашнього Євро. Михайличенко ж повернувся в Динамо, де за десять років змінив низку посад – від директорів різного рангу до головного тренера (тут неуспішно). Зараз також входить до "свити Павелка", перебуваючи на зарплаті УАФ.
Мирон Маркевич. Ось хто мав бути наставником збірної України на Євро-2012. Маркевич поєднував цю роботу з посадою в Металісті. Втім, встиг провести лише чотири матчі. Через конфлікт між керівниками Динамо і харків'ян Мирону Богдановичу довелося покинути збірну. Варто розуміти, що тоді ФФУ керував один з братів Суркісів. Зрештою, Маркевич довів свій високий рівень і в Металісті, і Дніпрі, з яким дістався фіналу Ліги Європи. Потім роками чекав шансу знову очолити "синьо-жовтих", але керівники на той момент уже УАФ обіцянок не дотрималися. Нещодавно погодився на пропозицію Карпат, які планує повернути в елітний дивізіон.
Михайло Фоменко. Прийняв збірну після другого відходу Блохіна, якщо не рахувати тимчасових менеджерів. Насправді його каденція була доволі успішною. На ЧС-2014 не потрапив, лише з серйозним опором поступившись у плей-офф французам. Був першим, хто вивів збірну на Євро через кваліфікацію. Утримує перше місце за відсотком перемог серед тренерів, які провили на чолі України щонайменше п'ять матчів. На жаль, пам'ятають його переважно за провалом на Євро-2016 та епічною заміною, щоб зробити рекордсменом Тимощука (тоді він ще не був відкритим зрадником). На цьому тренерська кар'єра Фоменка завершилася. Він повернувся жити в рідні Суми, звідки не втік навіть від окупації.
Андрій Шевченко. Зі своїм тренерським штабом не боявся революційних рішень. Команда грала в привабливий футбол, з яким перемагала найсильніші збірні континенту. З першого місця кваліфікувалася на Євро-2020, де зуміла вийти в плей-офф. Після конфлікту з Павелком весь штаб на чолі з Шевченком пішов. До Дженоа, яку невдовзі очолив Андрій Миколайович, доїхали не всі. Ймовірно, це стало однією з причиною невдалих результатів, а згодом і звільнення. Відтоді Шевченко перебуває без роботи, зосередившись на гуманітарній місії задля наближення перемоги України у війні з російськими окупантами.
Олександр Петраков. Подейкують, що чемпіона світу U-20 запросили через безвихідь. Павелко ще два роки тому хотів бачити на чолі збірної Реброва, але в того були чинні клубні контракти. З Петраковим збірна програла лише два матчі, але один із них – найважливіший (фінал плей-офф кваліфікації на ЧС-2022). Олександру Васильовичу очікувано не запропонували продовжити контракт, і він прийняв пропозицію від збірної Вірменії. Нова команда Петракова непогано проводить відбір на Євро-2024, ситуативно посідаючи друге місце, маючи в своєму активі перемоги над Уельсом та Латвією.
Як бачимо, для майже для всіх колишніх наставників збірної України робота з "синьо-жовтими" була своєрідним вододілом. Після прощання з національною командою поки нікому не вдалося досягти у тренерській кар'єрі більших висот. Зазвичай навпаки – слідували невдачі та навіть відверті провали. Виключенням може слугувати лише Мирон Маркевич. Втім, його період у збірній України був настільки коротким, що говорити про його вплив на подальшу кар'єру взагалі не серйозно.
показати приховати