Битва за Рур
Цього п’ятничного вечора я хотів би бути там. Навіть коментатор (а німецької я ніколи не вивчав) примушував із жадібністю вслухатися в його слова. І попри те, що гола команди так і не забили – це була справжня ГРА… Так, стадіон «Боруссії» вже не «Вестфалєн», а «Сігнал Ідуна». Від футболу сучасного зовсім не втечеш. Однак бундесліга – це місце де старий дух футболу ще ой який міцний. А на рурському дербі він просто зашкалює.
«Боруссія» проти «Шальке». Це протистояння, вочевидь, таки найпринциповіше протистояння в Німеччині. Розпочалося все в далекому 1925-му. 3-го травня команди сусідніх міст (між Дортмундом та Гельзенкірхеном лише 36 кілометрів) уперше зіграли між собою. Перемога прогнозовано залишилася за «Шальке» – 4:2. Чому прогнозовано? «Боруссія» на той час була нижчоліговою дружиною. Тоді як «гірники» – головною командою регіону. Чого там гріха таїти – дортмундці й самі частенько їздили на футбол до Гельзенкірхена, щоби по вболівати за «кобальтових». Свою ж, жовто-чорну команду, звісно, любили, однак сприймали не надто серйозно.
Перший період в історії рурського дербі – повна домінація «Шальке». Впродовж 18 років «Боруссія» не здобула жодної перемоги (а 20 жовтня 1940-го Дортмунд зазнав най ганебнішої поразки в дербі – 0:10). Ще б пак! «Гірники» на той час домінували не лише в рурському, але й у всьому німецькому футболі. З 1934 до 1942 року Die Königsblauen шість разів ставали чемпіонами, віддавши лиш по одному титулу «Нюрнбергу», «Ганноверу» та віденському «Рапіду». Не дивно, що «Шальке» було улюбленим клубом «фюрера німецького народу» Адольфа Гітлера.
Перемогла в дербі «Боруссія» здобула лиш у 43-му. Це була лише перша ластівка. Далі розпочався справжній підйом. У 50-их «жовто-чорні» двічі ставали найкращими в Німеччині. Тоді як «Шальке» в 1958-му здобуло свій останній наразі чемпіонський титул. А в 1966-му прийшла розплата за ганьбу сорокового року. Цього разу на коліна був поставлений Гельзенкірхен – 7:0.
Приблизно з тих часів у Рурі є правило: яке б основне завдання на сезон не отримала команда, обов’язково мусить бути «завдання номер два» – бути вище від заклятих опонентів. Нехай це буде 11 сходинка, якщо за 36 кілометрів звідсіль завоюють лише 12-ту…
Особисто я не був на післяматчевій прес-конференції «Боруссії» у Львові. Тому ця історія – лише переказ чужих слів. Але підстав не вірити очевидцям у мене немає. Як би там не було. Спілкуватися Юрґену Кльоппу допомагала українська дівчина-перекладачка. Чи вона замріялася, чи не зрозуміла, але фразу німецького наставника «У нас попереду дуже важлива гра проти «Шальке» вона переклала «..гра проти Scheiße». Почервоніла відразу, засоромилася. Ще б пак – матюкнутися в серйозному товаристві. Ситуацію виправив сам тренер. «Чудовий переклад! Саме це я й мав на увазі!» – приблизно таке з усмішкою зауважив Кльопп. Обізвати «Шальке» лайном – у цьому для тренера «Боруссії» нема нічого надзвичайного. Навпаки – толерантність до непримиримих суперників можна вважати ознакою профнепридатності для тренера однієї з команд.
Те, вересневе дербі «Боруссія» впевнено виграла в логові ворога – 3:1. На власному ж полі не склалося. Дортмундці все робили правильно – атакували, нагнітали, пресували. Та у футболі цього іноді замало. Не знаю чи дійсно розглядає сер Алекс Фергюссон кандидатуру Нойєра як заміну ван дер Сарові. Якщо так – то я скотре знімаю капелюха перед цим шотландським лицарем. Мануель – це справді щось. Можливо, він не здатен вигравати матчі самотужки. Однак самотужки здобути нічию – заввиграшки. Це голкіпер і продемонстрував учора в Дортмунді.
Як на мене, результатом матчу повинні бути задоволені всі. «Боруссії» ця нічия не завадила й надалі на всіх парах мчати до чемпіонства. Крім того за сумою двох матчів принципові суперники в цьому сезоні подолані, та ще й плентаються вони десь у середині турнірної таблиці (не забуваймо про «завдання номер два» на кожен сезон). А для сьогоднішнього «Шальке» нічия в Дортмунді – однозначно позитив.
Я не знаю яка хвороба вразила Гельзенкірхен. Мене дуже здивувало осіннє «Шальке». Погодьтеся, що сумніватися в кваліфікації Фелікса Магата може лише йолоп. Цей наставник уже достатньо перемагав. І не лише зі всемогутньою «Баварією». Зробити «Вольфсбург» чемпіоном Німеччини – це все-таки щось означає!
Сезон 2008/09 «Шальке» вперше за 5 років завершило нижче, аніж «Боруссія». Неприпустимо – вирішили в Гельзенкірхені і запросили САМОГО Магата. Все в «залізного Фелікса» складалося чудово. Команду підібрав на 8-му місці і в першому ж сезоні фінішував другим у бундеслізі. Беззаперечний успіх! Гучні аплодисменти та карт-бланш у вигляді мільйонів. Рауль, Хунтелаар, Хурадо. О, фани «гірників» уже бачили першу за понад півстоліття салатницю. І тут щось раптом зламалося. Я не знаю що. Сподіваюся, що це відомо Магату. І вже наступного року рурське дербі переливатиметься новими барвами – перетвориться в битву претендентів на чемпіонство. Неймовірно? Тричі ха! Я чудово пам’ятаю 1997 рік, коли «Боруссія» тріумфувала в Лізі Чемпіонів, а Кубок УЄФА знайшов притулок у Гельзенкірхені…
Наразі ж на «Шальке» чекає матч 1/8 ліги Чемпіонів проти «Валенсії», де в «кобальтових» є всі шанси на вихід до чвертьфіналу. Та найбільше успіху я бажаю «гірникам» у півфіналі Кубка Німеччини проти «Баварії». Магату потрібен цей Кубок. Він потрібен легендарному Раулю та злому Хунтелаару. Він потрібен неперевершеному Нойєру. А ще чаша необхідна керівництву клубу. Щоби заспокоїти. Щоби не наробили дурниць. Адже, попрощавшись із Магатом, команду можуть відкинути далеко назад. А кому, крім дортмундців, буде приємне перетворення рурського дербі в двобій лайна та чемпіонів?
P.S. Неймовірні фото трибун... ні, не так... Фото неймовірних трибун можна побачити ТУТ
показати приховати