"Ахметов дав ключі від BMW за 100 тисяч доларів": Аліуце – про найбільшу помилку, трансфер у Динамо і успішний бізнес
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Маріаном Аліуце, першим легіонером в історії Шахтаря (не враховуючи вихідців з країн колишнього СРСР).
Фактично з його придбання розпочалася нова ера в історії Шахтаря. Приїзд талановитого румуна у Донецьк розцінювався, як прояв амбіцій "гірників", які змогли перехопити сильного легіонера у більш статусних клубів. Незабаром така трансферна політика почала давати результат – Шахтар здобув прем’єрне чемпіонство і вийшов у груповий етап ЛЧ.
Зараз вже можна говорити про певну нереалізованість. Аліуце й сам розуміє, що міг дати Шахтарю більше. Про причини прощання з донеччанами, стосунки з Ахметовим та можливий перехід у Динамо – у спогадах Маріана Аліуце для Футбол 24.
"Цікаво стежити за Шахтарем та Динамо. Там же Луческу працює"
– Останнє, що доводилося про вас чути – ви успішний бізнесмен у Бухаресті. Як ваші справи?
– Я займаюся зведенням житлових будинків. У цій сфері я давно, це хороший і прибутковий бізнес. Ми не будуємо будинки преміум-класу вартістю мільйон євро. Ні, займаємося 2-3-кімнатними квартирами. У 150-200 тисяч євро можна вкластися.
– Ваш робочий день – це зустрічі, дзвінки і обмаль вільного часу?
– Ні, у мене не такий насичений графік. Щоранку я їду на роботу, вирішую свої справи і вже о 14:00 загалом вільний.
– Часу на футбол більш ніж достатньо?
– Нині я – лише вболівальник. Утім перебуваю у курсі всіх подій. От якраз перед нашою розмовою дивився матч Стяуа. Усі футболісти знають, що інтерес до спорту не зникає до кінця життя. Якщо хоч раз спробував, то назавжди захопився. Проте працювати у футболі я б не хотів. Усю свою кар'єру я провів без сім'ї. Постійно на відстані, у роз’їздах… Тепер все інакше.
– Коли вирішили, що час прощатися з футболом?
– Це було вимушене рішення. Я закінчив у 33 через проблеми зі спиною. Звичайно, це рано. Але я одразу ж знав, що займатимуся бізнесом. Поєднувати дві справи одночасно – нереально. Разом із братом я взявся за будівництво. Однак футбол мене завжди захоплював. Мені навіть зараз цікаво стежити за Шахтарем та Динамо. Чому Динамо? Там же Луческу працює.
– У Шахтарі ви трохи розминулися.
– Я поїхав у Стяуа, а тоді перейшов у Рапід. Саме там попрацював з його сином Разваном. Навіть були чутки про моє повернення в Шахтар, який на той момент вже тренував Луческу-старший. Однак я поїхав у Грецію і ми з ним так і не працювали разом.
– З ким перебуваєте на зв’язку із того Шахтаря?
– Давненько нікого не чув. Мабуть, останній, з ким спілкувався – Міша Старостяк. Він переїхав у Польщу до доньки. Ще з Юрою Віртом розмовляв, але то було раніше. Також з Ігорем Гюзеловим із Бельгії списуємося у Facebook. Я переживаю за своїх екс-партнерів і всіх українців. Дуже чекаю, коли ця війна завершиться. Мені важко думати про цей жах. Я вже не кажу, що відчувають люди в Україні, які втрачають рідних і близьких. Щиро сподіваюся, що Бог допоможе вашому народу.
– Дякую.
– Знаєш, я в Бухаресті зустрічав багатьох українців. Часто бачу дітей з жінками. І допомагаю, чим можу. Купую їжу для 10-річних дітлахів. Деякі вже навіть впізнають мене. Шкода, що так сталося, вони ні в чому не винні. Бог все бачить.
"Ахметов завжди мені допомагав"
– Шахтар ваших часів мав багато гучних імен. З ким на полі почувалися найкомфортніше?
– Дійсно, сильних хлопців було вдосталь: Воробей, Агахова, Бєлік. Мені подобалося виводити їх сам на сам з воротарем. Вони добре бігли і класно робили свою роботу.
– Ледь не в кожному інтерв’ю ви зізнаєтеся, що дуже шкодуєте про передчасний перехід із Шахтаря.
– Я і зараз це хочу повторити. Переїзд із Донецька – найбільша футбольна помилка мого життя. Ми стали чемпіонами, я грав у старті, мав чудові стосунки з президентом Ахметовим. Мене потім усі запитували: "Чому ти поїхав звідти?" Складно пояснити. Молодий, недосвідчений… Це така помилка, яку ти не можеш виправити.
Бив суддю, сварився з Шустером, провокував фанатів суперника: шалений Лалатовіч повертається
– Вас називали улюбленцем президента. Ви відчували це?
– Так. У нас були прекрасні стосунки. Ахметов завжди мені допомагав. Це проявлялося у всьому. Ось приклад. Зіграли ми проти Динамо у Києві, перемогли. Нам дали по 20 чи 30 тисяч преміальних. Я сказав президенту, що хочу автомобіль. Невдовзі мені дали ключі від BMW вартістю 100 тисяч доларів.
– Це був подарунок?
– Я запитав, скільки це коштує, і хотів повернути гроші. Але він сказав: "Не потрібно, це подарунок". Ахметов щоденно відвідував тренування, він розмовляв з усіма, був максимально інтегрований у колектив. Президент постійно питав, як мої справи, як я почуваюся, що мені потрібно.
– Ваш співвітчизник Космін Беркеуан приїхав у Донецьк після вас. "Я бачив перспективу у Шахтарі і дивився в майбутнє. Я бачив і вірив. І не помилився. Гроші приходять і йдуть. Це не було головним, коли я ухвалював рішення про перехід в Шахтар", – пояснював він свій переїзд в Україну.
– Я ж був першим, з самого початку. Було очевидно, що клуб має величезні перспективи. Я приїхав у Шахтар, коли вони ще не вигравали чемпіонат. Було помітно, що клуб розвивається. Спочатку ми залишили позаду Динамо, а потім відчули європейські амбіції. До речі, про Динамо. Треба віддати їм належне – проти таких суперників цікаво грати. Ти зростаєш, якщо змагаєшся з сильними командами.
"Вночі після гри з ЦСКА я взагалі не спав – гуляв з Окоронкво у місті"
– Ви були важливим гравцем першого золотого Шахтаря. Вирішальний матч проти Закарпаття ви провели у заміні та на власні очі бачили чемпіонський гол Олексія Бєліка. Пригадуєте відчуття?
– Роком раніше на фініші ми втратили золоті медалі. Все через той матч з київським ЦСКА, коли ми зіграли 0:0. Але у наступному сезоні Шахтар своє не проґавив. Ніколи не забуду ту ніч. Ми повернулися в Донецьк і побачили в аеропорту фактично усе місто. Я не очікував! Не знаю, скільки тисяч людей там було. Дуже багато! Тієї миті я усвідомив, що Шахтар означає для Донецька.
– Про згаданий матч із ЦСКА. Вам просто не пощастило?
– Скільки виходів віч-на-віч з воротарем ми не використали! Безліч моментів і жодного не реалізували. Як зараз пам'ятаю – тієї ночі я взагалі не спав. Пішли з Айзеком Окоронкво гуляти у місто. Ми не мали пояснення, як можна було зіграти 0:0. Сто мільйонів моментів… Але це футбол, таке буває.
– Войцех Ковалевскі розповідав, що перше його враження від Донецька було не найкращим. Проте наступного дня він визирнув у вікно бази і подумав: "Я перебуваю там, де повинен". Якими були ваші перші емоції від нового міста?
– У пам’яті відклалися враження від інфраструктури, яка тільки починала розвиватися. База мене вразила. Ще згадую перший матч вдома і заповнені трибуни. Сам Донецьк стрімко змінювався. Він завжди був чистим і охайним, та потім добряче додав у плані розвитку: кафе, бари, магазини… Але ми знаємо, що там нині відбувається. Напевно, усього цього в Донецьку вже немає.
– 2000-го Шахтар вперше кваліфікувався у груповий етап Ліги чемпіонів. Обидва вирішальні матчі зі Славією ви провели на лаві запасних. Ейфорія була не меншою, ніж після гри в Ужгороді?
– Ніхто не вірив, що ми гратимемо у групі Ліги чемпіонів. Та у нас був чудовий колектив і прекрасний тренер Віктор Прокопенко. Він заклав основу тієї команди. Шахтар добре грав навіть проти сильних суперників. У футболі важливою є віра в себе. І ми її мали.
"Гадав, що з двома мільйонами у кишені увесь світ опинився біля моїх ніг"
– В Україну ви приїхали з Шерифа. Як відбувався ваш трансфер?
– Я мав переходити у Спартак або у Зальцбург. Однак інтерес Шахтаря був найбільш відчутним. Представники клубу приїхали на мій матч у Тирасполь. Ми розмовляли 5-6 годин і врешті їм вдалося мене переконати.
– Як гадаєте, ви могли краще себе реалізувати в Шахтарі?
– Усі мені кажуть, що я використав лише 50 відсотків таланту, яким наділив мене Бог. Я багато помилявся. Звичайно, без роботи ти не можеш себе проявити. Талант – це важливо, однак не меншу роль відіграє твоя праця і відпочинок після тренувань. Життя футболіста коротке. Тому ці 7-10 років треба провести дуже сконцентровано. Футболісти мого покоління після занять їхали у ресторан та на дискотеку. Тепер багато змінилося.
– Коли тебе любить президент, ти маєш гроші та увагу, важко не втратити голову?
– Ахметов запропонував мені підписати контракт, за яким я мав отримати мільйон євро. Та я пішов у Стяуа і заробив 200 тисяч.
– У чому полягала ваша логіка?
– Я вже заробив хороші гроші, дуже великі. Думав, що вони ніколи не закінчаться. Це такий не європейський менталітет. Навіть ті ж хорвати так би не вчинили, вони мають іншу психологію. Погляньте хоча б на Даріо Срну. А я гадав, що з двома мільйонами у кишені увесь світ опинився біля моїх ніг. Трохи втратив голову. Це велика помилка.
– Агенти згадували, що на початку кар’єри ви могли перейти у київське Динамо. Та й після Шахтаря начебто був інтерес.
– Я чув про це. Проте не бачив сенсу грати в іншій українській команді, окрім Шахтаря.
– 2005-го ви повернулися у Донецьк, підписавши контракт з Металургом. Це спроба повернути минуле, зумовлена ностальгією?
– Так, але з другої спроби у Донецьку майже нічого не вийшло. Мали місце інші обставини. Донецьк – рідне місто для мене, я дуже хочу й зараз повернутися. Там минула моя молодість, там жили моя дружина і донька. Мені важко думати про людей, які настраждалися, мені хочеться плакати. Я пам'ятаю Донецьк 2000-го, мирний і красивий бульвар Шевченка. Тож чекаю, коли Україна буде повністю вільною і я зможу приїхати до вас у гості.
показати приховати