"Леванте": Ще один сезон у Прімері
Піднятися вгору, закріпитися на спокійному десятому-одинадцятому місці, щоб наступного літа знову можна було анонсувати ще один сезон у Прімері. Дмитро Джулай - про непрості часи другої команди Валенсії.
У деяких маленьких ресторанчиках Валенсії ці постери з’являються на початку липня. На вході, щоб побачити могли усі, хто сідає за столики на вулиці. Щоправда ця інформація не призначена ані для більшості місцевих відвідувачів, ані для туристів. Ті, кого вона безпосередньо стосується, усе знають і без додаткових нагадувань. Реклама початку продажу абонементів на матчі «Леванте» є радше способом нагадати про свою пристрасть, пишатися нею на очах у інших.
Кілька років промо-ролики цієї кампанії розповідали про те, як «добре бути маленьким серед гігантів». За цей час маленький «Леванте» встиг зіграти у Лізі Європи й дуже впевнено утримував місце у першому дивізіоні. Президент клубу Кіко Каталан, здавалося, взагалі не вміє помилятися у виборі тренерів.
Нехай він «успадкував» Луїса Ґарсію, але саме у перший сезон роботи Каталана у клубі «Леванте» повернувся до Прімери й потім гідно там виступив. Коли ж настав час приймати самостійні рішення, президент доручав команду Хуану Іґнасіо Мартінесу та Хоакіну Kапарросу, кожен з яких вирішив головне завдання без особливих ускладнень.
Вибір Хосе Луїса Менділібара здавався логічним, якщо говорити про концепції цього наставника. Його манера роботи мала б віддзеркалювати звичаї та етику «Леванте»: скромність, самовідданість, боротьба до останнього. І все одно одразу ж виникли певні
сумніви. Сформулювати їх чітко можна було насамперед на підставі вражень від останніх місяців роботи Менділібара в «Осасуні».
Хосе Луїс Менділібар
Тоді склалося враження, що Менділібар втрачає потроху вміння допомагати команді рухатися вперед. Йдеться не про якісь глобальні зміни, якісні стрибки, бо на це ані у памплонців, ані раніше у «Вальядоліда» елементарно не було грошей. Мова про прогрес у ключових для виживання таких команд аспектах. Саме тих, що й дозволяли тій же «Осасуні» з року в рік залишатися командою Прімери. Саме тих, що ніби й були частиною тренерського багажу Менділібара.
Йому вдалося стріпнути команду, коли він очолив памплонців. За 15 турів, що були в його розпорядженні у сезоні 2010/11, Менділібар підняв «Осасуну» з вісімнадцятого на дев’яте місце, а вже наступного сезону команда стала сьомою. І потім ніби зупинилася. Ні, рух
униз щаблями таблиці не дивував. Це якраз було логічно. Вражало те, як команда почала сумніватися у власній грі, як дедалі розмитими ставали її орієнтири на полі. Менділібар прагнув змінити ситуацію, оголосив минулого літа, що «Осасуна» відтепер прагнутиме більше контролювати м’яч. Дійсно намагалися. Але виходило не дуже. І Менділібара звільнили вже після трьох турів.
Якби до «Леванте» він прийшов після сезону напруженої боротьби за виживання, може було б простіше підняти настрій, згуртувати колектив. Але з Капарросом команда зовсім не мучилася й штампувала необхідні результати із надзвичайною стабільністю. Менділібар мало що міняв у принципах ведення гри. І водночас виглядав людиною, що забула, як треба залазити під шкіру гравцям, як мотивувати їх на повторення зовні простих, але таких необхідних та важливих маневрів. «Леванте» у перших турах на очах втрачав притаманну йому логічність та послідовність. Нечітким був перехід у контратаки, марним був пошук свого власного ритму, своєї інтенсивності. І у перших восьми турах минулого сезону «Леванте» довелося зіграти з «Барсою» та «Реалом». І тоді від обох валенсійці отримали 10 м’ячів. Від усіх інших, щоправда, пропустили чотири у шести матчах. (Зараз - 10).
Ось цього вміння «розподілити» і забиті, й особливо пропущені м’ячі «Леванте» не вистачало у перших чотирьох матчах нового чемпіонату. Забитих не було взагалі, а не пропустити вдалося лише одного разу, завдяки дикому фарту в Малазі. Згідно зі збоченою логікою футболу перший м’яч забили у ворота теперішньої команди Капарроса, у Гранаді ж здобули першу перемогу й команда подавала перші ознаки життя. Те саме стосувалося й наступного виїзного матчу. «Леванте» хоч і випустив у Ейбарі перевагу спочатку у два м’ячі, а потім мінімальну, виглядав вже мобільніше, більш усвідомлено приймалися рішення в атаці.
Багато що з цього команда демонструвала й у першому таймі матчу з «Реалом». Але тут вже все перекрив розгромний рахунок. Якщо у Капарроса було зрозуміло, що це матчі проти команди з «іншої Ліги» й брати очки треба зовсім з іншими суперниками, і була впевненість, що саме так і станеться, то зараз такого відчуття у керівництва клубу не було. Попри певні зрушення на краще в останніх поєдинках. На глобальному тлі депресивної гри у перших матчах ці зрушення не переконали.
Лукас Алькарас
Вибір Лукаса Алькараса у цій ситуації не надто вражає. Але він вигриз виживання для «Гранади», коли змінив там Хуана Антоніо Анкелу. При цьому Алькарас у першому своєму сезоні значно збіднив, примітизував гру команди. Тоді принаймні було що збіднювати. Зараз динаміка гри навряд чи зазнає суттєвих змін. Кіко Каталан сподіватиметься передусім на зміну динаміки результатів. Турнірне становище «Леванте» не таке вже й трагічне, тож рішення Алькараса цілком можуть підняти команду у таблиці. Це, схоже, все, що цікавить зараз президента «Леванте». Піднятися вгору, закріпитися на спокійному десятому-одинадцятому місці, щоб наступного літа знову можна було анонсувати ще один сезон у Прімері.
Дмитро Джулай
показати приховати