Ми зібрали найкращий ексклюзив за підсумками року, щоб ви мали що почитати (перечитати) за святковим столом.
– Найбільше мене вразив випадок із арбітром, який приїхав п’яним судити матч у Сімферополі. Цей арбітр – Кузьмін. За моєю інформацією, за день до гри він випивав. Настав день матчу, а суддя – не в кондиціях. Почали терміново шукати йому заміну – викликали арбітра із Одеси.
Про це доповіли Колліні. Колліна неймовірно розлютився. Він сказав: "Кузьміна звільнити з арбітражу". Абсолютно правильно – я аплодую Колліні за це рішення. Але потім, як мені стало відомо, Кузьмін підключив свої зв’язки у федерації. "Послухай, П’єрлуїджі, за цю людину просять. Давай, треба". І Колліна, вочевидь, подумав: "Та ну його, те болото. Чому я повинен боротися? Зарплата ж капає". Італієць погодився, але поставив умову: "Нехай судить, але тільки не в УПЛ, бо це буде ганьбою". Кузьміну дали Першу лігу, де він красиво собі досудив.
*******
– Динамо приїхало до нас у ранзі володаря Суперкубка Європи. Незадовго до цього українці ефектно обіграли в двох матчах мюнхенську Баварію. Але ми завжди були незручною командою для Динамо.
Перші 20 хвилин кияни взагалі не могли зачепитися за м'яч. Я забив перший гол, потім настала черга Ісакова і Ана. Ісаков зробив дубль за 6 хвилин, Ан – за 11. Пахтакор тоді став єдиною командою чемпіонату, яка змогла двічі обіграти киян – і вдома, і в гостях. У Києві ми обіграли підопічних Лобановського і Базилевича – 1:0.
Потім ще над Буряком і Трошкіним, з якими ми разом за олімпійську збірну СРСР грали, посміювався з цього приводу. Мовляв, добре, що в Суперкубку УЄФА Динамо протистояла Баварія, а не Пахтакор.
*******
– Останні його приїзди до дітей були дуже дивними – він завжди був заряджений агресією. У той день я відчинила двері і просто сказала "Добрий день". Він почав кричати, навіть при дітях. Вони втекли, бо злякалися. Він пішов до машини за подарунками дітям, а я була в шоці. Коли повернувся, я його пригальмувала у коридорі і сказала: "Давай не при дітях, ти чого взагалі?".
Я говорила тихо і не зрозуміла, як це сталося, але він штовхнув мене у плечі двома руками. Я просто полетіла, впала і сильно вдарилася. Звичайно, потім була і поліція, і доктор, і все таке…
*******
– У будь-якій команді головна відповідальність лежить на тренері. І саме він має казати, подобається йому той чи інший гравець. Іноді цього немає, але загалом так є і так має бути. Тренер повинен підтвердити, що хоче бачити у своїй команді конкретного футболіста.
Отож, він відправив скаутів переглянути мою гру і дізнався, що я можу стати дуже корисним гравцем для Динамо. Коли я отримав телефонний дзвінок від містера Хацкевича, то не сумнівався. Не запитував про жодні деталі контракту.
*******
– Ми програли матч, після якого на зустріч із командою приїжджає Петро Петрович на розкішному автомобілі. Новенький Porsche Cayenne! Всі навколо перелякані… "Зараз Димінський накидає нам", – хтось шепоче поруч. Президент зайшов у конференц-зал: "Чому голови опустили? Бачили, на чому я приїхав? До кінця чемпіонату ще 12 матчів. Тому, хто заб’є 10 голів, подарую цю машину". Всі посміхнулися, я підіймаю руку. "А ти, Мацей, що хочеш?" – "Петре Петровичу, а на кутові можна підключатися?" (Сміється).
*******
– Вечеря у ресторані "Берізка". Як видовище був обіцяний "танець живота". У розпал вечері з'явилася танцівниця, яка трохи відрізнялась своїм виглядом від наших уявлень про таке... Присвятила нам більше двох годин. Підходила до столиків, запрошувала гравців і тренерів приєднатися до неї. І її заклик, у підсумку, мав ефект. З-за одного зі столів піднялися двоє гравців. Один вирвався на середину танцполу і допомагав танцівниці, вміло повторюючи її рухи. За ним пішов й інший футболіст.
– Валерій Васильович здивувався такій розкутості підопічних?
– Він попросив Вєрємєєва дізнатися, в чому справа. З'ясувалося, що через шеф-кухаря і обслуговуючий персонал у замовлений томатний сік футболістам додавали трохи горілки.
*******
– Це просто катастрофа. Той матч залишив чорну пляму на всіх футболістах, які взяли у ньому участь, зокрема й на мені. Проте перед усіма вболівальниками можу сказати абсолютно чесно: до цього договірняка я не причетний.
– Один із головних фігурантів справи – тодішній захисник Карпат Сергій Лащенков – отримав довічну дискваліфікацію. Ваші враження про нього?
– Мої враження? Коли вперше його побачив, подумав, що це якийсь чувак із 90-х. Бритоголовий, увесь у татуюваннях – ніби щойно із "зони" вийшов і живе "по поняттях".
*******
– Мені не подобається політика в спорті. Спочатку фанати Райо звинуватили його у нацизмі, далі була Сельта... Ліві його ніколи не приймуть.
– Зозуля всього лише допомагає українській армії...
– Знаю, але тут ці речі сильно перекручуються. Я розумію, що він – не нацист. Зараз ми говоримо про необізнаність. Ультрас – це не ті люди, які схильні роздумувати та аналізувати. Можливо, хтось їм просто підкинув ідею, не вникаючи у суть. Скоріш за все, так і було. Вони щось чують, а потім інтерпретують на власну манеру. Крім цього, завжди хочеться сенсацій, а правдиві історії слабо продаються.
*******
– Я в тій ситуації був винен. Пазли склалися невдало. Початок березня. Ми грали з ФК Львів у Добромилі фактично на болоті. Гру потрібно було скасовувати. Я взагалі не розумію, як арбітр вирішив, що газон відповідає рівню матчів Прем'єр-ліги.
У Львові команду очолював Ковалець, який до цього працював у тренерському штабі Металіста. Не розумію, чому не можна було реально подивитися на речі, на стан поля і домовитися про перенесення. У підсумку ми зіграли 1:1, мене замінили наприкінці першого тайму. Потім ми залишилися у Львові, точніше у Винниках. Я був засмучений. Спробував боротися зі стресом за допомогою алкоголю. Вийшло зовсім невдало. Подробицями ділитися не хочу.
*******
– У Чемпіоншипі судив Іпсвіч – Ковентрі, зафіксував у гостей офсайд. Перебував якраз навпроти гостьового сектора – за спиною на трибуні сиділи три тисячі фанів Ковентрі. Звичайно, вони моєму рішенню не зраділи. Втім, "компліменти" гостей на мою адресу заглушили своїм галасом вболівальники Іпсвіча.
У цьому плані великої різниці в менталітеті англійських і українських футбольних фанів немає. Один з найпопулярніших посилів британців "The referee is wanker". В останнього слова є кілька значень – "неприємна людина", але в цьому випадку, скоріше, більше підходить "онаніст". Коли суддя приймає рішення, яким незадоволені вболівальники на стадіоні, 30 тисяч фанів можуть дружно затягнути цю речівку.
*******
– З чистим серцем кажу, що абсолютно нічого не очікую. Будь-який позитивний момент буде бонусом. Наприклад, вихід у груповий етап Ліги чемпіонів. Перемога у чемпіонаті? Зараз про це говорити… Нічого не очікую. Просто ні-чо-го. Якщо ж говорити про команду U-19, яка гратиме у Юнацькій Лізі УЄФА, – то так, за нею цікаво буде стежити.
– Після закінчення попереднього сезону був момент, коли Ігор Суркіс взяв паузу в питанні головного тренера. Багато хто очікував, що Хацкевича відправлять у відставку. Рішення продовжити співпрацю ще на 2 роки – як ви це поясните?
– Як можна пояснювати абсолютно рандомні рішення? Мені вже набридло упродовж кількох років пояснювати чужі рішення. Так, вони стосуються команди, за яку я вболіваю, але це – єдиний зв’язок. Тож не бачу сенсу заглиблюватися.
*******
– Це вже минуле, не хочу його ворушити. Так, пропозиція така справді була. Чому я відмовився? Я родом із Луганської області. У нас конфлікт із Росією – тому виключно через це не поїхав туди. Відверто про все сказав керівникам самарського клубу, вони начебто все зрозуміли. У мене на даний момент така позиція, і на це є причини.
– Ситуацію на сході України прийнято називати політикою. Хіба це політика, коли люди гинуть, захищаючи свою країну?
– На початку війни люди йшли за покликом душі. Вони воювали за свою Україну, за свою землю, демонстрували, що наша країна – єдина і неподільна. Зараз, мабуть, це все переросло у політичну площину.
*******
– Шевченко перемикається з мови на мову – я бачив, як це йому іноді важко дається. Зрозуміло, з пресою та аудиторією він спілкується вже давно. Але переходити з англійської на російську, з російської на італійську – непросто. Тож виникають моменти, коли треба підшукати належне слово. Італійці, наприклад, заповнюють цю паузу звуком "е-е-е".
Безперечно, слова "значит", "як би" – трохи паразити, але я б попросив не акцентувати на цьому увагу. Для мене це – абсолютно не проблема. Важливо звертатися не до форми, а до змісту. Змістом я задоволений. Мені подобається, як Андрій будує свої думки. Він акцентує увагу на футбольній суті.
*******
– Був інтерес від багатьох клубів. Але не всі проявляли конкретний, серйозний інтерес. З деякими клубами велися розмови, але якраз Ман Сіті був налаштований дуже серйозно. Також мною рішуче цікавилася італійська Дженоа, ще кілька клубів із топ-чемпіонатів виявляли інтерес… Та наразі я вже перегорнув цю сторінку. Зараз я – гравець Шахтаря.
*******
Інтерв'ю із Євгеном Гудзем, всесвітньо відомим фронтменом гурту Gogol Bordello, уродженцем Київщини, уболівальником Динамо.
– Під час одного зі своїх концертів у Москві в 2011 році ви відзначилися шаленим вчинком, коли виконали пісню фанатів київського Динамо, де є рядки про віру в успіх на Лужниках. Що це було?
– Це був азарт, скоріш за все. Думаю, що правильний азарт.
– Ви планували зробити це завчасно, чи така думка промайнула спонтанно?
– Ні, вирішив вже на сцені. Сам драйв Gogol Bordello передбачає ось такий азарт. Певні незаплановані фінти, які мають резонанс. А ще я знав, що це потішить моїх друзів у Києві (Сміється).
– Про реакцію московської публіки не думали?
– Ні, не думав.
*******
– Багато моїх знайомих поступово відійшли від Динамо, припинили вболівати за команду і якось себе із нею пов'язувати. Чому? Вони зробили це через Суркісів. Я вже давно не читаю футбольних форумів, але навіть колись вистачало негативу на їхню адресу: "Суркіси вбивають клуб".
Вважаю, що Медведчук із Суркісом – це токсичні люди, які, маючи можливість утримати український футбол на високому рівні, доклалися до його стагнації. Вони не є бізнесменами високого польоту. Вони – "політичні і бізнесові мародери". Вони – не Біли Гейтси. На дивних штуках заробляли свої статки, дивно їх вкладали, дивно призначали головних тренерів, дивно продавали футболістів. Ця історія триває.
*******
– Із командами Шевченка я зустрічався декілька разів – коли грав за Валенсію та Реал. Пам’ятаю, ми програли через його гол на Сан-Сіро – 0:1. А також поступилися Челсі на Местальї. Челсі мав тоді класну команду, особливо форвардів, Шевченко, наприклад, був дуже швидким, на відміну від мене. За таких обставин я мав передбачати його гру. Він дуже добре контролював м’яч, але я намагався не дозволити йому пробити. Це було важко.
*******
– У цей період я тільки розпочинав працювати у "Комсомольській правді в Україні" і, як репортер-новачок, насторожено придивлявся до деяких редакційних завдань. Наприклад, до похоронів відомих людей. "Боже, як це некоректно та аморально!" – думав я собі.
І от зранку до мене звертається головний редактор: "Піди і зроби репортаж із похорону Валерія Васильовича". Я туди вирушив скоріше як людина, а не репортер. Намагався дотримуватись тих моральних принципів, які сам для себе сформував. Не ліз, не підходив близько. Зробив кілька загальних планів – як ідуть люди, як формується черга на стадіон Динамо.
Коли ж все-таки підібрався ближче і побачив сльози на очах усіх футболістів команди і національної збірної України, у мене й самого навернулися сльози. Не без цього… Було дуже сумно і боляче. Знаєте, виникало відчуття: чи буде в Україні ще така людина, яку настільки масово і щиро проводжатимуть?
*******
– Це почалося у 2002-му чи 2003-му році. Карпати грали у Дніпрі і, звичайно, програли. Рахунок – 0:2, а львів'яни ще бігали так, наче мали шанси перемогти. Це мені дуже сподобалося. Я тоді про команду ще небагато знав. Усе змінилося, коли побував у Львові на літній школі української мови.
– Чому саме Карпати, а не Динамо чи Шахтар?
– Спочатку дійсно більше цікавився киянами, бо вони були вже відомі у нас в Німеччині. Але я традиційно більше люблю “underdogs”. І коли Карпати грали проти дортмундської Борусії, я сидів у кнайпі з колегами і вболівав за львів'ян.
*******
20. "Побачивши брата, я заплакала": інтерв’ю із рідною сестрою Артема Мілевського
– У нас дуже довірливі стосунки. Що далі, то ближчими ми стаємо. А в дитинстві, бувало, навіть билися.
– Особливий, зворушливий момент, пов’язаний із братом. Що вам пригадується?
– Можу розповісти історію про матч Динамо із Фенербахче. Це був грудень. Мені на той момент виповнилося 16 або 17 років. Виходять вони на поле, і я, побачивши брата, починаю плакати. Цей епізод запам’ятала дуже добре.
Пам’ятний період дитинства пов’язаний із моїм навчанням у молодших класах. Тоді траплялися і сварки з Артемом, і бійки. Він грав у ДЮСШ Смена, а я у них була талісманом команди. Ходила на всі їхні матчі.
– Чому плакали? Чому билися?
– Чому билися? Мабуть тому, що я, дрібна ("мелкая" – мовою оригіналу – Футбол 24), потребувала більшої уваги. Натомість Артем грав у футбол на приставці – увесь свій вільний час. Міг цілісінький день провести за Лігою чемпіонів, проходячи цей турнір від початку і, фактично, до кінця. Я забігала у кімнату і висмикувала шнур із розетки (Усміхається). Звичайно – крики, гармидер. Я – втікати, він – за мною (Усміхається). А сльози… Сльози я не можу пояснити. Гордість, напевно.