"Побачивши брата, я заплакала": інтерв’ю із рідною сестрою Артема Мілевського

28 листопада 15:00 12762 Читать на русском
"Побачивши брата, я заплакала": інтерв’ю із рідною сестрою Артема Мілевського
Ксенія та Артем Мілевські / Фото із відкритих джерел

"Футбол 24" розпитав Ксенію Мілевську про стосунки із братом, його білоруський тріумф, образу на київське Динамо і найважчий період кар'єри.

Вони – різні, хоч і багато в чому схожі.

Ксенія молодша від свого брата на 5,5 років. У минулому – професіональна тенісистка. Винятковий талант дозволив їй стати другою ракеткою світу серед юніорів. Але раптова травма поставила хрест на усіх мріях про великий корт.

Зараз Мілевська навчає тенісу дітлахів. Робота тренера припала їй до душі. Ксенія – достатньо непублічна. "У цьому ми з Артемом відрізняємося", – усміхається дівчина, яку Міля з любов'ю називає "сістер".

Минулого вікенду екс-форвард київського Динамо та збірної України став чемпіоном Білорусі у складі Динамо Брест. Інтерв’ю із Ксенією ми розпочали саме з цієї події. Тим паче, вона почувається причетною до історичного успіху свого брата.

мілевський

"Враження, що вся країна за них уболівала"

– Ксеніє, вітаю із чемпіонством! Як відсвяткували?

– Дякую! У команди було своє святкування. Бачила Артема сьогодні – він досі святкує (розмова відбулася у вівторок, – Футбол 24). Думаю, святкуватиме до початку наступного чемпіонату (Усміхається). У колі сім’ї ми ще не відзначали. Коли всі разом зберемося, цю справу обов'язково відсвяткуємо.

– Коли востаннє у сім'ї Мілевських була така радість?

– Ой, важко сказати, якщо чесно. Потрібно подумати… Бували якісь дрібні радощі, але щоб таке, як цими днями… Мабуть, останні великі тріумфи пов'язані ще з Києвом. Всі найголовніші моменти стосувалися київського Динамо.

– Після чемпіонської перемоги над Вітебськом Артем навіть заплакав. Невже такого досвідченого футболіста ще можна чимось здивувати і розчулити?

– Тут справа не у професії. Артем – людина достатньо емоційна та чутлива. Останнім часом він був дуже близьким до батьківщини, прикипів до неї. Багато років жив у Києві, але з віком тебе однаково тягне на батьківщину. Думаю, що чемпіонський титул із Динамо Брест – велике досягнення для Артема.

Сльози Мілевського, божевільна радість Нойка та Хобленка, або Як українці створили історію в Білорусі: чемпіонські кадри

– Усі бачили післяматчеве фото Мілевського – два криваві шрами на лівій нозі. Сподіваюсь, там нічого серйозного?

– Він не хотів мені навіть показувати. Сказав, що це – "не для слабонервных". Але послухайте, скільки було таких ситуацій! З рукою, наприклад. У нього там пластина досі стоїть. Багато було травм. Для спорту це – не новина. Коли бачила брата, після кожного матчу він накульгував. Завжди накульгує. Його ігрова позиція така, його участь така – накульгувати після матчів і приїжджати із пошкодженнями.

– Скільки матчів Динамо Брест ви відвідали у цьому сезоні?

– У Бресті не була ні разу – збиралася, але не потрапила. Своїх справ вистачало. Щоправда, разом із батьком їздила у Солігорськ на матч із Шахтарем. У Мінську старалася, на Іслочі була у передостанньому матчі, коли 1:1 зіграли, а брат забив гол. Трансляцій Динамо намагаюся не пропускати. Де б не була і що б не робила – матчі Бреста дивлюся завжди.

– Чи почуваєтеся бодай трішки причетною до успіху Артема?

– Не трішки, а на всі 100 відсотків (Усміхається). Всі рідні, всі близькі футболістів почуваються причетними. І взагалі, у мене складається враження, що вся країна вболівала за них.

мілевський

"У Києві з Артемом вчинили абсолютно нечесно"

– Між останнім чемпіонським титулом вашого брата у Києві і білоруським тріумфом – прірва у 10 років. Це було найважче десятиліття у його житті?

– Думаю, що так – 100 відсотків. Ось тому зараз цей трофей відчувається у десять разів сильніше. Та й вік дається взнаки, Артему у січні – 35.

– Найскладніший етап 10-річчя – це Туреччина, Хорватія, Угорщина чи, може, Румунія?

– Найважчими для нього видалися перші кілька років. Тому що ситуація була одна, а потім різко все змінилося. І образа там була, і все інше, пов’язане з президентом і зі ставленням до мого брата. Скільки сил та емоцій віддав Артем!

"Чи прийняв би пропозицію "Шахтаря"? Ніколи". Артем Мілевський у цитатах

Доля провини, звісно, і на ньому. Однак, якщо покласти на терези те, що він зробив для Динамо, і його дрібні відхилення від курсу, то, вважаю, з ним вчинили абсолютно нечесно.

– Скільки разів, перебуваючи у відчаї, Артем поривався піти з футболу?

– Ні разу! Ні разу такого не було. Я впевнена, що навіть думки такої у нього не було.

– Він за характером – боєць?

– Так, не те слово!

– Між вами немає жодних секретів?

– У мене від нього – немає, і в нього від мене – також. Це – єдина така людина.

– "Сім’я для мене – на першому місці", – сказав колись ваш брат. Коли виникають проблеми, він телефонує, насамперед, не батькові і не матері, а вам?

– Так. У нас дуже довірливі стосунки. Що далі, то ближчими ми стаємо. А в дитинстві, бувало, навіть билися.

мілевський

– Особливий, зворушливий момент, пов’язаний із братом. Що вам пригадується?

– Можу розповісти історію про матч Динамо із Фенербахче. Це був грудень. Мені на той момент виповнилося 16 або 17 років. Виходять вони на поле, і я, побачивши брата, починаю плакати. Цей епізод запам’ятала дуже добре.

"У бразильців я асоціювався з Динамо". Дмитро Комаров був фанатом, мав автограф Шеви і плакав за Лобановським

Пам’ятний період дитинства пов’язаний із моїм навчанням у молодших класах. Тоді траплялися і сварки з Артемом, і бійки. Він грав у ДЮСШ Смена, а я у них була талісманом команди. Ходила на всі їхні матчі.

– Чому плакали? Чому билися?

– Чому билися? Мабуть тому, що я, дрібна ("мелкая" – мовою оригіналу – Футбол 24), потребувала більшої уваги. Натомість Артем грав у футбол на приставці – увесь свій вільний час. Міг цілісінький день провести за Лігою чемпіонів, проходячи цей турнір від початку і, фактично, до кінця. Я забігала у кімнату і висмикувала шнур із розетки (Усміхається). Звичайно – крики, гармидер. Я – втікати, він – за мною (Усміхається). А сльози… Сльози я не можу пояснити. Гордість, напевно.

"Брат оберігав мене від чоловічої статі"

– Чи були сльози від передчуття тривалої розлуки, коли Артема забирали в академію київського Динамо?

– Я тоді ще маленькою була – 10 років. Особливо нічого не розуміла. Пам’ятаю тільки, що увесь тягар батьківської опіки ліг на мене. Одразу стало важче, тому що з мене стали вимагати удвічі більше. Побільшало уваги.

– Артем – у Києві, ви – у Мінську. Соцмереж ще не було. Довелося писати братові листи?

– Ні. Ми спілкувалися через батьків. Я почала займатися тенісом, їздила на різноманітні турніри, іноді зупинялася у Києві. Регулярного спілкування не було. Та й потім не особливо часто контактували. Все змінилося в останні 10 років, коли зв’язок став значно доступнішим – з’явилися різноманітні соцмережі.

– Ви якось розповідали, мовляв, пристрасть до кулінарії у вас проявилася в Києві, коли Артем грав за Динамо. Якими стравами годували брата?

– Сирниками. "Мамо, не ображайся, але у малої – смачніше" (Сміється). А ще суп готувала – після важких ночей.

– Який?

– Курячий. Ви що, ніколи не гуляли?(Усміхається).

– Чи знайомив вас із своїми одноклубниками? Хто з київських "динамівців" справив найкраще враження?

– Алієва я знала достатньо добре. Кілька разів бачилися, гуляли. Артем намагався оберігати мене від чоловічої статі.

– Мабуть, особливий момент у кар'єрі Мілевського – "панєнка" у серії пенальті зі Швейцарією на ЧС-2006…

– О-о-о! Я тоді виступала на тенісному турнірі у Німеччині. З усіма друзями, серед яких вистачало любителів футболу із Латинської Америки, ми дивилися цей матч.

Швейцарія – Україна: як українці вийшли в 1/4 ЧС-2006, досягнувши історичної вершини з рекордом Шовковського

Артема я одразу впізнала за ходою. Він пішов бити пенальті наступним після Шевченка. Я заплющила очі від хвилювання. Навколо – нуль реакції, всі мовчать. Розплющую очі – що трапилось?! А всі в такому шоці сидять (Сміється). Голу не бачила, вже на повторі подивилася.

– Востаннє у футболці національної команди Артем виходив 7 років тому, але ще досі можна почути: "Мілю – у збірну". Як ви оцінюєте такий варіант?

– Читала я, до речі, нещодавнє інтерв'ю когось із гравців збірної України (можливо, Яремчука), який сказав, що на цій позиції Артем зіграв би не гірше, а навіть краще. Я повністю згідна. З його досвідом, талантом, баченням поля і вмінням швидко прийняти рішення (тим паче, там є кому завершувати атаки), збірна України забила би багато голів.

"На тренуванні відчула раптовий біль"

– Ви подавали величезні надії у тенісі, були другою ракеткою світу серед юніорок, але закінчили кар’єру у 22 роки. Що трапилося?

– Навіть трохи раніше – травма. Мені було 18, все йшло добре. На тренуванні відчула раптовий біль у кисті. Рік промучилася, ніхто нічого конкретного не міг відповісти. Кололи мені гормони, нам дали на це дозвіл.

Потім приїхала на турнір до Києва, де мені остаточно стало кепсько. Довелося робити рентген. Артем повіз мене у клініку Борис. Там пройшла обстеження. Хірург, на жаль, забула прізвище, одразу все побачив – тріщина і запалення у хрящі. Зробили операцію під загальним наркозом.

– Як пережили крах своїх мрій про великий теніс?

– Я реально оцінювала ситуацію. Будь-який вид спорту, зокрема і теніс, став більш фізичним, силовим. А у мене від природи не такі фізичні дані. Довелося би приймати певні специфічні препарати – не хотілося цього. Я ж дівчина – мені ще народжувати. Довелося прийняти рішення – або все, або нічого.

"Це найгірша травма, яку бачив за 30 років кар’єри". Нищівний підкат зруйнував життя талановитішого, ніж Гіггз і Бекхем

– Зараз виховуєте юних білоруських тенісистів. Чи є відчуття, що перебуваєте на своєму місці?

– На 100 відсотків. У мене ж мама – педагог.

– Чи можете уявити свого брата на тренерській посаді?

– (Усміхається) Навіть не знаю. Взагалі-то він викликає у людей симпатію, з усіма знаходить спільну мову. Але я вважаю, що йому більше б личила трохи інша індустрія – пов'язана, можливо, з телебаченням, одягом. Так чи інакше, надалі бачу його у Києві. Артем – така людина, яка любить увагу. У цьому ми з ним трішки відрізняємося.

– Наступного року – виступ у Лізі чемпіонів, захист чемпіонського титулу. Артем іще повоює на футбольному полі?

– Звичайно. Тим паче, Ліга чемпіонів попереду. Я йому таких запитань наразі не ставлю. Ще надто мало часу минуло. Вони самі до кінця не усвідомили, що відбулося. Коли довго прямуєш до якоїсь мети і вона здійснюється, потрібен час, щоб звикнути.

– Пам'ятаю часи, коли ваш брат перебував на піку і з особливим захопленням говорив про чемпіонат Італії. Озираючись на його кар'єру, ви, як сестра, задоволені? Чи, можливо, хотілося більшого?

– Дуже складне запитання. Важливо, щоб, перш за все, щасливим був він сам. А те, що хочеться мені, мамі чи батькові – це вже питання десяте. Кожен повинен самотужки займатися своїм життям. Щодо Європи, то, думаю, він там своє вже відіграв. Йому хотілося, він там побував. Зараз його тягне до нашого середовища.

– Запитання останнє – на засипку. Якою повинна бути кохана дівчина Артема Мілевського, щоб сподобатися його сестрі?

– У неї має бути щире ставлення до нього. З усім іншим він розбереться сам.

Сторінка автора у Facebook

"Нам потрібні Коноплянка та Ярмоленко". Українка, яка працювала в УЄФА, вболіває за Рому і відмовляється від Мессі

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
20
год
:
14
хв
Динамо
19:55
Лугано
Вгадай результат матчу
Залиште відгук