Три тези з-за воріт
Я був на цьому матчі. Посидів, подивився. Полюбувався новим красивим стадіоном, до якого потрібно йти 15 хвилин по болоті. Трохи поаплодував, трохи посвистав. Інколи сміявся, інколи чуть не плакав. Як і всі, одним словом. “Карпати” отримали ще один удар, уболівальники (а їх цього разу зібралося сім тисяч), отримали ще по одному принизливому ляпасу. 0:2.
Я міг би спробувати зупинитися на описі гри, пошуку винних через аналіз дій окремих футболістів чи спробі моделювання останніх чотирьох турів чемпіонату. Та я не буду цього робити. Не буду просто тому, що не хочу. Натомість зупинюся на трьох пунктах - пунктах, які в матчі проти “Металурга” сформулювали фанати, ультрас, написавши величезними літерами в своїх секторах. Цього разу я з ними був солідарний, як ніколи.
1. В нас немає слів.
Перший тайм господарям довелося грати без підтрикми “ультрас”. “Треба влаштовувати акції протесту під офісом, а не на стадіоні” - пише дехто в інтернеті. “Ви нічого не доб’єтесь, будучи проти команди!” - каже Дячук-Ставицький. А я не згоден. Доносити свою позицію до футболістів потрібно лише на стадіоні. Потім, коли вони сядуть в автобус і одягнуть на голови навушники, до них уже не достукатися. А стосовно слів тренера... Юрій Михайлович і його підопічні мусять зрозуміти, що критика не завжди є “проти”, а мовчання і потакання не завжди допомагають. Інколи критикують лише тому, що хочуть змінити все на краще. Перший тайм гри проти “Металурга” - це було своєрідне “фе” з-за воріт, демонстрація того, що своєю грою неякі недопрофесіонали вже добряче залили львів’янам сала за шкуру. особливих текстівок не придумували і в цьому не було сенсу. Той, хто хотів зрозуміти - зрозумів. А до кого не дійшло, тут уже ніякі слова не допоможуть...
От тільки закрадається сумнів, що будь-яка поведінка львівських уболівальників (підтримка/протест/ігнор) тепер хоч якось може змінити ситуацію. Кілька матчів тому перед телевізором, тримаючись за голову, я раптом жахнувся, обдумуючи склад улюбленої команди. В атакувальній лінії бігав Ткачук (нехай вихованець, але доволі флегматичний футболіст, який навряд чи претендує на роль чи то лідера, чи то диригента) і маса людей, з якими ФК “Карпати” ще півроку тому зовсім не асоціювалися. І чомусь здається (чи то пак хочеться вірити), що через півроку теж не асоціюватимуться. Зараз узагалі рідко можна зустріти професіонала, який б’эться за честь клубу, за його кольори, за прапор. Але інколи вони готові битися “за пацанів”, за колектив. Тут навіть цей варіант не проходить, тому що зібрати докупи футболістів і одягнути їх в однакові кольори - то ще не означає перетворити їх на колектив.
Кожен може поставити себе на місце цих хлопців. Я ж зізнаюся відверто - якщо я прийду на роботу і заздалегідь знатиму, що я тут лише на 3-4 місяці, то я навряд чи дуже перейматимусь долею компанії, в якій я працюю. Виконати свій обов’язок, дотриматися посадової інструкції, зробити певний обсяг роботи, за який мені передбачена оплата - це так. Але глобальні процеси мене зачепити не повинні. А от деяким наших форвардам, схоже, навіть відпрацювати свою зарплатню - й то “взападло”. Або хіба це такий їхній рівень - я не знаю...
2. Краще перша ліга з Димінським, аніж прем’єр-ліга з Коломойським
Це гасло (дослівно!) я сказав на минулому тижні, коли по медіях пішли повідомлення про повну зміну власника “Карпатами”, а миттєва офіційне спростування з клубу цю інформацію практично підтвердило. Я не пам’ятаю як львівські команди об’єднали, але я чудово пам’ятаю, як відроджували “Карпати”, без СКА. Саме з того моменту почалася історія мого вболівання. Свіжі спогади й про першу лігу - ми ж туди вилітали лиш 8 років тому. І нічого - пережили, переродилися. Такі падіння, без сумніву, є болючими. Але не смертельними. Мій дідусь уболівав за цю команду, за неї вболіває мій батько, і я, звісно, ніколи й нікуди від неї не дінуся. Перша ліга, друга - це все можна пережити. Футбол має багато рівнів і кожен із них по-своєму прекрасний. Лиш тільки коли по 5 клубів в одній лізі належать однопму власнику - то це вже не зовсім футбол.
Допоки ця українська специфіка не торкалася нас, було ще якось легше. Так факт грубого порушення спортивних принципів обурював, але не зачіпав так близько, так болісно. Як на мене, нагірше, що може статися з командою, зокрема з “Карпатами” - це й є перетворення на фарм. Клуб може вирішувати будь-які завдання - перше місце, п’яте, чотирнадцяте, може боротися за виживання в котрійсь із нижчих ліг. Все одно - головне, щоби він вирішував СВОЇ завдання. Якщо ти граєш для того, щоби вирішувати ЧИЇСЬ завдання - це принизливо. Хіба ні? Тобі дають секондхендних футболістів... І то - лише в користування! Якщо гравець заграє - поверни і натомість отримай ще якийсь непотріб. І так з року в рік. У болоті - донизу тебе не пустять добрі клуби-партнери, допоможуть очками в останніх турах... Ну це гидко, це не спорт.
І справа тут, до речі навіть не в прізвищах, хто не зрозумів. Йдеться про те, що краще бути єдиним, пріоритетним клубом пана Х, аніж енним клубом у футбольній стайні пана У.
Якщо наступний сезон “Карпати” розпочнуть у першій лізі, то я, як і в суботу, обов’язково почимчикую на гру. От тільки якщо до Львова перебереться тренер Максимов. А з ним футболісти типу Льопи чи Антонова, Канкави чи Федорчука, Мазілу чи Габовди, то й не знаю чи знайду в собі сили щиро вболівати за цю команду... Чесно...
3. Завжди вірні.
Хоча... Куди ж я дінуся? За них уболівав мій дідусь-небіжчик, переживає батько, та й я не зовсім уявляю собі життя без “Карпат”. Так як і ультрас, що все таки після перерви повернулися підтримати команду, так і я піду восени на стадіон. Хоча власної підтримки не гарантую. Якщо команда піде по тому, нагіршому шляху, я протестуватиму. Кричатиму і свистатиму, писатиму і підтримуватиму акції протесту. І я переконаний, що буду не сам. Хіба галичани колись боялися йти проти системи?
Ще прийде час...
показати приховати