Свято, що завжди з тобою
- Скажи мені, Броне, якби я звелів тобі вбити немовля… маленьку дівчинку, грудну… ти би зробив це без жодних запитань?
- Без питань? Ну ні, - найманець потер великий палець до вказівного. – Я би спитав скільки.
Джордж Мартін, «Битва королів»
Вони воюють не через ідеологічні, національні чи патріотичні переконання, і навіть не через обов’язок. Вони воюють за гроші. Вони – найманці. Він – же один із найкращих. Якщо не найкращий. Він не розмінюється на копійки, бо знає ціну власним умінням. Хочеш аби твої вороги тремтіли, бо твій стяг захищає САМ Златан? Будь добрий, вивертай кишені!
Не знаю, чи читали ви безподобну сагу Джорджа Мартіна. Якщо ні, то можете подумати, що Бран – це якесь чудовисько, втілення вселенського зла. Зовсім ні! Мартін – майстер висвітлювання «сірої моралі». Повністю доброго чи повністю злого в нього немає. А якщо щось наближене виникає – воно довго не живе, бо не пристосоване до нашого неоднозначного світу. В нашому житті, а відтак і футболі так само. Персонаж не є абсолютно добрим чи абсолютно поганим. Навіть його вчинки оцінити однозначно практично неможливо.
Ще кілька років тому завзяті інтернет-коментатори таврували новобранців «Манчестер Сіті». «Начхали на амбіції заради бабла». Сьогодні «блакитні» - чемпіони Англії. Так і перехід Ібри. Не поспішайте називати його кроком назад. Хтозна які позиції в європейському футболі через рік-два займатиме «Мілан», а які ПСЖ.
Златан зумів віднайти баланс, знамениту «золоту серединку». Він пішов на грубе бабло, і при тому не потоптався по власній гідності, зодягнувшись у кольори «Гелексі», «Аль-Ахлі» чи «Анжи». Хочу уточнити, що тут ідеться про спортивну гідність. Людська гідність футболіста, який іде за більшою платнею, незалежно в який клуб, не страждає в будь-якому випадку. Дорослий мужчина, який повинен утримувати сім’ю, зароблятиме більше грошей за свою чесну працю. Тут усе правильно. Але є ще гідність спортивна. І коли чемпіон, кумир, ідол, в розквіті сил покидає можливість зробити свій слід в історії світового спорту ще вагомішим, а натомість отримує трохи більшу цифру в контракті... Це трохи пригнічує…
Ібрагімовіч же замість Азії чи Америки обрав Париж. Чарівне місто – кажуть ті, хто там побував. Свято, що завжди з тобою – писав Хемінвей. Хто не хотів би грати тут? Сильні партнери, європейський чемпіонат, Ліга Чемпіонів – вершина, що досі не підкорилася Златану… Від усього цього він не відмовився. Він лише зробив крок уперед. Він лише прийняв новий виклик, нове випробування. І мало хто сумнівається, що він вийде з нього із честю.
Ну і на десерт картинка, яку зустрів нещодавно в неті. Паризька збірна Серії А на чолі із італійцем Анчелотті. Бракує двох трансферів. Колись Яна Дашковська писала – «не обов’язково бути італійцем, аби грати по-італійськи вистачить провести трохи часу в Серії А». І вона права. Тому бійтеся парижан!
показати приховати