"У боротьбу прийшла через булінг": Алпєєва про перемогу на Євро, найкраще в житті рішення, олімпійську мрію
На чемпіонаті Європи в Албанії Анастасія Алпєєва виграла друге континентальне золото. "Футбол 24+" розпитав у чемпіонки про плани на чемпіонат світу, відбір до Олімпіади, а також зазирнув у недалеке минуле.
Анастасія Алпєєва / Фото Асоціації спортивної боротьби
Дізнавайся про перемоги першим.
Навесні жіноча збірна України зі спортивної боротьби здобула величезну кількість медалей і посіла перше загальнокомандне місце на чемпіонаті Європи в Тірані.
Однією з шести чемпіонок стала Анастасія Алпєєва, яка вдруге підтвердила статус найсильнішої борчині континенту у ваговій категорії 76 кілограмів. На турнірі вона провела серію переконливих сутичок, у яких не залишала суперницям шансів на порятунок. Та за зовнішньою легкістю перемог стоять роки праці, внутрішня боротьба і велика мрія – піднятися на найвищу сходинку Олімпійських ігор.
Про шлях у спорт, принципові поєдинки, боротьбу з хвилюванням і майбутні цілі спортсменка розповіла Футбол 24+.
"Коли виходиш проти представниці країни-агресора, розумієш, що це вже не просто спорт"
– Анастасіє, чемпіонат Європи тільки завершився, а ви одразу опинилися на черговому турнірі. Що за змагання?
– На молодіжному чемпіонаті України, він якраз у Львові проводився. Прийшла підтримати своїх.
– Атмосфера схожа з тією, що була в Тірані?
– Тут емоції б’ють через край. Поза килимом переживаєш більше, ніж коли сама борешся.
– Чемпіонат Європи ви провели дуже впевнено. У кількох сутичках буквально знищували суперниць на килимі. Так, принаймні, здалося.
– Насправді легко не буває ніколи. Коли люди дивляться з боку, може здаватися, що все просто, але за кожною перемогою стоїть дуже велика робота – тренування, дисципліна, режим, психологічна підготовка. На самому турнірі вже потрібно просто показати те, що напрацювала. Якщо добре підготувалася – тоді на килимі все виглядає впевнено.
– В усіх поєдинках ваші суперниці змогли набрати лише один бал. Ви пам’ятаєте той момент?
– Так, пам’ятаю. Думаю, це сталося через хвилювання. Це був фінал, а фінал завжди відрізняється від інших сутичок. Там вже інша атмосфера, десь більше переживаєш, бо й інший рівень напруги, і перемога на відстані кількох хвилин.
– Попри досвід, хвилювання не зникає?
– Ти вчишся його контролювати, але воно є завжди. Іноді навіть здається, що з кожним важливим стартом відповідальність ще більша. Бо ти розумієш, заради чого працювала. Треба правильно налаштуватися, не вийти на килим із зайвими думками – зберігати холодний розум.
– Яка сутичка на цьому чемпіонаті була для вас найважчою?
– Морально найважчим був фінал із румункою, а фізично – півфінал з австрійкою. Саме там довелося віддати найбільше сил.
– На турнірі ви переконливо і з величезною перевагою достроково перемогли спортсменку з Росії. Налаштовувалися якось по-особливому?
– Так, звичайно. Для нас це особливі сутички. Коли виходиш проти представниці країни-агресора, розумієш, що це вже не просто спорт. Це принципова боротьба. Хочеться вкотре довести, що українці сильніші.
– Повернення росіян до міжнародних турнірів обговорюють у багатьох видах спорту. Як ви це сприймаєте?
– Негативно. Для нас це дуже болюча тема. Ми знаємо, що відбувається вдома, знаємо, через що проходять наші люди. Тому бачити їх знову на міжнародній арені – важко. Але ми принаймні можемо показати своє ставлення. Те, що ми не тиснемо їм руки, для нас має велике значення.
"Хлопців кидала через стегно"
– У спорт ви прийшли ще дитиною. Як дівчата наважуються йти в секцію боротьби?
– Все почалося зі школи. У мене були ситуації, коли мене ображали до сліз, дуже сильно. Взагалі не хотіла ходити туди. Тато це бачив, був знайомий з тренером у спортзалі. І одного разу я просто прийшла на тренування, навчитися самообороні. Спочатку навіть не думала, що це стане справою життя. Але в школі всі шкідники одразу вирішили мене більше не чіпати. То було найкраще рішення в моєму житті.
– Хлопців кидали через стегно?
– Так, але тільки на тренуваннях.
– Інший вибір в Іваничах, де ви народилися, був?
– Працювали ще секції дзюдо й футболу. Зараз їх уже немає, залишилася тільки боротьба. Секція дуже сильна. Багато спортсменів виступають у першостях України.
– Боротьба змінила вас як людину?
– Дуже сильно. Вона дала мені впевненість.
– На чемпіонатах світу і Європи ви раніше боролися у ваговій категорії 72 кг. Минулого року перейшли у 76 кг. Була причина?
– Звісно, і дуже вагома. 72 кг – неолімпійська категорія, а 76 – олімпійська. Треба було ухвалювати рішення. Спочатку було непросто – суперниці сильніші й кремезніші. Певний час пішов на адаптацію.
– Вам зручніше набирати вагу чи зганяти?
– У мене немає проблем із зайвою вагою. Навпаки, завжди була – "недоважком". Звісно, режим харчування є, і я його дотримуюсь. На кашах не сиджу, а тримаю баланс із вживанням жирів, білків, вуглеводів.
– У той же час, коли ви змінювали категорію, чемпіонка світу Алла Белінська навпаки перейшла у 72 кілограми. Ви з нею якось домовлялися про це?
– Ні, звичайно. Рішення ухвалювали самостійно.
– Вона, до речі, не виступала на чемпіонаті Європи. Не знаєте чому?
– Мабуть, були причини, можливо, особисті.
"Коли маєш результат, то на життя вистачає"
– Ви вже двічі поспіль виграли чемпіонат Європи. Там у вас конкурентів не залишилося. В Україні, може, вони є?
– Звичайно, у нас рівень боротьби дуже високий. Дівчатка підростають, наступають на п’яти. Дуже рада за них. Потрібна конкуренція. З нею швидше зростаєш як спортсмен. Тому потрібно постійно працювати.
– Боротьба для вас – це вже не тільки просто спорт?
– Так, це вже частина мого життя. Це моя професія, щоденна робота, яка дає можливість заробляти.
– Цікаво, чи вистачає вам стипендії від Мінмолодьспорту й премій за вдалі виступи?
– У Міністерстві в нас зарплата. Платять не так багато, як в Європі й світі. Коли маєш результат, то на життя вистачає. Але, думаю, з часом наш труд буде краще цінуватися.
– Ви, до речі, ще вчитеся чи вже здобули вищу освіту?
– Уже сконцентрована виключно на спорті. Вчилася спочатку в коледжі, а згодом – у Львівському університеті ветеринарної медицини та біотехнологій.
– То ви з тваринками дружите. З ким удома маєте справу?
– У мене вівчарка. Розумна, дисциплінована й спокійна собачка.
"У мене курс на олімпійське золото"
– У жовтні ви поїдете до Бахрейну на чемпіонат світу. Раніше чотири рази виступали там, останній раз були п’ятою. Наразі яку ціль ставите?
– Гадаю, що маю достатньо сил і досвіду здобути нагороду. Не просто медаль – хочу, звичайно, виграти золоту. А чемпіонат із Бахрейну через війну США й Ізраїлю з Іраном, напевно, перенесуть. Куди ще – не сказали.
– У світі хто найсильніший у вашій ваговій категорії?
– Олімпійською чемпіонкою була Аделіна Грей зі США, Андреа Олая з Колумбії й туркеня Ясемін Адар здобули срібло й бронзу. Але їм уже за тридцять, завершили або завершують кар’єру. Є Айпері Медет-кизи з Киргизстану.
– Ви їй, здається, поступилися в минулорічному чвертьфіналі на чемпіонаті світу.
– Було таке. Ще еквадорка Ґенезіс Реаско сильна. У мене, між тим, свої плани й цілі. У моїй ваговій категорії відбувається зміна поколінь, старші йдуть, їхні місця займають молодші.
– Ви також кілька років тому перемагали на молодіжних чемпіонатах світу.
– Ну, і я молода спортсменка.
– На чемпіонаті світу вже будуть розігруватися олімпійські ліцензії?
– Відбір на Ігри в Лос-Анджелесі розпочнеться наступного року. Туди потраплять найкращі за рейтингом. Схема звична. Перемагаєш на чемпіонаті України, їдеш на Європу, чемпіонат світу, ліцензійні турніри. Набираєш очки. Зараз дуже жорсткий відбір. На Олімпіаду потрапляють тільки найсильніші. А там уже два попередні раунди, півфінал і фінал. У нашому виді дуже важко взяти олімпійську медаль.
– Мрії іноді здійснюються.
– Треба працювати, й тоді мета стає ближчою. У мене курс на олімпійське золото.