"Це було скандальне рішення": перша жінка-пілот Формули-1 вчилася у маестро Фанхіо і втерла носа майбутньому босу

Формула-1, ця абсолютна, королівська вершина автомобільного спорту, навіть у ХХІ столітті залишається чоловічою справою. За всю майже 80-річну історію перегонів лише п’ять відчайдушних жінок кидали виклик традиціям і стереотипам, відшліфувавши майстерність керування норовистим болідом настільки, що цей рівень дозволяв їм виїхати на легендарні траси.

Першою в літописи Формули-1 назавжди вписала своє ім’я Марія Тереза де Філіппіс.

Ця італійка народилася у міжвоєнний період в Марільяно, провінція Неаполь. Вона була наймолодшою серед п’яти дітей італійського графа, який володів двома великими палацами. Аристократична родина не відмовляла собі у розкоші та задоволеннях. Марія Тереза зростала активною дівчинкою – поетичні гуртки чи багатогодинні прогулянки мальовничими парками були для синьйорини не чужими, але швидко навіювали нудьгу. Їй хотілося якоїсь новизни, руху, адреналіну.

Не проблема, якщо водяться гроші. Дівчина пересіла за кермо батькового автомобіля і невдовзі стала з ним на "ти". Вона ловила від швидкої їзди неймовірну насолоду. Значно більшу, ніж від занять тенісом чи кінним спортом, де також спробувала свої сили. Старші брати постійно піджартовували над Марією Терезою.

"Їздиш непогано, сестро, але все одно не так, як чоловіки. Тобі з ними не зрівнятися ніколи", – казали вони. "Сумніваєтесь у мені? Тоді б’юсь об заклад, що я доведу вам протилежне", – запалилася дівчина. І пішла у гонки.

"Я взяла участь у своїй першій гонці 1948 року, а вже у другій виграла заїзд у категорії Fiat Topolino, – пригадувала де Філіппіс. – Тоді я змагалася з найбільшим італійським гонщиком усіх часів Таціо Нуволарі і, якщо не помиляюся, це була його остання гонка у кар'єрі. Людей обурювала участь дівчини. Тим не менше, у період між 1949 та 1953 роками я кілька разів перемагала у класі Fiat Giannini".

Поки італійська спортивна преса з подивом та непідробним інтересом відкривала для себе цю відчайдушну спортсменку блакитних кровей, вона спромоглася на ще гучнішу сенсацію. У 1954-му стала віце-чемпіонкою країни з кільцевих перегонів Джиро ді Сицилія. Саме після цього успіху на неї звернули увагу у Формулі-1. Індустрія королівських перегонів стрімко розвивалася і потребувала таких яскравих талантів. Де Філіппіс підписала угоду з Maserati.

Щоправда, знадобилося ще кілька років практики. Марію Терезу допустили до Формули-1 не одразу – вона захищала честь заводської команди за кермом Maserati A6GCS на змаганнях типу "10 годин Мессіни" чи "1000 кілометрів Монци". Лише у 1958-му пілотеса пересіла у Maserati 250F – на такому "коні" легендарний Хуан Мануель Фанхіо виграв свій останній чемпіонський титул Формули-1.

Більше того, саме аргентинський ас став для Марії Терези наставником. "Фанхіо навчав мене уникати зайвого ризику", – зазначила де Філіппіс.

У травні того ж року вона нарешті дебютувала у Формулі на Гран-прі Монако. Перший млинець виявився доволі глевким, адже кваліфікацію подолати не вдалося. Та все ж Марія Тереза могла занести собі цю гонку в актив. Адже за спиною залишила кількох пілотів-чоловіків, зокрема молодого Берні Екклстоуна, який згодом стане легендарним функціонером Ф-1.

Наступна гонка – Гран-прі Бельгії – стала найуспішнішою для де Філіппіс. На трасі у Спа італійка стартувала з 15-ї позиції, а фінішувала десятою. Того сезону Марія Тереза змагалася на ще двох Гран-прі, але сходила з траси через поломки.

Кампанію 1959 року вона розпочала у новій команді – Behra-Porsche. Знову Гран-прі Монако і знову кваліфікація стала нездоланним бар’єром. Технічні проблеми та відсутність результату погіршували й без того помітну депресію аристократки. Роком раніше на Гран-прі Франції розбився її товариш Луїджі Муссо. А тут – нова аварія. У Німеччині загинув Жан Бера.

"Він був мені дуже близький і позичив свій болід для гонки в Монако, – розповідала Марія Тереза багато років опісля. – Тоді мені вдалося кваліфікуватися на останньому колі, але стюарди не прийняли мого часу. Це було суто політичне рішення, бо вони хотіли бачити на старті пілота Ferrari Кліффа Аллісона. Це було скандальне рішення. Я ніколи не плакала до цього публічно, але тоді закричала і вискочила з машини".

Постійний високий ризик, втрата друзів і "політика" Формули-1 зрештою підштовхнули італійку до завершення кар’єри – на превелику втіху її родини, яка перед кожним стартом прощалася зі спортсменкою, наче востаннє. Вже наступного, 1960 року вона вийшла заміж і поринула у сімейні радощі та клопоти.

Марія Тереза де Філіппіс прожила довге та щасливе життя. Померла 8 січня 2016-го у віці 89 років. До останнього свого дня піонерка Формули-1 була переконана: "Жінки спроможні робити все те саме, що й чоловіки".