"Аваков штовхався, бився, боровся": карав за перше вилучення в кар’єрі СаШо, вчився з Шевою, зробив унікальний хет-трик
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Андрієм Гузенком, пам'ятним півзахисником Ворскли, Карпат, СК Миколаїв і запорізького Торпедо 90-х.
Яковенко, Закарлюка, Федоренко, Шмуц, Топчієв, Хапсаліс – усі вони в різний час пройшли через нікопольський Колос і виступали за збірні України/СРСР. Не кажучи вже про десятки інших талановитих футболістів, які реалізували себе на найвищому рівні. Один із них – уродженець Нікополя Андрій Гузенко.
Він вигравав бронзу із сенсаційною Ворсклою 1997-го, працював із Маркевичем, Кучеревським, Надєїним, Пожечевським та іншими класними українськими тренерами. Останнє десятиліття життя Гузенка пов’язане з Англією, проте він не виключає того, що одного дня повернеться в Україну.
"Батько відмовився виїжджати з Нікополя"
– Я тут вже понад 10 років, – розповідає Андрій Леонідович. – У Британії вже й моя донька народилася. Мешкаю на відстані 30 миль від Лондона у містечку Мілтон-Кінз. Моя основна робота – тренерство. Працюю з дітьми різних вікових категорій. Трохи раніше допомагав колезі, який тренував місцеву команду U-16.
– Після 24 лютого ставлення оточуючих до вас змінилося?
– Так, суттєво. Навіть був один випадок, пов'язаний з росіянами. Мама однокласниці моєї доньки у перший день повномасштабного вторгнення зателефонувала і почала просити пробачення. Щодо місцевих, то вони збирали гуманітарну допомогу, приймали у себе українців. Ми також прихистили дівчинку з Полтави.
– Ваш рідний Нікополь систематично обстрілюється росіянами. Там залишаються ваші родичі?
– Мій батько мешкає у Нікополі дотепер. Відмовився виїжджати. Мама гостювала у нас – під час найсильніших обстрілів приїжджала в Англію. Але витримала рівно три місяці. "Не можу, сумую без чоловіка", – і поїхала до батька у Нікополь.
– У чому футбольна унікальність Нікополя?
– Вся справа у тренерах, які виховували дітей: Варжеленко, Боровиков, Казанцев… У нас була популярна на все місто тирсова коробка. Там грали і вдень, і вночі. Звідти вийшли такі люди, як Павло Яковенко. Навіть, якщо футболіст поїхав з Нікополя, то все одно зберігав певний зв'язок з містом. Коли повертаєшся додому у відпустку, то насамперед відвідуєш цю коробку. То була така місцева традиція. Медін, Беженар, Закарлюка, Бабич, Омельчук, Кирюхін, Пантилов… Можна дуже довго перераховувати гравців, які розпочинали там.
– У місцевий Колос ви потрапили юнаком.
– Усе завдяки ліміту на молодих. Я навчався у Дніпропетровському спортінтернаті. Пригадую, як завдяки цьому правилу 16 моїх партнерів мали ігрову практику у своїх командах. Так, нас змушені були ставити у склад, та ми теж не хотіли отримувати місце на полі виключно через свій вік і намагалися не підвести.
"Мене змусили бити пенальті Динамо – виштовхали як молодого"
– Після одного сезону за Колос ви їдете у київський СКА. Для вас армійське питання вирішилося безболісно?
– Коли Колос грав проти СКА, я домовився з їхнім тренером Сергієм Качкаровим про те, що армію фактично проведу у нього в команді. Проте влітку того року відбулася накладка – я потрапив у навчальний центр "Десна". Тільки через три місяці мене забрали у СКА. Розпад Союзу, буремні часи – це все відобразилося на умовах. І хоч я не мешкав у казармі, але певна екстремальність відчувалася. Пригадую, як на день нам видавали лише по дві консерви. І так усю зиму.
– За СКА ви встигли пограти у Другій та у Перехідній лігах. На фоні цього особливо незвично виглядає ваше запрошення у Карпати, які були командою елітного дивізіону.
– Все завдяки Дмитру Топчієву, якого я знав раніше, і який тоді за Карпати грав. Діма поговорив з Мироном Маркевичем, домовився про мої оглядини. Я приїхав, потренувався і залишився у Львові. Страх? Так, було таке. Однак я прагнув демонструвати свої найкращі навички. Та й Маркевичу треба віддати належне – про Мирона Богдановича тільки найкращі спогади. До мене він добре ставився.
На обох фото – Гузенко у Карпатах
– Що пригадуєте про колектив?
– Іногородніх фактично було троє: я, Ігор Плотко та Геннадій Жилкін. Коли згадую львів'ян, то стає тепло на душі: Мокрицький, Чижевський… Ой, можна всіх перераховувати. Жодного скандалу за увесь час, лише добре ставлення. Щось когось попросиш – люди поспішають на допомогу. Дотепер пригадую, як Василь Леськів забрав до себе на свята мене і Жилкіна. Було цікаво.
– Далі було запорізьке Торпедо транзитом через Ворсклу.
– Віктор Маслов встиг попрацювати у Полтаві, а потім у Запоріжжі. От і взяв із собою у Торпедо п'ятьох молодих, у тому числі мене. Пізніше у команду прийшов Ігор Надєїн. У Торпедо підібралася потужна банда. Кого не став у склад з 18 наявних гравців – не промахнешся, кожен триматиме рівень.
– Але навіть серед них виділявся дует Арсена Авакова та Романа Бондаренка. Унікальні гравці?
– Арсен розпочинав сезон, як правий захисник. А потім Надєїн поставив його вперед. І той забив! Потім знову те саме повторилося. Далі Аваков забивав ледь не у кожному матчі і майже не бив при цьому пенальті. Результат побачили усі – людина стала найкращим бомбардиром ліги. Аваков – боєць. Простих м'ячів у нього не було. Він штовхався, бився, боровся. Забивав завдяки характеру.
У складі Торпедо (ліворуч)
– Ви згадали про пенальті. Наприкінці 1995-го саме у матчі з Торпедо своє перше вилучення у кар’єрі заробив Олександр Шовковський. Рефері ще й призначив пенальті, який ви пробили вдало.
– У підсумку ми відібрали очки у фаворита – 1:1. Фактично мене змусили бити пенальті Динамо – виштовхали як молодого. Потім Арсен пішов на рекорд і йому довірили цю місію. А у тій грі з Динамо Аваков відмовився: "Не піду бити". Довелося мені йти. Мандраж відчував, але вірив у себе. На щастя, забив Андрію Ковтуну.
"Здавалося, що Шарій і до 50-ти гратиме на рівні"
– Невдовзі ви переходите в СК Миколаїв до Євгена Кучеревського. Проте у другому своєму сезоні вилітаєте з Вищої ліги. Справедливо?
– Якщо пройтися по складу Миколаєва, то наш виліт виглядає дивно: Лавренцов, Пономаренко, Бугай, Пучков, Шох… Цілком пристойна команда за іменами. Якщо в інших клубах у Кучеревського були сильні асистенти, то у Миколаєві якось не склалося. У цьому одна з причин нашої невдачі. Не знаю, це виключно моя думка. Команда вилетіла, я залишився і провів ще коло у Першій лізі.
– І зіграли унікальний матч у рідному Нікополі, відзначившись хет-триком. Коли гравець зовсім не атакувального плану забиває тричі, це викликає подив. Як це трапилося?
– Де б я не грав, завжди повертався у Нікополь і приходив на тренування Колоса. Жоден тренер ніколи не забороняв. Умовно кажучи, маю вихідний, приїжджаю у рідну команду і питаю: "Дозволите потренуватися?" Ніхто ніколи не заперечував. А після того хет-трика відмовили (Усміхається).
– Як забивали?
– Перший – прямим ударом з кутового. Сильний вітер допоміг. Другий – метрів з 35-ти. Знову вітер. М’яч залетів у дев’ятку. А третій забив зі штрафного. То, скоріше, вина воротаря, ніж моя заслуга. Бувають такі дні, що щастить абсолютно у всьому.
Гузенко у складах Ворскли 1997 і 1999 років
– У 1997-му ви повертаєтеся у Ворсклу, яка проводить знаковий сезон – новачок Вищої ліги зі старту виграє бронзу. Під час зимової паузи могли у таке повірити?
– Команда була згуртованою та міцною. Такі зірки грали, що їх тільки по телевізору раніше бачив: Кислов, Шарій, Чуйченко, Богатир. Вже на зборах усе зрозумів. Відзначу і головного тренера Віктора Пожечевського, який не тиснув на нас. Він робив все для команди, а за тренувальний процес відповідав Валерій Повстенко. Таке делегування повноважень принесло результат.
– На вашу думку, хто був головною перлиною тієї команди?
– Іван Шарій. Техніка, швидкість, удар – усе при ньому. Нехай тоді Іванові під 40 було. Однак він виходив на 15 хвилин, прокидав м’яч повз молодого захисника і оббігав його. Мені здавалося, що Шарій і до 50-ти гратиме на рівні. Абсолютно нетиповий футболіст.
– Після шести сезонів у Ворсклі ви їдете закінчувати у Казахстан. Цікавий досвід?
– Склалося враження, що я повернувся в СРСР. Ніби квиток у минуле отримав. Зараз знайомі хлопці кажуть, що у Казахстані все змінилося, інфраструктура розвинута, рівень футболу зріс. Зрештою, я виступав у кількох хороших командах. Наприклад, за Єсиль-Богатир грали 8 чи 9 українців: Оксимець, Зав'ялов, Швидько… Я задоволений тим етапом кар’єри.
– Невдовзі ви отримали тренерську ліцензію. Особливий момент – вашим колегою за партою був Андрій Шевченко. Цікаві спогади маєте?
– Андрій приїжджав тільки на сесії, особливого спілкування не було. Водночас пригадую, як він розповідав про свій досвід у Мілані та Челсі. Це були дуже цікаві речі, якими він відкрито ділився.
– Чи є у вас амбіції та бажання попрацювати в Україні у якості тренера?
– Тренерську ліцензію я маю. Безперечно, я б хотів попрацювати вдома. Також маю англійський досвід, інший погляд та підхід. Думаю, це було б цікаво поєднати. Чи реальне повернення в Україну? У будь-якому разі мені б цього хотілося.
показать скрыть