Футбол 24 спільно з партнером HLIBNY DAR розповідає про історичний єврокубковий похід словенського Марібора.
Шахтар знайшов сенсаційну заміну Пушічу – Срна планує заманити фіналіста Ліги чемпіонів
Восени 1999-го жереб подарував нам два футбольні протистояння України та Словенії. У вересні на груповому етапі Ліги чемпіонів київське Динамо зустрілося із Марібором, а у листопаді наша національна команда отримала шокову терапію від хлопців Сречко Катанеца.
Щоб відчути справжню футбольну атмосферу, не обов’язково бути на стадіоні. Запроси друзів та влаштуй домашній перегляд топових матчів Ліги чемпіонів з HLIBNY DAR. І незабутній футбольний вечір гарантовано!HLIBNY DAR. Витримана мʼякість. Тобі справжньому!
Проте жахіття імені Міленко Ачімовіча було дещо пізніше. Спершу ми зіштовхнулися із жорстокою реальністю, коли Марібор сенсаційно обіграв Динамо у Києві. На шляху до цього матчу скромна словенська команда подолала багато випробувань.
1997-го розпочалася нова епоха у словенському футболі. Клуб Марібор із однойменного міста запустив семирічну чемпіонську серію, котра тривала до 2003-го. І якщо такі результати обговорювалися переважно у самій країні, то похід чемпіона Словенії у єврокубках викликав захоплення у Європі.
Команда під керівництвом 46-річного місцевого тренера Бояна Прашнікара, який згодом працюватиме в Бундеслізі, з третьої спроби підкорила Європу. Якщо спершу Марібор на рівних боровся з Бешикташем (0:0 і 1:3), через рік драматично програв ПСВ у екстратаймі, то у сезоні 1999/00 словенці виправили всі помилки і пробилися в групу ЛЧ.
Наприкінці липня 1999-го фіолетова команда стартувала у другому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів. Суперник словенцям випав доволі міцний – Генк, чемпіон Бельгії. Тому підсумок першого матчу на стадіоні Людскі врт шокував – господарі знищили бельгійців з рахунком 5:1. І нехай через тиждень Генк виграв 3:0, словенці пробилися у наступний етап.
Коли ми пройшли Генк, я відчував, що станеться щось історичне, – розповідав потім Прашнікар. – У мене було відчуття, що кожен наступний поєдинок буде легшим. У наступному раунді ми грали з Ліоном. Я переглянув один їхній матч і побачив, що у нас є шанс, але для успіху нам потрібно бути тактично бездоганними.
Наставник Марібора не помилився. Французи володіли перевагою увесь матч, але не могли забити. Натомість гості свій шанс створили на 88-й хвилині, коли Далібор Філіповіч приніс Марібору перемогу. Ліон мав ще 90 хвилин на виїзді та не сумнівався, що своє візьме у Словенії.
"Французи були настільки впевнені у своїй перемозі, що навіть дозволили мені, як тренеру команди-суперника, подивитися їхнє останнє тренування перед матчем, яке було закритим. Я ретельно записував усі їхні ідеї та готувався до них. Я їх детально проаналізував. Вони нас нічим не змогли здивувати. Це був ключ до успіху", – казав Прашнікар.
Марібор застав зненацька французів виходом зліва на фланзі молодого Муамера Вугдаліча, який надійно закрив свою зону та видав гольову передачу (через кілька років Вугдаліч переїхав у Донецьк і 2002-го виграв із Шахтарем історичне перше чемпіонство). А героєм зустрічі став півзахисник Стіпе Балаїч, котрий оформив гол+пас. Коли на початку нульових Балаїч залишав Марібор, клуб назавжди закріпив за хорватом 19-й номер.
"Коли ми вели з рахунком 2:0, у перерві я сказав собі: "Тепер ми дуже близькі, нам просто потрібно довести гру до кінця". І ми це зробили. Це було неймовірно. Нещодавно я розмовляв про це з нашим півзахисником Деяном Джурановічем. Ми згадували ті часи, і він зізнався, що не міг повірити, наскільки всі ми були об’єднані однією метою протягом трьох років. Зусилля були винагороджені", – розповідав Прашнікар.
Для Словенії то була велика перемога, яку святкувала уся країна. Тренер Марібора згадував спустошення, яке відчував наступного дня. Прашнікар був настільки емоційно виснажений, що потрапив у ДТП.
"Марібор горів, – згадував Анте Сімундза, автор першого м’яча у ворота Ліона. – Не знаю, чи хтось спав. Ми – ні. Після вітання мера міста ми продовжували святкувати у роздягальні до ранку. Якщо це був матч десятиліття, то це був мій гол десятиліття".
Під час жеребкування групового етапу всі мріяли про солодку словенську булочку. Серед них було і Динамо, яке, окрім Лаціо та Байєра, отримало таки в суперники Марібор. "Фіолетові" приїхали до Києва на історичний дебют в основному раунді ЛЧ і ошелешили 30 тисяч глядачів на Олімпійському.
Гості діяли організовано в оброні, а в середині другого тайму провели разючу атаку з використанням довгих передач. Нападник Анте Сімундза ідеально скористався нагодою та приніс перемогу Марібору. Враховуючи, що у паралельному матчі Лаціо та Байєр зіграли внічию, казка продовжувалася – Марібор лідирував у групі.
Щастя словенців тривало аж до 82-ї хвилини наступного матчу, поки Байєр не дотиснув їх – 0:2. Далі були два розгроми по 0:4 від Лаціо і помста Динамо (1:2). Цікаво, що Сергій Ребров переможний гол забив з пенальті на 84-й хвилині. В останньому турі групового етапу ЛЧ "фіолетові" зіграли внічию 0:0 у Леверкузені. Словенці фінішували четвертими.
"Чотири бали у такій групі? Ми не просто брали участь у Лізі чемпіонів, ми ще щось у ній зробили", – справедливо резюмував Прашнікар.
Як часто трапляється, успіхи швидко приходять і так само швидко минають. Через півроку після тріумфального сезону тренер покинув Марібор.
"Ми розуміли, що нам доведеться працювати ще більше. Потім Марібор вилетів з Кубка Словенії. Дехто у клубі був дуже незадоволений. Після поєдинку мені подзвонив президент, який перебував у Японії. Матчу він не бачив, знав лише про результат, але начебто отримав інформацію, що ситуація в команді дуже погана. "Так більше тривати не може", – сказав він мені. Я відповів: "Гаразд. Якщо не працює, то не працює". Все закінчилося дуже швидко, після кількох слів. Потім мене намагалися повернути, але я не хотів повертатися. Коли я щось вирішую, я дотримуюся цього", – пояснював Прашнікар.
Невдовзі Марібор повернувся у топ словенських команд, ще двічі виступав на груповому етапі ЛЧ, а Прашнікар вдруге очолив "фіолетову команду". Проте магії з 1999-го більше не було. Зрештою, згаданий сезон дав поштовх усьому словенському футболу та відобразився у виході збірної на Євро-2000. Тріо з Марібора – Марко Сімеуновіч, Амір Каріч та Марінко Галіч – повернулося до Києва і знову здобуло бажаний результат. Та це вже зовсім інша історія.