– Під час презентації трофеїв, здобутих ПСЖ, 22 серпня, ваші вже колишні одноклубники буквально підштовхнули вас до публіки, аби вас ушанували, тоді як клуб фактично вказував вам на вихід. Які емоції ви переживали в той момент?
– Це було дуже зворушливо, адже я вибудував чудові стосунки з усіма своїми партнерами по команді. І, якщо чесно, я не очікував такої реакції від них. Безмежно вдячний їм усім, адже вони відіграли важливу роль у моєму шляху в Парижі. Одноклубники постійно мене підтримували, ми завжди підтримували один одного. Тому я справді щасливий, що залишив такий вагомий слід у всієї команди.
– Уявляли ви собі такий жест від Парк де Пренс?
– Ні, я був здивований. Це було справді красиво, і за це дуже вдячний. Я віддав усе – своє серце, свою душу. Коли ти віддаєш усе, залишаєш себе повністю на полі, все заради футболки, у підсумку ти винагороджений. Я радий, що зміг знайти відгук у серцях вболівальників.
Ліга чемпіонів – спортивна подія, яку неможливо пропустити! Тож вмикай свої гаджети на гучність та спостерігай за найзапеклішими футбольними баталіями разом із HLIBNY DAR.HLIBNY DAR. Витримана мʼякість. Тобі справжньому!
– Був один момент, який запам'ятався під час дороги до Альянц Арени. Що ви зробили в автобусі, який віз вас до Мюнхена на фінал Ліги чемпіонів проти Інтера 31 травня (5:0)?
– Я залишив листа кожному зі своїх одноклубників, аби подякувати за цей фантастичний шлях. Я написав його кількома мовами, щоб усі могли зрозуміти. Це було те, що я відчував, чим хотів поділитися й подякувати всім своїм партнерам по команді за все те, чого ми вже досягли. Залишалася лише остання деталь пазлу, аби завершити все красиво. Я також радий, що це було сприйнято щиро, і сподіваюся, що зміг принести щось кожному.
– Ви можете сказати, яким було останнє речення?
– Точно – ні. Останнє речення…
– Можливо, "я вас люблю"?
– Можливо, так. Я не можу про це говорити, бо це особисті речі, які стосуються лише команди. Але це був щирий лист. Лист, написаний з любов'ю до всіх моїх одноклубників.
Доннарумма – найкращий воротар року
– У ваших словах була любов до партнерів...
– Так, так.
– Як вони відреагували?
– Були обійми, рукостискання, це мене розчулило. Вони подякували мені. Це був гарний момент. Я намагався через ці слова передати всього себе, усю любов, яку відчуваю до них, за всю нашу спільну роботу, за всі роки, коли ми разом страждали. Були важкі часи, але ми змогли залишитися єдиними, щоб піднятися й досягти успіху разом. І ось ми дійшли туди, куди прагнули, і підняли кубок Ліги чемпіонів, тому що ми були колективом і завжди виконували роботу всі разом. Це було справді особливо.
– А з ПСЖ це теж була історія кохання?
– Так, гарна історія, важливий етап у моїй кар'єрі. Тепер я починаю нову фазу життя. Я пишаюся тим, що перейшов до Манчестер Сіті, і намагатимуся здобути якомога більше трофеїв тут, тримати команду на найвищому рівні. Бо історія нас вчить: треба віддавати все, щоб залишатися на вершині. Але я певен, що ми цього досягнемо з Сіті, адже з перших днів побачив чудову команду, єдність, згуртованість, великий клуб, велику родину. Я справді щасливий.
– Ви знаєте, що кажуть: історії кохання зазвичай закінчуються погано...
– У мене все закінчилося добре. Мені нема у чому собі докоряти за всі ці роки в Парижі. Я пишаюся тим, чого досягнув, і тим, чого ми всі разом досягли. Це був складний, але чудовий шлях. Ми здобули багато перемог, увінчаних тріумфом у Лізі чемпіонів, тож я справді щасливий із того, що зробив у Парижі.
– Це відбувається в момент, коли ви з ПСЖ досягаєте вершини, з таким винятковим сезоном, із тими великими матчами в Лізі чемпіонів – і саме тоді історія завершується. Зовні це може здаватися жорстоко. Як ви це пережили, відчули? Чи було у вас відчуття смутку, гніву, несправедливості?
– Ні. Як вже казав: задоволений тим, що зробив. Кожен робить власний вибір. Париж завжди залишиться у моєму серці, бо вболівальники так багато мені дали, клуб так багато мені дав. Це була дуже гарна пригода. Тепер я перегортаю сторінку. Я в Манчестер Сіті, пишаюся тим, що я тут. Хочу також вписати своє ім'я в історію цього клубу, виграти багато титулів, віддавати себе повністю, відчувати футбол на повну.
– До цього року і до цього фінального тріумфу в ЛЧ завжди існували сумніви й питання: чи може ПСЖ виграти Лігу чемпіонів із Доннаруммою? Ви усвідомлювали ці сумніви, які вас супроводжували?
– Звичайно. Скажімо так, те, що дозволило нам перемогти, – це здатність зберегти єдність у команді. Ми думали від матчу до матчу, не дозволяючи зовнішньому впливу відволікати нас. Ми залишалися зосередженими на собі, на роботі, яку треба було зробити. Були важкі моменти, але ми їх подолали всі разом, із великою силою, щоб дійти до цього моменту, який усі бачили. Ми виграли цей важливий фінал проти Інтера, складний матч, навіть якщо рахунок вийшов розгромним (5:0). Інтер – це велика команда, яку я добре знаю, яку ми всі добре знаємо. Ми дуже добре підготувалися й змогли зробити так, щоб матч виявився легшим, ніж очікували. Я справді щасливий, що зміг увійти в історію у Парижі.
– Коли ви прийшли в ПСЖ, то були чемпіоном Європи з Італією, у чудовій формі. А потім трапився той матч проти Реала (1:3 у Мадриді, 1/8 фіналу Ліги чемпіонів, 9 березня 2022 року), який склався невдало. І здається, що це позначилося на вашій паризькій історії. Чи вплинуло це на вашу впевненість? На те, як на вас дивилися? Як ви це пережили?
– Ні… Я завжди намагався віддавати максимум для клубу. Завжди відчував підтримку. На жаль, іноді трапляються важкі моменти, але головне – піднятися й віддати все. Тому що саме так усе повертається. Як і я, уся команда завжди віддавала максимум на кожному тренуванні, і, зрештою, ми здійснили нашу мрію, до якої йшли давно. Після стількох років нам вдалося здобути першу Лігу чемпіонів в історії Парижа.
– Через три роки після Мадрида був той матч-відповідь 1/8 фіналу (поразка 0:1 у першій грі) проти Ліверпуля на Енфілді (11 березня 2025 року, 1:0 в овертаймі, 4:1 по пенальті), де ми побачили зовсім іншого Доннарумму, якого ніколи не бачили на цьому рівні ЛЧ, особливо у боротьбі в повітрі. Того вечора ви випромінювали щось інше. Що сталося?
– Уся команда була переконана, що ми можемо змінити результат. Ми провели чудовий перший матч, нам просто не пощастило. Але вже після фінального свистка в Парижі ми всі були впевнені, що зможемо переламати ситуацію, поїхати на Енфілд і перемогти. Це дало нам величезну силу. Ми вирушили туди зі смиренням, з правильною рішучістю, і в підсумку результат нас винагородив. Але вирішальною стала саме сила духу.
– Але для вас особисто…
– Я завжди віддавав усе, незалежно від ситуації. Такий матч, коли вдається переламати результат на виїзді проти такої сильної команди, як Ліверпуль, дає неймовірну силу й додає дуже багато впевненості.
– Що ви відчули, коли нарешті стали вирішальним фактором для ПСЖ у Лізі чемпіонів? Це ж завдяки вам відбулася ця кваліфікація…
– Дякую, але ні, це не тільки завдяки мені, це завдяки команді. Вона провела неймовірний сезон, віддаючи все у кожному матчі, завжди наполегливо працюючи заради результатів. Це точно не завдяки мені одному, а завдяки всій команді, бо без неї далеко не підеш. Важливо мати згуртований, сильний колектив, де всі допомагають одне одному. Якщо хтось помиляється – інший біжить його підстрахувати. Так і треба. Це життєво необхідно, аби створити справжній колектив і перемагати.
– Після Ліверпуля ви знову були винятковим у чвертьфіналі проти Астон Вілли (3:1, 2:3) та у півфіналі проти Арсенала (1:0, 2:1). Чи мали тоді відчуття, що ви – непереможний? Чи відчували силу, якої, можливо, ніколи раніше не мали?
– Це, безперечно, питання впевненості в собі. Вона зростає – і так, тоді з'являється відчуття непереможності. Але дуже важливо завжди залишатися зосередженим і уважним. Не можна переходити межу впевненості. Коли це стається – це вже погано. Але справді, після тих матчів я відчув неймовірний приплив впевненості.
Фото: Richard Heathcote/Getty Images
– Ми, зі свого боку, мали саме таке відчуття…
– О, дякую, дякую (Сміється).
– І, можливо, ваші партнери по команді теж. А ваші суперники могли подумати…
– Думаю, так. Якщо я передав їм це відчуття, а сподіваюся, що так, – то це добре. Бо я сам також надав їм велику довіру. Тож так, я справді на це сподіваюся.
– Цей трофей Яшина вручають найкращому воротарю сезону, і він ваш. Тож запитаємо прямо: ви зараз найкращий воротар у світі?
– Знаєте, я не люблю... Я завжди критичний до себе, завжди намагаюся вдосконалюватися й віддавати максимум. Не мені казати, хто найкращий воротар світу. Це вирішую не я. Але якщо жюрі проголосували за мене, отже, я зробив і передав щось важливе. Сподіваюся виграти ще інші індивідуальні нагороди. Дякую всім, хто проголосував за мене, я неймовірно щасливий. Я завжди старатимусь іти цим шляхом і вдосконалюватися.
"Золотий м'яч-2025": онлайн-трансляція церемонії нагородження – як це було
– Для вас трофей Яшина – це як "Золотий м'яч"?
– Я теж сподіваюся виграти "Золотий м'яч"! Так, бо це дуже важливий трофей, фантастичний, найпрестижніший для воротаря. Тож я щасливий і пишаюся тим, чого досягнув. І сподіваюся зробити ще краще, віддати ще більше і, як уже казав, продовжувати так само та вигравати ще. Майбутнє покаже.
– То ваш другий трофей Яшина (після 2021 року). Це вже ставить вас серед найвидатніших воротарів в історії?
– Я пишаюся й дуже радий. Про таке навіть не мрієш, коли ти дитина. Опинитися тут – це мрія. Я завжди намагатимусь віддавати максимум і здобувати якомога більше командних трофеїв, адже вони – найважливіші. Якщо виграєш командні титули, то й індивідуальні нагороди приходять самі.
– Ви хотіли б увійти в історію свого амплуа?
– Я щасливий писати історію. Сподіваюся ще і ще прогресувати, вигравати нові трофеї. Досягти цілей можна лише завдяки роботі та наполегливим тренуванням. Тож роботи й простору для прогресу ще багато.
– Як би ви охарактеризували свій воротарський стиль?
– Я завжди намагаюся бути максимально універсальним голкіпером, вдосконалюватися в усіх аспектах. Прагну не покладатися на випадок, працювати навіть над найменшими деталями. Це моя амбіція й моя мета. Я хочу бути якомога повнішим, усебічним воротарем.
– Сьогодні хто кращий за вас на лінії воріт?
– Є дуже багато, дуже багато хороших воротарів.
– Хто має краще відчуття позиції, ніж ви?
– Завжди є над чим працювати. І саме ця мотивація штовхає вперед, змушує рости, виходити на тренування з конкретними цілями й прагнути постійно вдосконалюватися – сесія за сесією, ставати сильнішим.
– Коли говорять про якості, якими має володіти воротар, на якому місці стоїть вміння добре грати ногами?
– У сучасному футболі, думаю, це входить у трійку найважливіших якостей. Я не знаю, чому… Але для воротаря найголовніше – зупиняти удари. Звісно, добре грати ногами можна й допомагати команді, робити її сильнішою, але фундаментальна якість воротаря – саме сейви.
– Ви говорили з Пепом Гвардіолою, вашим новим тренером, про його очікування від вас?
– Звісно, так. Це честь – бути обраним містером Гвардіолою. Це емоції, бо ми всі знаємо історію, яку він написав у футболі. Він дійсно може дуже допомогти мені прогресувати у всіх аспектах. І від першого тренування моя мета – слухати його й отримувати максимум із того, що він говорить.
– Коли ти – номер один у світі на своїй позиції, це потрібно доводити на найвищих турнірах, на чемпіонаті світу… Коли ми вас побачимо? Ми чекаємо на вас з Італією…
– Сподіваюся, нам вдасться кваліфікувати Італію на чемпіонат світу, бо після двох пропущених турнірів (2018 і 2022 роки) не може бути третього без Італії. Італія повинна бути присутня, і я віддам для цього всі сили, бо чемпіонат світу без Італії – це несправжній чемпіонат світу. Ми маємо там бути.
Я впевнений, що разом із містером Гаттузо та його штабом, разом із усією командою ми зможемо повернути Італію туди, де вона має бути (на середині кваліфікації, з одним матчем у запасі, "націонале" на другому місці у групі I, що означає плей-офф, в рівності очок з Ізраїлем та на шість пунктів відставання від Норвегії). Я щиро на це сподіваюся, і хочу таким чином порадувати всіх італійців, бо вони цього заслуговують. Це наша мета.