"У його венах тече кров придурка": роздратував увесь світ, вдруге поспіль забирає трофей Яшина — невідомий Емі Мартінес
Ольга Любушкіна розповідає історію Еміліано Мартінеса, голкіпера збірної Аргентини та Астон Вілли.
Еміліано Мартінес / фото: S. Mantey/L'Équip
Еміліано Мартінес може дратувати, викликати огиду та обурення, але другий рік поспіль своєю грою аргентинець визнається найкращим голкіпером світу. Забрав черговий Трофей Яшина, а також здобув нагороди The Best від FIFA у 2022 та 2024 роках.
Для Аргентини, можливо, Емі став одним із героїв нації, коли допоміг своїй національній команді здобути такий омріяний титул чемпіона світу. Шлях Мартінеса до величі був непростим.
Еміліано народився у простій сім'ї Сусани та Альберто. Батько працював вантажником у порту, а мама прибиральницею. Забезпечити себе та трьох дітей (у Емі є брат та сестра) було важко. Нерідко батьки віддавали останній шматочок хліба своїм діткам, а самі… Що ж, у труднощах, але мама і тато Мартінеса робили все, щоб дати дітям усе найкраще. Починаючи з освіти.
Емі віддали до хорошої школи, яка була чимось середнім між приватною та державною. Мама працювала по 10 годин на день, старший брат пішов шляхом батька і знайшов роботу в порту. Його Емі бачив рідко. Сестра також намагалася допомагати сім'ї фінансово.
У навчанні Емі був достатньо ледачим. Але ось футбол став тим продухом, який був йому потрібним. У школі функціонувала секція футболу, в якій і займався майбутній чемпіон світу. Мартінес розпочав на позиції опорного півзахисника. Там він прокачав своє вміння грати обома ногами, що допомагає йому й зараз.
"Я пам'ятаю, як мій батько завжди казав мені: "Якщо ти хочеш бути професійним гравцем, тобі треба грати обома ногами з раннього віку". Коли був дуже маленьким, то грав лівою, а потім отримав травму, тож почав бити правою", – пригадував воротар.
У 12 років Емі проходив перегляд у Рівер Плейт та Бока Хуніорс. Утім, залишитися у жодній з команд не вдалося. Місце знайшлося в Індепендьєнте. Отримавши пропозицію, Мартінес злякався. Він не хотів бути далеко від сім'ї.
"Мені сказали, що у них є інші хороші воротарі. Я був молодий, і мені ще належало вдосконалюватися. Потім пройшов ще одну спробу в Індепендьєнте, і Пепе Санторо, тренер голкіперів, побачив у мені щось, чого не бачили інші. Він відчув, що мені є що запропонувати. Він відчув, що я маю величезний потенціал.
Треба віддати належне моїм батькам, що вони відпустили мене, щоб я міг здійснити свою мрію. Я не відпустив свого сина так далеко у такому юному віці", – розповідав Емі.
Чотириста кілометрів розділяли Емі та батьків, які просто не могли дозволити собі часто відвідувати сина. Інколи у близьких доводилося позичати гроші, щоб просто побачити свого сина. Він сумував за домом і нічого не міг вдіяти. Це лише ускладнювало його адаптацію. Голкіпер зізнався, що багато ночей провів у сльозах за рідною оселею.
Як долати труднощі, Мартінеса навчили його батьки, а друзі допомогли повернути радість в життя. Дібу знадобилося два роки, щоб потрапити до збірної Аргентини U-15, а потім і в U-17, з якою він поїхав на Кубок Америки. Аргентинці дійшли до фіналу, а Мартінес вразив самого Арсена Венгера.
Коли Емі вперше почув, що Арсенал зробив крок до трансферу, він розгубився і не хотів їхати до Європи так рано, він мріяв стати першим номером в Індепендьєнте, за який вболівав з дитинства. І знову полягала причина в сім'ї, з якою такий тісний зв'язок. Але він розумів, що його батькам потрібна допомога, а, виступаючи в Англії, мав би солідний заробіток. Батькам також пообіцяли бонус.
"Я бачив, як мій брат і мама плакали, кажучи: "Будь ласка, не їдь". Але також бачив, як мій батько плакав пізно вночі, бо не міг сплатити рахунки. Тож на той час мені довелося проявити сміливість, і я сказав "так".
В Англії Мартінесу не дуже сподобалося. Він жив у англійській сім'ї і одразу зрозумів, наскільки аргентинська культура відрізняється. Він не хотів вечеряти о 18:00 чи лягати спати о 20:00. Емі деякий час навіть жив у готелі, де поряд був брат, а потім приїхали в гості батьки. Протягом першого року сім’я перебувала поруч. Мартінес сумлінно вчив англійську і докладав всіх зусиль, щоб адаптуватися швидше.
У 2012 році Арсенал віддав Дібу до Оксфорд Юнайтед в оренду. Дебют стався проти Порт Вейл, де Емі пропустив три м’ячі. За "канонірів" він вперше зіграв у вересні того ж року в Кубку ліги. Щоправда, потім Венгер місця у складі для аргентинця не знайшов і той вирушив в одну із численних своїх оренд. Шеффілд Венсдей, Ротерхем, Вулверхемптон, Хетафе та Редінг – от яка кількість клубів стояла перед тим, як Емі зміг проявити себе.
"Хетафе? Я зробив висновки з того невдалого досвіду. Я зіграв шість матчів з паршивим тренером (Хосе Бордаласом), не побоюся цього сказати. Робив помилки, як і всі ми, і саме тоді почав ходити до психолога, щоб він допоміг мені. Так низько ще ніколи не падав. Я пережив стільки поганих часів, відчув стільки поганих вібрацій, що сьогодні насолоджуюся усіма хорошими речами, які зі мною відбуваються", – зізнався голкіпер.
Відкривши для себе європейські чемпіонати, Дібу мріяв про те, що одного разу він буде першим номером збірної Аргентини. У 2014 році дивився чемпіонат вдома з рідними, а під час ЧС-2018 заявив брату, що через чотири роки захищатиме ворота національної команди.
"Ми працювали над усім, поки Емі був в Арсеналі. Він був зі мною довгий час, сім років, і ми працювали над кожним аспектом гри воротаря. Пенальті, навіси, читання ситуацій, дальні удари. Ми пропрацювали тисячі та тисячі ситуацій та сценаріїв. Він об'їздив усю Англію, і ми годинами разом аналізували все – його позицію, те, як він читав гру. Минуло багато часу, але тепер він визнаний одним із найкращих воротарів світу. Він виріс у чудового воротаря. Він вірить у себе", – розповідав екс-тренер воротарів Арсенала Джеррі Пейтон.
У сезоні 2019/20 Мартінес частіше виходить у складі Арсенала, але на його шляху виникла перепона – ковід. Чемпіонати пішли на паузу. Дібу вдома робив усе, щоб тримати себе у формі. У його саду були повноцінні ворота, купив пускову машину для м'ячів. Емі ставав у ворота, дружина натискала кнопочку і він виконував вправи.
"Моя дружина казала мені в ізоляції: "Чому ти так багато тренуєшся?" Я робив це, бо думав, що маю шанс. І дивіться, що маю тепер. Хтось мав подавати м'ячі у пускову установку. Моя дружина кидала м'ячі, але в неї це жахливо виходило, і я грав зі своїм синочком, він теж намагався закинути м'яч у пускову установку".
Шанс показати себе в Арсеналі випав на півфінал і фінал Кубка Англії. Спочатку "каноніри" обіграли Ман Сіті, а потім і Челсі. На той момент команду вже тренував Мікель Артета, з яким у Емі склалися довірливі взаємини. Попри те, що Мартінес доклав руку до трофею, він розумів: щоб потрапити до національної команди, потрібно рухатися далі.
"У мене була дискусія з Мікелем Артетою. Сказав йому, що я мрію грати за збірну Аргентини, і що для цього я повинен піти. Йому це не сподобалося, але він зрозумів. Астон Вілла хотіла мене і я пішов. Завдяки цьому клубу зміг досягти своєї мети", – розповідав Емі.
Перехід в Астон Віллу дав Мартінесу той шанс, якого він чекав з моменту, коли зовсім юним хлопчиком перетнув океан, щоб стати зіркою. Емі провів хороший сезон 2020/21, не пропустивши у 15 матчах. У тому ж сезоні він з Аргентиною виграв Копа Амеріка, пропустивши лише один матч.
Аргентина святкує перемогу на Копа-2021 / фото: Getty images
"Ніхто мене не знав. Два роки тому в Аргентині могли сказати: "Він більше англієць, ніж аргентинець". Після півфіналу я сказав Скалоні: "Дякую, що поставили на мене, коли в мене ніхто не вірив".
У Катар Емі поїхав як безперечний перший номер національної команди. На ЧС–2022 Дібу допоміг звершити мрію мільйонів. Його гра у фіналі проти Франції вже є історією, а Рандаль Коло Муані бачить Мартінеса у нічних жахах. Можливо, Лео Мессі так і не підняв би над своєю головою кубок, якби не феноменальна гра голкіпера.
"Для мого дебюту на чемпіонаті світу пропустити два голи з двох ударів Саудівської Аравії (1:2) було дуже боляче. Після цього мені не хотілося ні з ким розмовляти. Я прокидався посеред ночі в холодному поту від думки про те, що мені доведеться їхати додому через невдачу. Але мені не хотілося їхати так швидко. Моя сім'я забронювала готель у Досі на місяць.
З наступного дня після того матчу я багато працював зі своїм психологом, і це дуже допомогло мені підготуватися до матчу проти Мексики (2:0). Я був дуже напружений, але водночас дуже спокійний. Після цієї перемоги та перемоги над Польщею (2:0) відчув, що команда отримала впевненість у своїх силах. Страждання для подолання – це історія мого життя", – поділився Мартінес.
Сейв Мартінеса після удару Коло Муані на ЧС-2022 / фото: Dan Mullan/Getty Images
Катар запам'ятався не тільки грою Емі. Мартінес роздратував усю Францію своєю поведінкою. Святкування голкіпера теж увійшло в історію. Після гри деякі фанати писали: "У його венах тече кров придурка", або "Він огидний! Знущається з суперників, коли перемагає, а програвати абсолютно не вміє". Але такий вже Дібу є і це не міняється з віком чи досвідом.
Це лише одна сторона Мартінеса. Інша – прихована від широкої публіки. Добрий, зарозумілий, якого друзі прозвали "Ведмедиком", завше готовий прийти на поміч своїм партнерам, веселий, наділений лідерськими якостями. Свої рукавички, у яких грав у фіналі Мундіалю, продав з аукціону і передав відділенню дитячої лікарні в Буенос-Айресі.
Мартінес розкрився пізно, зараз йому 32 роки. Підтримувати себе у формі допомагає щоденний ритуал, якому він не зраджує. Дібу ніколи не пропускає сеанс релаксації та півтори години пілатесу за два дні до матчу, а також зустріч із психологом напередодні. Це баланс, який допомагає уникати травм і зберігати силу та гнучкість. Лише раз він порушив свій розпорядок і отримав травму. Тепер його ритуал є забобоном для хороших матчів.
Напередодні гри, в готелі Мартінес відвідує півторагодинний масаж, приймає снодійне, вимикає все в номері. Він дотримується щоразу свого розпорядку. А ще є талісман – маленький плюшевий ведмедик, який подарувала дружина. Він засинає з ним, бо так є відчуття, наче поруч із родиною. Ще одна згадка про сім’ю – щитки із зображенням дружини та дітей. Він бере їх зі собою завжди, куди б не їхав.
Щитки Еміліано / фото: Guillaume Blot/L'Équipe
"У роздягальні ніколи не кричу. Люблю брати на себе тиск вболівальників суперника, щоб мої партнери по команді могли грати вільно. З нападниками я б'юся об заклад, що у мене буде більше кліншитів, ніж вони заб'ють голів. Підбадьорювати своїх хлопців – найкращий спосіб підбадьорити себе. Перед великими іграми я нагадую партнерам, звідки вони прийшли, на які жертви вони пішли і про що мріяли в дитинстві", – розказує воротар.
Еміліано Мартінес хоче грати до 40 років і вважає, що його ритуали та відданість справі дозволять це зробити. Досі на тренуваннях він відпрацьовує кожну дрібницю, яка може стати в нагоді під час матчів.
