"Динамо було на рівні чуток": називає себе "поганою копією Нойєра", аналізує Карпати і мріє про Барселону
У свої 19 Денис Марченко вже пережив непростий сезон, який змусив його по-новому подивитися на себе, власні амбіції та футбол загалом. В ексклюзивному інтерв'ю для "Футбол 24" голкіпер Оболоні відверто розповів про пережитий досвід, нові виклики, трансферні чутки та мрії, які досі залишаються його головною мотивацією.
Денис Марченко / ФК Оболонь
"Саме цим сезоном я не задоволений, тому що пропустив багато часу через травму"
– Денисе, сезон для Оболоні вийшов дуже непростим. Коли завершився останній тур і питання прописки в УПЛ нарешті було закрите, що відчули насамперед?
– Чесно, відчув радість від того, що ми виконали поставлене завдання. Бо в певний момент ситуація була не на нашу користь. Але, слава Богу, ми змогли це переламати й досягти своєї мети.
– Ти пропускав останні два тури. Із чим це було пов'язано?
– Так, це було рішення тренерського штабу. Я виконував свою роботу, тренувався, але таким було рішення тренерів.
– Це ніяк не пов'язано зі станом здоров'я чи якимись наслідками попередніх ушкоджень?
– Ні, нічого такого не було. Усе було добре.
– Восени команда виглядала одним із відкриттів чемпіонату, але навесні боротьба вже точилася за виживання та збереження прописки в УПЛ. Чи ти сам, як гравець, можеш пояснити таку різницю між двома частинами сезону?
– Можливо, ми трохи підсіли емоційно. Фізично на дистанції також було непросто, тому й виникли такі перепади в результатах навесні.
– Відчувалася реальна небезпека втрати місця в Прем'єр-лізі, чи ви все ж були впевнені, що вдасться зберегти прописку в УПЛ?
– Ми як команда завжди вірили, що зможемо залишитися в УПЛ без перехідних матчів. Але такий ризик, звичайно, був – ми все ж могли туди потрапити. Проте завдяки тренерам, хлопцям і всім людям усередині колективу нам вдалося цього уникнути.
– Якщо дивитися лише на цифри, то 4 матчі "на нуль" в 11 зустрічах з 30 можливих і 15 пропущених м'ячів. Як кажуть експерти, це дуже солідна статистика для 19-річного воротаря. Наскільки ти сам задоволений своїм сезоном? Яку оцінку поставив би собі?
– Саме цим сезоном я не задоволений, тому що пропустив багато часу через травму. Та й після повернення були ігри, в яких я не був задоволений своєю грою – вважаю, що міг зіграти краще. Тому для себе цей сезон я оцінюю як не зовсім задовільний. Але в будь-якому випадку це досвід, і я вдячний за нього. Рухаємося далі.
"Домчак дуже добре провів цей сезон, і я вважаю, що саме він був найкращим голкіпером УПЛ"
– Ти говорив, що після травми, насамперед, хочеш повернутися на той рівень, який був до пошкодження. Розумію з попередньої відповіді, що тобі ще не вдалося цього досягти. Як думаєш, скільки часу тобі ще потрібно, щоб знову відчути себе на своєму максимумі?
– Важко сказати. Я сподіваюся, що літні збори підуть на користь, я почну набирати форму і вже на початку нового сезону увійду у свої найкращі кондиції.
– Ти також казав, що в юнацькому футболі міг дуже довго переживати через власні помилки, іноді навіть не спав після невдалих матчів. Це, до речі, доволі поширена проблема серед молодих гравців. Чи змінилася твоя психологія сьогодні, коли будь-яка помилка може коштувати команді очок в УПЛ? Можливо, зараз якось окремо працюєш над ментальною складовою?
– Так, у мене була така проблема на юнацькому рівні. Я дуже переживав перед матчами. У принципі, це нормально, коли є певний мандраж, тому що тобі не байдуже до результату. Але бувало, що ці переживання були вже надто сильними.
Зараз я сприймаю помилки простіше. Розумію, що вони будуть у будь-якому випадку, і це теж досвід. Головне – правильно робити висновки. Тому зараз я переношу такі моменти набагато легше.
Хоча після помилок усе одно аналізую їх, розбираю й намагаюся зробити так, щоб надалі цього не повторювалося. Але вже немає таких безсонних ночей, як було раніше.
– Зараз за кордоном дедалі більшого поширення набуває практика роботи зі спортивними психологами. Вони вже з'являються і в деяких клубах УПЛ. Як ти ставишся до такої практики? Вважаєш, що психолог має бути частиною клубної структури, чи футболіст повинен самостійно справлятися з труднощами, з якими стикається?
– Я вважаю, що психологи мають бути, і це дуже корисна річ. Тому що сам ти не завжди зможеш так розібратися в ситуації, прожити її та пропрацювати, як тобі допоможе це зробити кваліфікований спеціаліст. Тож, на мою думку, це той елемент, який має бути в кожному клубі.
– Ти вже мав такий досвід? Звертався колись до спортивного психолога, чи поки що не доводилося?
– До психологів я не звертався. Думаю, просто в мене ще не було настільки серйозного приводу для цього.
– За останній рік ти пройшов шлях від молодого воротаря, про якого говорили просто як про перспективного хлопця, до одного з найбільш обговорюваних голкіперів УПЛ. Чи сам відчуваєш, що до тебе почали інакше ставитися – як усередині команди, так і загалом у футбольному середовищі? І чи відчуваєш цей додатковий тиск?
– Я вважаю, що якогось особливого тиску на мені немає. Тому що, об'єктивно, на такому рівні, на якому ми граємо, тиск – це невід'ємна частина футболу. Водночас він не відчувається як щось надзвичайне чи особливе.
Щодо ставлення в команді, то так, гадаю, певні зміни є. Не сказав би, що до мене почали ставитися якось зовсім інакше, але я став більш розкутим у колективі, у спілкуванні з хлопцями. Тому, можливо, саме в цьому й полягають основні зміни.
– З ким із колег по воротарському цеху ти найбільше спілкуєшся?
– Та з багатьма спілкуюся. Підтримую зв'язок з Олександром Сапутіним, можемо поговорити. Час від часу спілкуємося і з Назаром Домчаком. Тобто з усіма потроху.
– До речі, як ти відреагував на трансфер Назара? Привітав його?
– Так, привітав. Він заслужив на цей крок. Назар дуже добре провів цей сезон, і я вважаю, що саме він був найкращим голкіпером УПЛ.
"Якщо обирати саме зараз, то, мабуть, це були б Карпати"
– Ти теж не приховуєш бажання спробувати себе в Європі. Зараз з'являються чутки, що Карпати можуть стати для тебе своєрідним проміжним етапом, після якого можна буде зробити наступний крок уже в більш амбітний проєкт за кордоном. Відчуваєш, що вже готовий до Європи, чи, можливо, хочеш ще певний час пограти в Україні?
– Складне запитання. Навіть не знаю, як правильно відповісти. Можливо, ще трохи пограю тут, і якщо це станеться, то буду більш готовий до Європи. А, можливо, уже готовий. Треба поїхати й уже на місці оцінювати свою готовність: готовий чи ні. Я там ніколи не був, тому зараз важко щось сказати напевно.
– Наскільки для тебе зараз важлива швидкість кар'єрного росту? Умовно: залишитися ще на рік в Оболоні й бути беззаперечним першим номером, чи вже цього літа зробити крок у клуб із вищими завданнями, але, можливо, не мати гарантованого місця в основі?
– Я хочу спробувати для себе новий виклик. Але навіть якщо говорити про Оболонь, то це теж хороший український гранд.
– Чи готовий ти зараз піти на певні фінансові поступки заради правильного спортивного проєкту?
– Для мене зараз фінанси точно не стоять на першому місці. Моя головна мета – грати й розвиватися. А гроші, я вважаю, прийдуть із часом.
– Якщо уявити, що на столі лежать дві пропозиції: від Карпат і, умовно, від клубу з нижньої частини іспанської Сегунди. Фінансові умови приблизно однакові. Який варіант був би ближчим для тебе саме зараз?
– Тут усе залежало б від багатьох факторів: якою була б моя роль у команді, хто працює в тренерському штабі, зокрема з воротарями, яке це місто, як мене планують розвивати. Уже виходячи з цього, потрібно було б ухвалювати рішення.
– А якщо припустити, що в обох випадках ти був би основним воротарем і мав стабільну ігрову практику?
– Якщо чесно, дуже важко відповісти. Але якщо обирати саме зараз, то, мабуть, це були б Карпати. Наприклад, я дуже добре знаю про тренерів воротарів у цьому клубі. Це Богдан Шуст і Юрій Шевчук. Я знаю, що вони справді класні спеціалісти. Тому, думаю, на цей момент схилився б саме до такого варіанту. Але якщо поспілкуватися з тренерами воротарів іспанської команди, то, можливо, я б змінив свій вибір.
– Водночас узимку були чутки й про інтерес з боку Динамо. Це також залишилося лише на рівні інформації в медіа, чи до тебе або твоїх представників усе ж доходив якийсь предметний інтерес?
– Це було на рівні чуток. Я про це нічого не знав і щодо Динамо нічого не чув.
– Щодо агентів. Ти казав, що далеко не всі чутки, які з'являються в медіа, доходять до стадії предметного інтересу. А як це працює на практиці у вас? У тебе є домовленість із агентом, що він повідомляє лише про конкретні пропозиції, чи ти знаєш про всі розмови та запити щодо себе?
– Він мені телефонує тоді, коли є предметний інтерес, коли є вже чітка пропозиція. Тоді ми можемо зідзвонитися й усе обговорити.
– Чи доводилося тобі вже самому відмовлятися від якихось варіантів продовження кар'єри?
– Ні, поки що відмовляти не доводилося.
"Барселона – це фінальна точка, якої, думаю, для мене можна досягти"
– Ти відкрито говориш про бажання отримати новий виклик і зробити наступний крок у кар'єрі. Чи можна сказати, що в клубі також розуміють твої амбіції й готовність рухатися далі?
– Я прямо про це в клубі не говорив. Але думаю, що вони й самі розуміють: молодий гравець завжди хоче рости й прогресувати. Тому це не секрет, що я хочу рухатися далі.
– В Оболоні вже були випадки, коли футболістів, образно кажучи, "маринували" в клубі: не поспішали відпускати, схиляли до підписання нового контракту, а можливість зробити наступний крок у кар'єрі відкладалася. Чи не боїшся, що в разі появи справді хорошої пропозиції можеш опинитися в подібній ситуації?
– Я за це не хвилююся. Для мене головне, що я граю у футбол і займаюся своєю улюбленою справою. А далі буде як буде.
– Попри всі розмови про трансфери, ти залишаєшся людиною, яка дуже любить сам футбол і багато дивиться за найкращими. Який матч або який воротарський виступ за останній рік справив на тебе найбільше враження?
– Першим на думку одразу спадає Мануель Нойєр. Вразила його гра в першому матчі проти Реала на Сантьяго Бернабеу в рамках Ліги чемпіонів, коли він став найкращим гравцем зустрічі, зробив дуже багато сейвів і діяв надзвичайно впевнено. Це показує, що голкіпер навіть у 40 років може настільки топово виступати в матчах такого масштабу. Тому саме цей приклад одразу спав мені на думку.
– Я так розумію, гра Нойєра вже тривалий час справляє на тебе особливе враження, і ти дуже уважно за ним стежиш?
– Так. Це, мабуть, перший воротар, про якого я взагалі дізнався. Я побачив його гру під час чемпіонату світу 2014 року в Бразилії, і він одразу мені дуже сподобався.
– Скажи також, чи бувало таке, що, переглядаючи матчі Ліги чемпіонів чи інших топових турнірів, ти бачиш якийсь вихід воротаря, певний розіграш або гру ногами й потім намагаєшся використати це у власній грі в УПЛ?
– Так, звичайно. Якщо говорити саме про Нойєра, то мене найбільше вражають його активна позиція, гра ногами та ментальність. Він не боїться помилятися і продовжує грати у свій футбол. Думаю, саме ці якості найбільше його вирізняють.
– Ми вже говорили про твоє бажання спробувати себе за кордоном. Зараз українські футболісти представлені практично в усіх топових чемпіонатах: хтось грає в Англії, хтось в Іспанії, Франції тощо. Який чемпіонат тобі найближчий за стилем футболу? Де ти сам бачиш себе найорганічніше?
– У мене є конкретний клуб, який можна назвати клубом моєї мрії. Барселона – це фінальна точка, якої, думаю, для мене можна досягти. Але якщо говорити саме про чемпіонати, то для мене немає великої різниці. Я люблю і англійський футбол, і іспанський, і італійський, і французький, і німецький. Усі топові чемпіонати мені до вподоби. Тому якоїсь особливої переваги немає. Хочеться пограти в найкращих клубах світу. Але все це приходить через час і велику роботу.
– До речі, можливо, знаєш про Артема Рибака, українського хавбека, який зараз перебуває в системі Барселони?
– Особисто ми не знайомі, але я чув про нього. Знаю, що в академії Барселони зараз є наші українські хлопці.
– Чи можемо ми назвати Мануеля Нойєра твоїм головним орієнтиром серед воротарів сьогодні?
– Думаю, що так. Для мене це голкіпер номер один узагалі в історії. Тому так.
– Якби ти сам мав охарактеризувати свій воротарський стиль, які сильні сторони та козирі виділив би?
– Думаю, це більше мають визначати люди, які за мною стежать і бачать мою гру збоку. Їм, мабуть, краще описувати мій стиль. Від себе можу сказати, що мені подобається грати активно, люблю грати ногами. Тому, напевно, у чомусь це схоже на стиль Мануеля Нойєра. Але це поки що така… погана копія Нойєра (Сміється).
– Якщо ми зустрінемося з тобою через рік, якою ти хотів би бачити свою кар'єру на той момент? Що для тебе означатиме, що цей рік ти прожив недарма?
– Хотів би бачити себе якомога вище. Не можу сказати щось конкретне, але точно хочу повернутися щонайменше до тієї форми, яку мав до травми, а потім стати ще кращим, ніж був до неї. Прогресувати, прогресувати і ще раз прогресувати.
