– Ти приїхав до Німеччини ще у 2022 році. Якщо згадати той період, наскільки складним було рішення залишити все звичне в Україні й у такому віці практично з нуля будувати своє футбольне життя в іншій країні – з її вимогами та рівнем конкуренції?

– Звісно, було складно. Коли я приїхав, то навіть не думав, що знову почну грати у футбол. Десь два-три місяці взагалі не грав. А потім з’явився шанс потрапити в одну команду. Було непросто: без знайомих, без друзів, без знання мови.

Український хавбек офіційно підписав контракт з клубом Бундесліги, який двічі вигравав Лігу Європи

– Можеш розповісти, як з’явився цей шанс?

– Через знайому, яка допомагала нам знайти житло. Я попросив її дізнатися, чи є взагалі якась команда – будь-яка, аби я хоча б міг тренуватися й десь грати.

– Першою командою, яку ти шукав хоча б для тренувань, став саме Любек?

– Так.

– Наскільки комфортно ти зараз почуваєшся в Німеччині? Можна сказати, що вже повністю звик і адаптувався?

– Зараз, звісно, уже комфортно. Але весь цей час я жив тут разом із сім’єю – із сестрою та батьком. Тепер переїжджатиму, і все знову буде новим: інше місто, інші люди. Там у мене теж нікого немає.

– Родина була поруч із тобою від самого початку після переїзду?

– Так.

– Щодо мови: наскільки вільно ти зараз можеш спілкуватися з партнерами по команді та тренерами без перекладача?

– Я склав рівень B1, відвідував мовні курси. Можу спілкуватися. Не скажу, що зовсім вільно і без труднощів, але підтримати розмову можу.

– У клубі були якісь обов’язкові вимоги щодо вивчення мови? Курси – це твоя ініціатива чи частина клубної програми?

– Ні, це була моя ініціатива. У клубі нічого такого не вимагали. Можливо, десь і говорили, що мову потрібно вивчати, але обов’язковою умовою це не було. Я сам вирішив цим зайнятися.

– Зараз у тебе вже є досвід як в Україні, так і в Німеччині. Можеш порівняти: які принципові відмінності бачиш у підготовці молодих футболістів?

– Думаю, багато залежить саме від тренерів. Мені здається, тут більше довіряють молодим гравцям і частіше дають їм шанс. Щодо тренувального процесу, то в Україні він теж хороший. Я вважаю, що у нас дуже багато талановитих і перспективних хлопців. Але тут, як на мене, у тебе значно більше можливостей розкритися і показати свої сильні якості.

– Ти формувався як футболіст в Україні, але поїхав ще до того, як дістався основної команди. Виходить, як гравець, ти вже багато в чому сформувався всередині німецької системи. Як вважаєш, для молодого футболіста зараз це найправильніший шлях? Чи все ж краще спочатку закріпитися в УПЛ, отримати ігрову практику, а вже потім їхати за кордон?

– Для мене відповідь очевидна: що раніше вдається потрапити до Європи, то краще. Якщо порівнювати, наприклад, юнацькі ліги, то мені здається, що тут рівень вищий. Не можу говорити за всю УПЛ, але саме в плані молодіжного футболу конкуренція тут сильніша.

– Якщо говорити про сезон у Любеку, то в чемпіонаті 2025/26 ти провів 20 матчів за основну команду в Регіональній лізі. Це був твій перший повноцінний сезон у дорослому футболі. Наскільки ти задоволений тим, як зміг себе проявити?

– Загалом задоволений, але, звісно, завжди можна було зіграти краще. Були хороші матчі, тренер мені довіряв. Але хотілося б додати результативності – голів, асистів. Поки що ні голів, ні передач не було. Проте, якщо дивитися загалом, я задоволений. Можна сказати, радий, що доріс до першої команди й провів багато матчів у стартовому складі.

– Результативні дії – це питання часу?

– Думаю, так. Звичайно, хочеться приносити більше користі саме в цифрах, але вважаю, що це ще прийде.

– Наскільки ти взагалі зациклюєшся на статистиці?

– Не сказав би, що сильно. Я не виходжу на гру з думкою, що обов’язково маю забити чи віддати асист. Передусім хочеться провести хороший матч і бути корисним команді. Я більше командний гравець, а не той, хто грає виключно на себе. Але, безумовно, хочеться і забивати, і віддавати результативні передачі.

– Любек – клуб із багатими традиціями та вимогливими вболівальниками. Наскільки ти відчував цей тиск?

– Спочатку трохи відчував. Коли прийшов у U-19, а потім грав за другу команду, вболівальників практично не було. А коли почав виходити за першу команду, на трибунах збиралося по три-чотири тисячі людей. Спершу було непросто: думаєш, що всі дивляться на тебе і не хочеться підвести. Але з часом це минуло. Стало набагато легше.

– В Україні дуже часто недооцінюють третій і четвертий дивізіони, та й загалом Першу лігу. Регіональна ліга у Німеччині – це дуже конкурентне середовище. Чи було щось, що тебе здивувало в цій лізі: рівень гравців, організація, інфраструктура?

– Якщо порівнювати, то скажу, що там справді багато хороших стадіонів. Є чимало команд із дуже якісною інфраструктурою. І вболівальників також приходить багато: деякі клуби збирають по сім тисяч глядачів, деякі – по десять тисяч. Стан полів теж на високому рівні.

Щодо гравців, то там вистачає досвідчених футболістів, які приходять у цю лігу. Є такі, що грали навіть у Бундеслізі та мають за плечима великий досвід.

– Для тебе різниця між юнацьким футболом і вже дорослими матчами найбільше відчувалася в чому?

– Думаю, саме в боротьбі. Коли я грав у юнацькому футболі, такої боротьби взагалі не було, як тут, навіть на рівні четвертої ліги. Тому що і третя, і четверта ліги в Німеччині – це все про боротьбу. Коли я тільки прийшов, звісно, було важко. І темп теж високий. Сама боротьба й необхідність постійно витримувати цей рівень інтенсивності – до цього було непросто звикнути. Але з часом адаптувався.

– Богдан Слюбик розповідав мені, що в Пардубіце немає такого поняття, як база чи заїзди перед матчами: вони або приїжджають на гру з дому, або, якщо це виїзд, просто заселяються в готель. Як це влаштовано у вас?

– У Любека є певні фінансові труднощі, які тривають уже близько двох років. Тому, коли були виїзди, ми, звісно, збиралися на базі й їхали всі разом. Але якщо йшлося про поїздки тривалістю до чотирьох чи трішки більше годин, то ніяких готелів не було. Навіть без якихось обідів – просто чотири години їдеш автобусом, а потім одразу виходиш на поле. Це було важкувато.

– Можеш сказати, як це відображалося безпосередньо на грі? Якщо брати саме ті матчі, на які ви приїжджали й одразу виходили грати, наскільки це впливало на результат?

– Особисто для мене це відчувалося. Після дороги ти трохи "забитий", і важко показати свій максимум. Коли ж ти заздалегідь заселяєшся в готель, нормально поїв, відпочив і вже потім їдеш на матч – це зовсім інша справа.

– Чи відчував ти особливу підтримку від колег з України?

– Звісно. Після мого переходу багато друзів телефонували, підтримували. Є кілька людей, з якими я спілкуюся, іноді ми зідзвонюємося, обговорюємо різні речі.

– А якщо говорити саме про твоїх одноклубників у Німеччині, чи цікавився хтось тим, що відбувається в Україні?

– Так, звичайно. Багато хто запитував про Україну, про війну, про те, як усе відбувається. Цікавилися цим і ставили запитання. Таких людей було справді чимало.

– Скажи, як у тебе взагалі з’явився варіант з Айнтрахтом? Довго обдумував цю пропозицію? І що зрештою переконало тебе сказати: "Так, я хочу грати саме в цьому клубі"? Адже в Любеку ти вже, по суті, прижився, почувався комфортно й упевнено.

– Думаю, варіант з Айнтрахтом з’явився десь у квітні. Саме тоді я змінив агента. Хочу окремо подякувати йому, тому що він справді мені допоміг. Уже в квітні я поїхав на переговори. Після цього нічого не говорив Любеку. Хоча клуб пропонував мені контракт на наступний сезон, а головний тренер теж постійно зі мною розмовляв – практично щотижня просив залишитися.

Але на варіант з Айнтрахтом довелося трохи почекати, тому що були певні нюанси. Вони мали виплатити компенсацію моєму першому клубу – Броварам – за мою підготовку. Тож довелося зачекати, і вже десь у травні я ухвалив рішення підписати контракт.

– Якщо говорити про зміну агента, що тебе до цього підштовхнуло?

– Після однієї з ігор він мені зателефонував і сказав, що зацікавлений у мені. На той момент у мене вже був інший агент. Він сказав, що бачить у мені потенціал і допоможе зробити наступний крок після Любека вже незабаром. Сказав, що хоче зі мною співпрацювати. Напевно, після цього ми й почали працювати разом.

– Можемо назвати імена? Хто був твоїм агентом раніше і хто займається тобою зараз?

– Зараз мною займається Емаль Вардак.

– Айнтрахт – це клуб, який не так давно вигравав Лігу Європи та регулярно виступає на високому рівні. Ти вже встиг відчути масштаб цього клубу чи поки що ні?

– Я був лише на базі дубля. Також бачив академію, коли приїжджав підписувати контракт. Тобто академія розташована окремо, база другої команди – окремо. Базу дубля я бачив і можу сказати, що там усе на найвищому рівні. Але умов першої команди поки що не бачив.

– Ти пройшов систему Любека, а тепер опинився в Айнтрахті. Навіть якщо говорити лише про дубль і ту інфраструктуру, яку ти вже встиг побачити, де, на твою думку, створені кращі умови для розвитку футболіста?

– Думаю, звичайно, що в Айнтрахті у тебе значно більше можливостей розкритися й реалізувати свій потенціал. У Любеку теж хороші умови: і поля, і стадіон, і роздягальні. Але якщо порівнювати ці два клуби, то для мене вибір був очевидним. Я навіть не вагався.

– У тебе був контакт через агента, але чи встиг ти особисто поспілкуватися з головним тренером?

– Так. Коли відбувалися переговори, саме ініціатива головного тренера відіграла велику роль у моєму переході до Айнтрахта. Він справді вплинув на це рішення. Коли я приїхав, ми трохи поспілкувалися. Мені було приємно почути, що він дивився мої матчі й сказав, що йому сподобалося те, що він побачив у моєму виконанні. Він одразу зателефонував агенту й сказав: "Привезіть мені цього хлопця".

– Чи можемо сказати, що твоя манера гри як опорного півзахисника повністю відповідає його футбольній моделі? Чи все ж він говорив про те, що хотів би бачити певні зміни?

– Думаю, так. Він сказав, що задоволений тим, як я бачу гру, як веду єдиноборства та наскільки спокійно працюю з м’ячем. Звісно, відзначив і моменти, над якими потрібно працювати. Наприклад, інколи мені варто прибирати зайвий ризик, тому що в опорній зоні я часом ухвалюю занадто сміливі рішення. Але загалом він сказав, що задоволений.

– Контракт із клубом Бундесліги для тебе зараз – це початок великого шляху?

– Так, це лише початок. Мені ще є куди рости. Звичайно, я вважаю це великим кроком. Навіть можливість грати за дубль такого клубу – уже серйозний рівень. Тут висока конкуренція, поруч перебуває перша команда, але це далеко не мій максимум.

– Кожен гравець мріє одного дня опинитися в основній команді. Ти вже встиг оцінити конкуренцію в дублі Айнтрахта? І чи ставиш собі якісь конкретні терміни, щоб потрапити до першої команди?

– Передусім я буду боротися за місце в складі дубля. Віддаватиму всі сили, щоб закріпитися там, грати й отримувати постійну практику. Я точно не прийшов сюди просто для того, щоб бути в команді та сидіти на лаві запасних.

Жодних часових рамок я собі не ставлю. Немає такого, що до певного місяця чи дати я обов’язково маю бути в першій команді. Як прийде цей момент – отже так і буде.

– Керівник молодіжного напряму клубу відзначав твою фізичну підготовку, інтенсивність і вміння забезпечувати структуру гри команди. Наскільки це збігається з тим, як ти сам бачиш свої сильні сторони?

– Я вважаю, що він усе правильно сказав. Єдине, я б додав, що не боюся брати гру на себе: отримувати м’яч, вести гру, ухвалювати рішення. Думаю, це теж одна з моїх сильних якостей.

– Чи є зараз гравець, на якого ти орієнтуєшся саме як на опорного півзахисника?

– Зараз, думаю, це Вітінья та Педрі.

– А якщо брати українських футболістів цього амплуа, чи є хтось, чия гра тобі імпонує?

– Якщо чесно, серед українських опорників конкретного прикладу для себе не маю. Але є гравці, стиль яких мені подобається. Наприклад, Георгій Судаков. Думаю, ми навіть у чомусь схожі за манерою гри.

– Попри стабільні виступи в Німеччині, ти поки не отримував викликів до молодіжної збірної України. Чи намагався зрозуміти, чому склалася така ситуація? Можливо, вже були якісь контакти?

– Думаю, ще в Любеку я був готовий до цього. Але з Любека отримати виклик було доволі складно. Зараз, звісно, після переходу в Айнтрахт у цьому плані трохи легше.

Щодо контактів, то були люди, які хотіли зі мною зв’язатися. Навіть говорили, що після підписання з ними певних документів я зможу отримати виклик. Намагалися зацікавити цим. Але я сказав, що залишаюся зі своїм агентом. А коли надійде виклик до збірної – звісно, я буду готовий у будь-який момент.

– Які якості для тебе важливі в агенті? Що має бути в людині, щоб ти їй довіряв?

– Думаю, важливо, щоб він був не лише моїм агентом, а й другом. Щоб міг щось підказати, підтримати, дати пораду. Щоб, насамперед, залишався людиною, а не думав лише про гроші.

– Зараз твій головний фокус – це Айнтрахт, адже ти лише підписав контракт і вже думаєш про виступи за цей клуб. Але, можливо, ти вже уявляєш, де хотів би опинитися через рік? Або маєш команду мрії, за яку хотів би зіграти?

– Якщо чесно, не знаю, де опинюся через рік. Зараз не можу цього сказати. Звісно, хотілося б уже бути поруч із першою командою, але для цього потрібно багато працювати. А якщо говорити про клуб мрії, то для мене ним завжди був Реал Мадрид.

– Цікаво, що стиль гри в Бундеслізі та Ла Лізі доволі сильно відрізняється. Ти виріс усередині німецької футбольної системи, тому, здавалося б, саме німецький футбол мав би бути для тебе найбільш комфортним. Як думаєш, тобі було б легко проявити себе саме в Іспанії? Наскільки, на твою думку, відчувається ця різниця в стилях?

– Думаю, в Іспанії більше саме футболу. Такий стиль мені подобається значно більше, ніж коли все будується лише на боротьбі без футбольної складової. Тому вважаю, що це був би, мабуть, ідеальний варіант для мене.

– І насамкінець хотілося б запитати: зараз триває чемпіонат світу. За кого ти вболіваєш? Тому що ти любиш Реал Мадрид, але водночас у збірній Іспанії зараз ми бачимо гравців Барселони. Підтримуєш Іспанію чи когось іншого?

– Я вболіваю за Португалію. Звісно, мій кумир – Кріштіану Роналду, і мені дуже хотілося б, щоб саме він виграв чемпіонат світу.

– Як ти загалом оцінюєш шанси Португалії, зважаючи на ту конкуренцію, яку ми бачимо на цьому чемпіонаті світу?

– Думаю, шанси хороші. Вважаю, що з групи ми точно повинні виходити. А далі – дай Боже, щоб Роналду взяв цей трофей.

"Яке підкурити?! Я зараз поліцію викличу!": Лобода – про українців у Німеччині, каву з Коломойським і футболку Циганкова

"Із Судаковим ми схожі": наш опорник Айнтрахта про свій трансфер, "певні документи" для виклику у збірну і Роналду