Фабіо Каннаваро: Мрію очолити збірну і виграти чемпіонат світу
Футбольна кар'єра Фабіо Каннаваро охоплює два десятиліття, апогеєм якої стала перемога на чемпіонаті світу у 2006 році та звання найкращого гравця планети. 40-річний екс-захисник та майбутній тренер ділиться враженнями від футболу у країнах, де на нього чекав успіх...
- Як Вам бразильський футбол?
- Звісно, коли мова про Бразилію, то йдеться про футбол. Мова про одну з тих країн, де футбол інший: у Бразилії - це спектакль, який надає сенс життю. Горджуся, що я італієць, проте у нас на футбол дивляться по-іншому. Горджуся тим, що два із п'яти титулів чемпіонів світу бразильці здобули у фіналах з нами у 1970 та 1994 рр. Бразилія - це футбол.
- У чому найбільша міць збірної Італії?
- У нас непоганий технічний потенціал, проте ми найперше демонструємо багато жертовності та прагнення перемогти будь-якою ціною. Іноді ми навіть відмовляємося заради цього від видовищної гри. Перемога для нас понад усе. У тому й секрет.
- Багато ведеться розмов про зміни у "Скуадрі" відколи її очолив Чезаре Пранделлі?
- Італійський футбол дуже змінився, проте не лише через Пранделлі. Якщо проаналізувати європейський футбол за останні 20 років, то серед команд з найкращим футболом є "Мілан". Це ж можна сказати і про національну команду, зокрема ту, з якою я у 2006 році став чемпіоном світу. На тому мундіалі деякі ігри ми завершували із чотирма форвардами, двома півзахисниками, один з яких Андреа Пірло також був націлений на атаку. В атакувальних діях також брали участь два захисники Джанлука Дзамбротта та Фабіо Ґроссо. У пам'яті багатьох збірна Італії зразка 1930-их років, коли домінантним був "catenaccio". Тепер ми також не забули, як захищатися, проте ми вже вміємо і атакувати, і більше володіти м'ячем.
- Не дивно бачити Ваших сучасників Андреа Пірло та Джанлуїджі Буффона до цих пір у збірній, у якій вони відіграють важливу роль?
- Для мене це не є несподіванкою. В італійців заведено наполегливо працювати та бути готовим на жертви. Ми дуже багато тренуємося. Поза межами поля ми також професіонали, причому у кожну мить. 35-річний Пірло та 36-річний Буффон у складі збірної - свідчення нашої кропіткої праці. Гра у такому віці в Італії сприймається нормально.
- Одним з піків Вашої кар'єри були матчі з французами...
- Моєму поколінню довелось часто протистояти французам, з якими ми здебільшого зустрічалися у вирішальних матчах. Незважаючи на успіх 2006 року, не можу до сих пір забути фінал Євро-2000 у Роттердамі, де ми виступили не як італійці. Нам слід тоді було бути розумнішими та жорсткішими. Ми програли той фінал в останні 30 секунд (золотий гол Трезеґе). Однак завжди було приємно грати з французами, у складі яких були Зідан, Тюрам, Дешам, Анрі,Трезеґе... Кожний матч проти французів був важким і водночас захоплюючим.
- Чинні чемпіонми світу іспанці зробили великий крок вперед саме у період Вашої кар'єри. У чому секрет такого поступу?
- Мені поталанило жити в Іспанії і досвідчити, як там живуть футболом: спокій, з яким готуюються до матчів, відсутність надмірного тиску чи стресу... Перемагати - добре, проте не варто забувати про насолоду від гри. Збірна Іспанії завжди була висококласною з багатьма талантами у складі, проте їм не вдавалось зробити останній крок і стати переможцем. Проте в останні шість чи вісім років вони виграли майже все, тож їх важко буде здолати і на цьому мундіалі.
- Іспанці - фаворити на перемогу у Бразилії?
- Принаймні, одні з фаворитів. Це боєздатна команда, у складі якої ще й чимало молоді є.
- Що ж тоді трапилось зі збірною Іспанії у фіналі Кубку конфедерацій у Бразилії?
- Таке трапляється. Адже ніхто не непереможний. Щойно починаєш думати про свою зверхність - потрапляєш у сильце. Гравці збірної Іспанії повинні усвідомити, що незважаючи на високу індивідуальну майстерність та великого тренера, їм не слід втрачати снагу до перемоги, бо тоді у них можуть виникнути серйозні проблеми. Крім того, іспанці розуміють, що чим більше суперників вони перемогли, тим більше охочих "відімстити" їм.
- Як оцінююте минулий мундіаль у ПАР?
- У футбольній площині 2010 рік був дивним для італійців. На турнір ми потрапили з командою, у якій молоді гравці були "розчинені" декількома ветеранами з чемпіонату світу 2006 року. Однак Ґаттузо пошкодив коліно, у Буффона заболіла спина, зазнав травми Пірло... Найголовніші ігри нам довелось грати без цих ключових гравців, внаслідок чого ми посіли останнє місце у своїй групі. Потім я був на фіналі, щоб віддати трофей як капітан попереднього володаря. То був водночас і прекрасний, і сумний момент. Після чотирьох років я змушений був попрощатись з кубком.
- Наскільки важливо для Вас звання чемпіона світу?
- Завжди кажу, що гравець, який виграв Лігу чемпіонів чи Лігу Єропи, або ж переміг у якомусь іншому турнірі зі збірною, може вважати себе хорошим футболістом, я б сказав навіть класним. Все ж коли він здобуває перемогу на чемпіонаті світу, то такий гравець - вже легенда. Ось наскільки важливою є перемога на чемпіонаті світу.
- Після чемпіонату світу у ПАР Ви перебрались в ОАЕ...
- Мені закортіло здобути новий досвід в "Аль-Ахлі". Після року виступів у мене виникла проблема з коліном і ми з президентом клубу вирішили, що моя роль повинна стати іншою. Я підписав трирічний контракт з умовою, що упродовж перших двох років я повинен здобути тренерську ліценцію УЄФА (рівні B, A і Pro). Минулого року, коли команду очолив румун Космін Олярою, я погодився стати його асистентом. Хочу бути тренером, оскільки ця професія найближча до того, чим я займався усе життя. Сводіваюсь, що мій багаторічний досвід вдасться передати молодим гравцям. Моя мрія - стати настільки хорошим тренером, щоб колись очолити збірну і посмакувати перемогою на чемпіонаті світу.
- Під час кар'єри гравця Вас поважали за лідерські якості. Вони допомогають під час тренерської роботи?
- Роль тренера полягає в іншому. Коли гравець готується до гри, то у нього проявляється більше егоїзму, адже він не зобов'язаний вирішувати проблеми інших. Натомість тренер повинен про всіх дбати, зрозуміти та заохотити кожного, і розв'язувати інші проблеми. Така роль мені дуже подобається. Мій контракт як асистента тренера закінчується цього року, після чого хочу працювати як наставник якоїсь команди. Мені дуже подобається пізнавати світ та інші культури, тож я не проти працювати за кордоном.
- Які тренери найбільши вплинули на Вас як на гравця?
- Марчелло Ліппі та Фабіо Капелло. Не випадково, що я досяг успіхів під їхнім керівництвом. Вони обоє багато чому навчили мене. Також мене тренував Арріґо Саккі, Джованні Трапаттоні... Сподіваюсь, що від кожного з них я почерпнув найкраще, яке передаватиму своїм майбутнім підопічним. Коли у команді гравці високого класу, то тренер повинен знати, як з ними поводитися, як отримати від кожного оптимальний результат у відповідний момент. Мені поталанило мати тренерів, які на цьому добре розуміються. Все ж найважливіше - бути чесним та вірним собі...
Інтерв'ю ФІФА адаптував та переклав Андрій Холявка
показати приховати