Екс-карпатівець Єрко Мікуліч: "Перед грою з "Бордо" робив масаж Фалькао. Він вийшов на поле і зробив хет-трик"
Любомир Кузьмяк поспілкувався для "Футбол 24" із хорватським легіонером "Карпат" початку тисячоліття Єрко Мікулічем.
Футболіст розповів про життя у Монако, війну на Балканах, що змінила його життя, допомогу у скрутний момент від Петра Димінського, подорожі у львівських маршрутках та авторитет Мізіна і Лучкевича.
Образ футбольного легіонера – простий і шаблонний. Прийшов, відбігав, заробив. Однак бувають і такі, для яких поняття клубної емблеми – трохи більше, ніж просто бренд чергового працедавця у резюме. Єрко Мікуліч, який на початку 2000-х тішив грою львівських вболівальників – абсолютно неповторний і унікальний. З того часу, як він одягав футболку "Карпат" минуло майже 15 років. Однак він і зараз добре пригадує заряди фан-сектору "левів". А у часи, коли його мучить ностальгія, він просто заходить на форум карпатівських вболівальників і спілкується з ними.
Його кар’єра в "Карпатах", зрештою, як і загалом футбольне життя, закінчилися разом з підкатом Развана Раца. Далі був період, про який краще не згадувати. Однак Єрко знайшов у собі сили і повернувся у футбол, але не у якості тренера чи агента. Хорват живе і працює у "Монако" і допомагає Фалькао та Жоао Моутінью краще почувати себе на полі.
Субашич, українська мова, донор крові
– Монако, футбол, фізіотерапевт – три цікаві слова, що можна сміливо використовувати у вашому теперішньому житті, як хештеги.
– Все почалося з того, що я завершив кар’єру футболіста і спробував себе у діяльності фізіотерапевта. Спочатку я займався персонально з воротарем "Монако" Даніелем Субашичем, а згодом виник варіант співпраці з футбольним клубом. Ось уже минуло чотири роки з того часу, як я працюю в Академії "Монако".
– З основною командою також займаєтеся?
– Не на постійній основі, але часто буває так, що виникає потреба допомогти і я з радістю виконую цю роботу. Тут чудові умови і я щасливий, що працюю в такому клубі. Та й умови проживання ідеальні – мою дружину Даніелу і нашу доньку все влаштовує у Монако. Це тихе і спокійне місце. Футболісти виконують свою роботу без зайвого тиску, це ж стосується і персоналу клубу.
– В одному зі своїх останніх інтерв’ю у якості футболіста ви сказали: "Я мав проблеми з колінами і вирішив, що настав час трохи більше дізнатися про своє здоров’я". Ваша допитливість трансформувалася у роботу. Як ви розпочали цей шлях?
– Як ви, мабуть, знаєте, я отримав травму ще в "Карпатах" – мав серйозні проблеми з хрестоподібними зв’язками. Я вирушив додому у рідний "Задар" і намагався повернутися у футбол. Пройшов довгий шлях відновлення, а ще 4 операції... Старався, докладав зусиль, але все виявилося марним. Зіграв кілька матчів і зрозумів, що моя кар’єра підійшла до завершення.
– Вам не було ще 30-ти...
– Фактично моя травма посприяла тому, що я почав нове життя поза футбольним полем. Я дуже серйозно зацікавився спортивною медициною, відновленням, специфікою організму.
– У вас є спеціальна медична освіта?
– На Батьківщині я закінчив спеціальну школу, де провчився рік і отримав свідоцтво масажиста. Відразу після цього у ФК "Задар" мені запропонували роботу. Так я розпочав нову діяльність. Після чотирьох років у рідному клубі мій земляк Даніель Субашич, який став гравцем "Монако", запросив мене на Лазурове узбережжя. Тут я отримую знання у сфері кінезіотерапії і продовжую навчання. Це дуже цікаво отримувати такі навички – вивчати травми різного роду, працювати з якісним обладнанням.
– Потрапити на роботу у такий солідний клуб, як "Монако" непросто навіть, якщо добре знаєш основного воротаря. Ваша співбесіда була важкою?
– Так, це було складно. Спочатку я надіслав CV або Curriculum vitæ, тобто свої біографічні дані. Найбільшою проблемою для мене стало незнання французької мови. Мені відразу сказали: "Ти можеш працювати, але без французької тобі буде важко". Молоді гравці в команді не дуже добре розуміють англійську і спілкуються лише французькою. Зараз я вже опанував потрібну мову і вільно спілкуюся французькою – відтепер жодних бар’єрів.
– Коли ви приїхали до Львова, то знали півдесятка мов...
– Хорватська, англійська, середні знання італійської... Згодом до мого списку додалася українська. Російську знав гірше. Але потім я повернувся додому і не мав практики спілкування, тому суттєво забув українську. Рік тому разом з "Монако" їздив у Москву і за 4-5 днів мова фактично повернулася до мене. У Львові, наприклад, я міг українською давати інтерв’ю на камеру.
– В "Карпатах" з-поміж легіонерів тоді не було рівних у знанні української Ігору Йовічевічу. Він ледве не на представленні заговорив, як всі місцеві. Ваш земляк потім все пояснив: "У мене не було вчителя, але я мав бажання".
– Спочатку я навіть краще за Ігора розмовляв українською. Згодом він мене наздогнав і говорив краще. Я бачив не одне його інтерв’ю українською. Навіть зараз, якщо ти почнеш говорити українською, то я все зрозумію. Але будувати речення, вживати українські слова я не зможу.
– Самсон Годвін в інтерв’ю розповідав, що ви частенько допомагали йому із перекладом. Фактично були першим перекладачем знакового для "Карпат" нігерійця?
– Думаю, це правда. Самсон приїхав трохи раніше за мене, але українською взагалі не говорив. Я непогано розмовляв англійською і знав трохи українську, тому допомагав йому. Чув, що Годвін одружився з українкою і живе у Львові. Якщо він читатиме наше інтерв’ю або ти побачиш його, то передавай привіт від Єрко. Хоча ні, від "Croatianhomie" ("хорватського брата" – Л.К.). Самсон називав мене також "whitehomie" ("білим братом" – Л.К.).
– Колись ви зізнавалися, що полюбляєте букмекерські контори. Продовжуєте перевіряти свої здібності провидця?
– Так, я буваю у цих закладах. Моя традиційна ставка – один долар. Просто заради розваги, жодної надії на великий виграш. Мені подобається передбачати і відгадувати рахунки.
– Ще одна характеристика Єрко Мікуліча – несприйняття тату. Якось ви сказали: "Я не рекламний щит"...
– Моя думка не змінилася з роками. Наприклад, зараз у Монако я періодично здаю кров на різні потреби у медзакладах, займаюся донорством крові. Мені сказали, якби у мене було тату, проходити ці процедури я б не зміг. Жодного позитиву від такого впливу на своє тіло я не бачу.
Мільйонери, російський тренд, магічні руки
– Монако – це казковий світ. Стосується це не лише життя в країні, а й роботи у клубі.
– Якщо вести мову про мою ділянку роботи, то ми маємо спеціальний медичний центр для головної і молодіжної команд, який складається з двох частин. В клубі працює дуже багато людей. Можливо, дві сотні, може, ще більше. В одній з будівель працюють з командами U-17, U-19 і "молодіжкою". Також тут є Академія, яку щороку закінчують кілька десятків дітей, частина з яких підписує перший професійний контракт з клубом.
– З основною командою працює багато персоналу?
– Є лікар, чотири-п’ять фізіотерапевтів або, як їх називають тут, кінезіотерапевтів. Також є остеопат, дієтолог, людина, яка відповідає за бутси, ще двоє займаються бутсами, кілька водіїв... Рівень надзвичайно високий і все продумано до найменших дрібниць.
– У Монако довелося побачити нереально вишукані машини. Мені здалося, що звичайних авто там просто немає. Як ви пересуваєтеся вулицями Монте-Карло?
– У мене "Renault Scenic" (сміється – Л.К.) Мені теж інколи здається, що можна збожеволіти від цих машин навколо. Недалеко від стадіону у мене є гараж – очі розбігаються від всіх цих "Ferrari", "Lamborghini", "Bentley". Хоча насправді у Монако я більше використовую свій велосипед, ніж автомобіль. Наша тренувальна база знаходиться на пагорбі поруч з містом і тричі на тиждень я вирушаю туди на велосипеді.
– У Монако футбол не є головною розвагою?
– Однозначно, що ні. Зараз у нас дуже хороші результати, людей на трибунах чимало, але більшість місцевих віддає перевагу власним тусовкам, іншому відпочинку, не пов’язаному з футболом.
– Однією з головних принад Монако є легендарне казино. Я заходив туди лише для того, щоб подивитися, як там все влаштовано. Читав, що ви віддаєте перевагу шахам. Ви частий гість казино у Монте-Карло?
– Я також заходив туди з дружиною лише для того, щоб глянути зсередини. Там багато часу проводять мільйонери. Коли ти сідаєш з ними за стіл і готовий віддати 20-30 євро, а у нього в кишені сотні євро, це доволі дивно, погодься. Таке не для мене. Там все здається нереальним і штучним світом.
– Зате цікаво у Монако буде і любителям природи. Чого вартий лише Океанографічний музей, яким багато десятиліть керував Жак-Ів Кусто. Як ви проводите свій вільний час?
– Насправді у мене не так багато часу, але мені подобається цей музей. Хоча моя сім’я віддає перевагу іншому відпочинку. Люблю проводити час з дружиною і донькою на пляжі. Тут вони чудові. А ще ми придбали невеличку собаку і виїжджаємо на природу.
– У Монако часто полюбляють відпочивати або навіть жити українські олігархи. На вулицях не чули знайомої вам мови?
– Так, неодноразово. Я зустрічав людей з України. Хоча тут більше росіян. Під час дозвілля з донькою багато разів чув російську. Навіть у школі з нею навчаються російськомовні діти. Можливо, це у них такий тренд, жити у Монако. Не знаю...
– Плата за житло у вас чимала?
– Так, вона дуже дорога. Найдорожча річ у Монако – це нерухомість. Тут навіть важко знайти невеличке помешкання на 30 квадратних метрів. Вартість місячної оренди становить від 2500 євро. По-перше, вакантних місць небагато, не кажучи вже про шалені ціни. По-друге, трохи більше житло з однією кімнатою і ванною оцінюють у 4000 тисячі євро на місяць. А ще доплати різним агенціям – наприклад, охоронній службі. Форма оплати – авансова. Тому сума виходить нереально роздутою. Мені пощастило, що клуб допомагає з апартаментами.
– Як часто ви працюєте з першою командою?
– У цьому сезоні, коли "Монако" грає на кілька фронтів і набігає багато матчів, я є частим гостем у розташуванні основи. Мені телефонують і кажуть: "Гравці потребують відновлення". Відтак, мінімум двічі на тиждень допомагаю футболістам основи з масажами і відновлювальною терапією.
– Весь футбольний світ переживає за коліна Фалькао. Колумбієць так часто мав з ними проблеми, що здавалося, кінець кар’єри – не за горами. Ви, як ніхто добре знаєте, у якому стані вони перебувають...
– Процеси реабілітації з ним я ніколи не проходив, працював з ним лише в контексті масажів і відновлення після матчів. Перед виїзною грою з "Бордо" у нас був тривалий сеанс, але Фалькао вийшов на поле після мого масажу і зробив хет-трик. Субашич потім жартував: "Це все завдяки твоїм рукам, це вони організували хет-трик". Магічні руки (сміється – Л.К.)
– Ваше рідне місто Задар прославляє не лише Даніель Субашич, а й Лука Модріч. Ще один ваш земляк – Дадо Пршо був кумиром монегасків десятиліття тому. Ви знайомі з Лукою і Дадо?
– Так, я добре знаю їх обох. Коли приїжджаємо у Задар, то можемо сходити на каву. Зрештою, Пршо живе недалеко від Монако і ми час від часу бачимося – часто обідаємо. До речі, його син виступає у юнацькій команді "Ніцци". Кажуть, у нього велике майбутнє. До речі, ти знаєш Сантіні?
– Кршевана? Це екс-воротар луганської "Зорі".
– Він також із Задара. У нього є молодший брат Іван, який зараз успішно грає за французький "Кан". Команда йде в аутсайдерах, але Сантіні стабільно забиває.
– У 2008-му в Задарі сталася трагедія, що прогриміла на весь світ. Під час матчу чемпіонату Хорватії гравець "Задара" Хрвоє Чустіч влетів у бетонну стіну місцевого стадіону і через кілька днів помер. Ви знали цього хлопця?
– Так, ми виступали разом. Перед моїм переїздом в Україну він грав у молодіжній команді і тренувався з основою. Після мого повернення з "Карпат" я ще встиг попрацювати з ним. Він провів невеликий період часу у НК "Загреб". Я був на тій жахливій грі...
– Як це сталося?
– Хтось виконав довгу подачу, Хрвоє намагався дістати м’яч, суперник його штовхнув і Чустіч вдарився головою об стіну, що знаходилася поруч з лінією поля. Кілька днів у лікарні з надією, що все складеться добре, минули і Хрвоє помер. Його пам’ятають, як справжнього професіонала. Зараз його батько працює у структурі НК "Задар".
– У Задарі футболу серйозну конкуренцію нав’язує баскетбол. У вашому житті футбол з’явився потім...
– Я просто програв боротьбу. Дітей, які бажали займатися баскетболом, було настільки багато, що у мене не залишилося шансів. Тому я обрав футбол. Перше питання, яке ставлять у баскетбольній секції: "Який зріст у твоїх батьків?" Якщо ти відповідаєш: "180 см", то це все... Занадто мало (сміється – Л.К.). Зараз у Монако я продовжую грати у баскетбол – з працівниками клубу у вільний час і з воротарем Субашичем. Любимо грати з Даніелем один на один. До речі, у Монако баскетбол на підйомі. Три роки тому клуб придбав український бізнесмен. Не пригадую прізвища.
– Можливо, Сергій Дядечко...
– Мабуть. Команда в лідерах у французькій лізі, грає у єврокубках. Клуб показує чудовий рівень баскетболу – на їхню гру приємно дивитися. Один з провідних гравців "Монако" українець. Гладкий, здається (очевидно, мова йде про Сергія Гладиря – Л.К.).
Любомир Кузьмяк
Далі буде
показати приховати