Блог Дмитра Джулая. Спонтанні враження: 5-12 серпня
![Блог Дмитра Джулая. Спонтанні враження: 5-12 серпня](https://football24.ua/resources/photos/news/201408/217795.jpg?v=201604060345&w=1200&h=675&q=10)
Короткий дебют перспективного юнака "Марселя". Краплина доброго елю у Чемпіоншипі. Новачок чемпіонату Аргентини. Екзотика хронічного чемпіона Нікарагуа.
Один матч змінює інший, деякі враження поповнюють «архів», що може знадобитися у майбутньому, а деякі нагадують миттєві знімки. Невідомо, наскільки точними та глибокими вони є , чи корисними будуть потім. Тим не менш їх варто зафіксувати. У хаосі вражень, помилкових чи ні, іноді можна зробити цікаві відкриття.
Реал Естелі
Вісім поспіль титулів у національному чемпіонаті, на додачу до п’яти завойованих раніше, гріють душу, але настає момент, коли комусь може здатися, що цього замало. Й мріятиметься про більш привабливі місцини, тріумф, у яких принесе значно більше слави, аніж регулярні мандрівки звичними маршрутами.
Чемпіон Нікарагуа «Реал Естелі» вже не вперше бере участь у Лізі Чемпіонів КОНКАКАФ. Та досі цій команді не вдалося виграти жодного матчу. Скромні нічиї — усе чим може похвалитися на міжнародній арені хронічний чемпіон країни. А дуже хочеться більшого. Тому перший матч у новому розіграші ЛЧ (ще й на своєму полі) знову сколихнув надію. На штучному газоні стадіону «Індепенденсья» підопічні Отоніеля Оліваса мали намір здолати коста-ріканську «Сапріссу».
"Реал Естелі"
Окрім того, що він є одним із найкращих у себе вдома, клуб цей має значно більшу, аніж «Естелі», вагу у континентальному футболі. Тож перемога над ним була б справді історичною з багатьох причин.
Із самого початку господарі забігали так, наче матч мав тривати хвилин 10-15. Особливо виділявся прудкий Самуель Вільсон. Бігова активність вдало поєднувалася з якісною роботою з м’ячем, тому гол уругвайця Вальєнте сюрпризом не став. І взагалі здавалося дивним, що ця команда досі не виграла у ЛЧ жодного матчу.
Подив минув досить швидко. Між «Реалом Естелі», що прагне вийти вперед, та «Реалом Естелі», що вперед вийшов, немає майже нічого спільного. «Сапрісса» поступово втягнулася у гру й у другому таймі штампувала моменти, невблаганно наближаючи взяття воріт. Закінчилося все нічиєю 1:1, але гості цілком могли б і виграти.
Отже чемпіон Нікарагуа знову потрапив «у історію» замість того, щоб здобути історичний успіх. Та чи варто занадто цим перейматися? Рано чи пізно «Естелі» зможе когось обіграти і у континентальному турнірі. Важливо, щоб це не перетворилося на ідею-фікс, щоб не почали применшувати значення рідного чемпіонату. Бо якщо він «Реалу Естелі» вже набрид, то варто подивитися на свого найпринциповішого суперника. «Діріанхен» є рекордсменом країни за кількістю титулів, але останній з них виграв 2006 року й зараз, мабуть, не відмовився б від бодай ще одного.
«Північний потяг» (прізвісько «Естелі») не схожий на континентальний експрес. Це валка для внутрішнього користування. Що аж ніяк не означає, що цим не слід пишатися.
Стефан Спаранья
Сам гравець сказав, що відчув у перерві біль й не хотів ризикувати. Логічно для спортсмена, який минулий рік промучився з меніском. Тренер відзначив, що заміна не спричинена діями футболіста у першому таймі. Попри те, що від нього відскочив м’яч під удар Крісу Мабулу, за сорок п’ять хвилин матчу з «Бастією» 19-річний центральний захисник Стефан Спаранья неодноразово продемонстрував, чому це сам Марсело Б’єльса поставив його у стартовий склад.
Зрозуміло, що якби не дискваліфікація Ромао й травма Леміна, Спаранья б і далі міг залишатися перспективним юнаком з другої команди. І навіть його участь у товариських матчах теж ще нічого б не означала. Якби не один важливий нюанс. У цих поєдинках Спаранья примудрився зробити значно більше, аніж просто «набути корисного досвіду». Він переконав Марсело Б’єльсу. Той взагалі-то не проти, щоб молоді гравці переконували його у своїй кваліфікації. Але й оцінює їх досить суворо. Хосе Луїс Чилаверт якось сказав про Б’єльсу, що той «взагалі не розуміє, як це футболіст може помилятися». Можливо, Спаранья пояснить, або принаймні спробує пояснити тренеру, що ж там сталося у ситуації з першим голом Мабулу. І до того моменту, і після нього юний захисник неодноразово опинявся де слід й вміло робив те, чого вимагала ситуація. У першому таймі саме на його рахунку найбільше заблокованих ударів «Бастії».
Короткий дебют Спаранья не вгамував зацікавленість його персоною. Хочеться знову побачити його у першій команді. Якщо, звичайно, Марсело Б’єльса не проти.
Іпсвіч – Фулем
Якщо матч не бачиш у прямому ефірі, все одно щось так чи інакше почуєш та дізнаєшся. Особливо у наш час. Коли господарі відкрили рахунок, хтось десь зазначив, що це сталося against the run of play. Вже пізніше, під час перегляду гри, не зникало відчуття, що автор цієї глибокої оцінки, мабуть, дивився якийсь інший матч, або ж дивився цей не тим місцем. «Фулем» справді більше був із м’ячем. Й у першому таймі не дуже розумів, як прориватися до воріт суперника. У «Фулема» справді у складі вийшло кілька перспективних молодих футболістів. Але й у «Іпсвіча» були на полі лівий захисник Тайрон Мінгс та центральний півзахисник Люк Хайам, і кожен з них, особливо Хайам, грав не так вже й кепсько.
«Типовий британський менеджер» зумів підготувати команду краще, аніж Фелікс Магат
Ідеї господарів були чіткіше сформульовані, команда мала варіанти розвитку атак й використовувала їх значно ефективніше, аніж суперник свої. І перший гол, і другий, як і перемога підопічних Міка МакКарті, цілком відповідали логіці подій, а не суперечили їй.
У чому ж проблема? У тому, що «типовий британський менеджер» міг підготувати команду до матчу краще, аніж Фелікс Магат? І через це усе, що сталося за планом МакКарті, є випадковим?
Навіть справді хороший тренер Брендан Роджерс фігурне катання м’яча у центрі поля видавав за «філософію», аби тільки підкреслити свою «європейскість». Міку МакКарті вже пізно удавати з себе рафінованого завсідника паризьких les galeries d’art. І горілку він з портвейном не змішуватиме. Гра його команд насичена й прозора, як краплина доброго еля. І якщо це стає несподіванкою для знаного іноземця, tough luck.
Дефенса і Хустісья – Расинг
Даріо Франко мав почуватися зайвим у своєму власному домі. Він тренує новачка елітного аргентинського дивізіону, клуб «Дефенса і Хустісья». Під його керівництвом команда вже видала неймовірний кубковий матч з «Ґодой Крус». Вигравали 3:0, а могло бути і 6, і 7, три пропустили й перемогли у серії пенальті. І ось настав день дебюту у Прімері. А за кілька хвилин до початку матчу вшановують тренера суперників.
Але Даріо Франко не ображався. Адже вшановували Дієго Кокку, тренера, що вивів «Дефенсу» до еліти, створивши одну з найяскравіших команд минулого сезону. Кокка очолив у міжсезоння «Расинг», і матч його колишньої й теперішньої команд здавався найбільш привабливим у стартовому турі нового чемпіонату. Вочевидь і господарям поля дуже хотілося з доброго кінця крам показати. Вийшло усе всупереч очікуванням.
Однією з яскравих рис «Дефенси» є вміння якісно застосовувати пресинг. Цього команду навчив ще Кокка, а Франко і сам любить таку гру. Тож команди з таким завзяттям почали пресингувати одна одну, що хотілося, аби обом виписали штраф за перевищення швидкості. У перші двадцять хвилин арбітр показав чотири жовті картки, хоча міг би й більше.
Даріо Франко
Вилучення півзахисника господарів Дієго Жакоба на 27-й стало ляпасом, що заспокоює надмірну знервованість, тільки от допомогло це виключно «Расингу». Гості взяли гру під контроль й методично вражали ворота Пеллегріно. Дубль зробив невгамовний Габріель Ауче, голом відзначив повернення в аргентинський чемпіонат Дієго Міліто. «Расинг» зрештою виправдав сподівання. А «Дефенсі» треба навчитися дозувати норму «озвірину», щоб у наступних матчах грати у притаманний цій команді футбол.
Брістоль Роверс
Серпень 2005 року. Поїзд лондонського метро мчить до кінцевої станції на Північній лінії — High Barnet. За кілька зупинок до неї до вагону заходить троє уболівальників «Брістоль Роверс», якому у першому матчі нового сезону випало зіграти на виїзді з «Барнетом», що оце щойно повернувся до Футбольної Ліги. Традиційні передсезонні теревені перериває трохи згодом найяскравіше видовище футбольного Лондона. Коли поїзд наближається до станції, з вагонів можна побачити величну споруду, рівних якій немає більше ніде.
І як же зреагували брістольці на запаморочливу появу у полі їхнього зору стадіону Underhill? Скривили носи й виплюнули із себе презирливе: It’s Conference all over.
Серпень 2014 року. У першому домашньому матчі нового сезону Конференції, куди «Барнет» знову вилетів, лондонці, щоправда вже на іншому стадіоні, приймали «Брістоль Роверс», що опинився у Конференції вперше у своїй історії. І перемогли 2:0. It’s Conference all over.
Дмитро Джулай
показати приховати