Ребров виставив не лише себе посміховиськом – навіть головні зірки награли на відлучення від збірної України

Навіть жахливі помилки Бондаря, Забарного та Тимчика – не головне. Бездарні паси Судакова, які вбивали наші контри, теж не найстрашніше, хоча кололи навіть здорові серця, страшно подумати, що робили з іншими. Збірна України виставила себе повним об****ним "позоріщєм". От у всьому. Як якесь нещасне Бернлі проти Ман Сіті. Хвала Богу, хоч Миколенку та Яремчуку єдиним вистачило гідності публічно визнати це і розділити біль фанатів не лицемірними словечками про позитив і сильну Швецію. Ага, збірну, що у відборі ЧС-2026 набрала 2 очки з 18 можливих – сильніших не придумаєш. Ок, Поттер налагодив атмосферу та організацію, але ми зі шведами в усі роки принаймні виглядали на рівних, а не були розірвані на шмаття. У всіх лініях і фазах.

Реброву, як Шовковському на фініші каденції в Динамо, може здаватися, що загалом всьо харашо, вєрнай дарогай ідьом таваріщі, от тільки одні вороги навколо і зараз весь світ змовився проти нього. Хтось хоче підсидіти, хтось плете інтриги. А може, якийсь двірцевий переворот. Його право. У кожного з нас є свої захисні механізми психіки, зрештою. Звісно, ми всі теж винуваті. Що не були достатньо критичними, що бачили позитив і вірили в людей з топ-чемпіонатів і грандів, які банально вийшли сховатися за чужими спинами. Як на полі, так і поза ним. Що продавали і собі, і вам надію, постійно воскрешали віру в цих хлопців, які її не заслужили анітрохи. Що Судаков хіхікає, мовляв, от у Португалії каток критики справді, а в нас лафа.

Не знаю, може, це так гламур Парижа, Каталонії і Лондона, чи зірочка, спіймана після довгоочікуваної втечі до Лісабона, впливає. Але ці люди, "лідери", зірки, мультимільйонери не тільки на полі виглядали безглуздими випадковими пасажирами, але й після матчу не знайшли в собі ані краплини совісті. Можете в глибокій образі заблокувати нас в Інстаграмі, як це деякі суперзірки збірної вже зробили за лайтову порівняно навіть з тою польською пресою критику, довівши, що не мають ні характеру, ні бажання працювати на збірну та країну, а просто шукають тих, хто буде перед ними плазувати і восхваляти в надії взяти ексклюзивчик.

Можете готувати нові спічі, що там хейтери, які погані журналісти після розносів Молдови чи Ісландії, після вимучених перемог над величчю світового футболу – Азербайджаном. Але більшість цих гравців не заслужили і надалі грати за збірну України. Особливо, якщо їх влаштовує, яку ганьбу з них сотворив Сергій Ребров і його тренерський штаб. Якщо не спромоглися сказати, що це одна з найганебніших поразок в історії, і в цьому їхня велика провина. Ярмоленка, очевидно, не влаштовувало. Як лідер, ветеран, він намагався докричатися на Євро-2024, щось змінити. Потім навіть дивом вигризли на цій злості перемогу проти Словаччини. Нічого, для неугодних у нас одна дорога – бан на виклики в збірну. Можна й принизливо в резервний список.

Продовжую думати, що Сергій Ребров не є геть бездарним тренером. Він приносив титули в Україні, Угорщині, Еміратах. Його фанатична відданість роботі, любов до тактичних нюансів, переміщень гравців, дрібниць захоплювала. Але в збірній нічого цього нема і близько. Тренера часто робить його свита, помічники, але там ще більший морок – повну рацію має Маркевич, який дурні не скаже. За роки більшість перемог збірної належали передусім індивідуальностям.

Коли Мудрик був без допінгу, який злі язики за кордоном і не тільки пояснюють уколами в збірній і виною УАФ, шо тепер закривається від всього головою в пісок. Коли Шапаренко закидав, а Яремчук вмикав режим ван Бастена. Коли Маліновський повернувся. Коли Зінченко раптово завівся на позиції правого захисника. Коли феєрив Гуцуляк, загнаний зараз у глухі запасні. Просто чому так ставалося, що лиш цей тренер збірної настільки постійно не вгадував зі складом. Що навіть проти Швеції ми вийшли зі стану сну і мали забивати виключно після останніх замін престижу, хоча ті просилися, як у Польщі, яка горіла до перерви Албанії, вже в перерві.

Звісно, були непогані рішення, але вони топилися у морі провальної аналітичної роботи, жахливому менеджменті матчів, кошмарній роботі над помилками. Як у гравців учорашньої збірної ганьби вистачило енергії і сил тільки гавкати на суддю з перших же хвилин (ох ці дикі манери родом з УПЛ – арбітраж нині взагалі був на чудовому рівні для нас!), так у тренера найкращі виступи припали хіба що на моменти, коли він скаче на журналістів. От там завжди феєрія, жага, блиск в очах, впевненість і крутість. Кляті журналісти то перехвалюють збірну, то перекритиковують. Добре, що Ребров з його суперштабом (найпровальнішим за всю історію збірної?) у всьому завжди має рацію!

Можливо, важко бути тренером збірної України з іспанської Марбельї, не ловить сигнал чемпіонату України. Смішно, що Ребров не помічає аж геть нікого з лав лідера УПЛ ЛНЗ – команди, яка щонайменше дисциплінована та фізично готова. А чи можемо сказати те саме про вщент розібраних Забарного, Судакова, Тимчика – хто без форми, хто без практики, хто без фізики, хто й без моральної готовності? Останні 4 повні матчі Бондаря за збірну – суцільні провали із загальною різницею 4:13. Але на матч року ми далі виставляємо Валерія. Який вже на 6 хвилині губить у воротарському Дьокереша, ніби це спаринг на зборах.

За кілька годин до матчу ми зробили новину з інсайдом шведських ЗМІ про зміну схеми, яку підготував Поттер. Коли УЄФА викотив склади, там було 4 захисники, але тренери часто плутають суперників фальшивими схемами. Геніальному аналітику Платову, не менш крутим численним іспанським помічникам і навіть самому, величному коучу, Реброву до одного місця – вони ж передивлялися попередні гри Швеції, там було інакше все. Зате після гри тренер здивовано знизує плечима, от же підступні шведи перейшли на систему в 5 захисників з планом, що це може бути важка потворна гра, як у фіналах. Не те що наші відповіли як круті хлопці – гегемони, домінатори, які в контроль вирішили бавитися, даючи легкі голи на хет-трик Віктору. Шведи у своїх ЗМІ відверто насміхаються з нас – скільки простору давали Еланзі, Дьокерешу, Нюгрену, для яких це головний хліб.

Усілякі значить аутсайдери АПЛ Вулверхемптони вивчають, як би оце не дати форварду Арсенала зони, але ми не такі дурні! Ми крутелики. Пальці віялом. Бемеве і суперкари, космічні зарплатки, пафос, вказівки журналістам, що можна питати чи як вдягатися. Все завжди знаємо краще. Тільки чому ж такі об*****і після матчів завжди? Де вся та пиха, зверхність, зарозумілість? Просто складно зрозуміти, навіщо це навіть самому Реброву? Він реально може заробити більше. І грошей, і слави. Нащо він мучить себе, нас, гравців насамперед?!

Ну буває, що провал і не йде. От як у Йовічевіча у Відзеві після того, як набрав грвців на десятки мільйонів євро. Це не робить тебе тренером, який вже ніколи не матиме роботи. То нащо ж триматися за ці тріснуті чашки після гучної сімейної сварки, коли вже нема що склеювати? Для кого та гра в запасі, товарняк з Албанією, який став у вустах Реброва мемом знущання, повним абзацом? До кінця вірилося, що такий тренер, якого так чекала величезна фан-база з грандіозними надіями, все ж вирулить. Або принаймні піде красиво – візьме на себе відповідальність хоч раз, не лицеміритиме в дусі експертів студії транслятора. Але навіть зараз Ребров розповідає, що подумає над пропозиціями нового контракту.

До такого садо-мазо, вибачте, країна не готова. Не працює не просто конкретно Судаков, Забарний, Бондар, Ярмолюк, Тимчик, Ванат, Зубков. У цій команді відсутня будь-яка екосистема. З матчу в матч. Один лише рандом. Страх вносити зміни, давати голодним хлопакам, як Пономаренко, зіграти не лише останні 15 хвилин, коли вже й так "прапала всьо". Важко повірити, що гравці ЛНЗ, Полісся, Карпат, навіть МЛС зіграли б гірше, тільки оце ж треба їздити в ту Україну, дивитися ті матчі, аналізувати дані. А Ребров ж давно у своїй голові визначив – є тільки Динамо, Шахтар і легіонери. Ой добре, покличу ще Калюжного і отого вашого Гуцуляка, вмовили.

Той же Піхальонок, найкращий плеймейкер УПЛ за створеними моментами, бо а в нас взагалі були люди з пасом на полі? Не назад під гарний відсоточок точності, а вперед, вчасно, різко, аби перехідні фази та позиційні наступи не гальмували так. Ну суперник ж відверто провалювався моментами в центральних зонах, але поки ватяні сплячі ноги наших суперзірок віддавали пас, усе вже тричі встигало перекриватися.

Наша збірна є яка є. Не ідеалізуємо. Нам не стати чемпіонами світу чи хоча б Європи. Ми проти не найсильнішої оборони, ослабленої травмою по ходу гри, до штрафного ледь доходимо, залишаючись перед ним у тотальній меншості в 99% епізодах. Але ми точно не такі бездарні та нікчемні, якими виглядали проти нічим не особливих шведів, яких уже навіть косовари ганяли ще недавно, у Господи прости Валенсії! Що це взагалі за локація для домашнього матчу така потужна, УАФ? З вами там все добре, чи головне аби тільки своїм родинам поближче й до курортів, без яких не проживете?

Але про що це ми. У нас же все добре, давайте шукати позитив. Підтримаємо, похвалімо хлопців і тренера! УАФ видасть текстик з цензурою коментаря Реброва без питань про відставку та іншого непотрібного нєгатіва. Придворні блогери спробують прикрасити реальність ще більше. Хоча даремно стараєтеся, вже навіть у шведських ЗМІ все пішло в маси. А головне НАВІЩО таке робити взагалі, воно ж самим вам більше шкодить?! Доволі інтровертний, але одержимий роботою профі Роберт Лєвандовскі плаче у свої 37 років після перемоги над Албанією. Ви можете собі уявити хоч когось у збірній чи всій УАФ, хто спромігся би на такі емоції? Замість цього лиш одне. Гроші, гроші, гроші, гроші, де взять гроші, гроші (с).