Ребров не розуміє головного: чи варто чогось чекати від нього й надалі?
Юрій Остроумов зробив висновки з невиходу збірної України до фінальної частини чемпіонату світу 2026 року та спробував зрозуміти, як надалі має рухатися національна команда.
Сергій Ребров / Getty Images
Збірна України майже два роки рухалася у напрямку США, Канади та Мексики, де влітку 2026 року відбудеться чемпіонат світу, але так і не дійшла до нього. Вона зупинилася за крок до вирішального поєдинку кваліфікації, зазнавши болючої поразки 1:3 від Швеції у півфіналі плей-офф. Невдача від "Тре Крунур" стала не просто болючою, а дуже-дуже болючою. Українці поступилися, як то кажуть, без шансів – ганебним став не сам факт поразки, а те, який вона мала вигляд.
"Синьо-жовті" не були фаворитами зустрічі, хоча і грали на номінально домашній арені, яку керівництво Української асоціації футболу обрало з власних міркувань. Шведи виступали серйозним суперником попри четверте місце у групі відбору та нуль перемог у шести матчах, але маючи статус лакі-лузера завдяки успіхам у Лізі націй. Втім, українська команда зіграла навіть не як андердог, а як сіренька посередність. Вона має купу амбіцій, планів, але на футбольному полі нічого не показує, бо не може – вона ж посередність. І від цього прикро.
Головний тренер Сергій Ребров після фінального свистка заявив, що футболісти не показали свій максимум. "Для того, щоб вигравати такі матчі, потрібно, щоб кожен гравець показував свій максимум. На жаль, ми сьогодні цього не продемонстрували", – наголосив тренер. Складно сказати, чи правий насправді Ребров. Дещо вказує на те, що він, скажімо так, нещирий або лукавить.
Скажімо, чи не показав проти Швеції свій максимум Олександр Тимчик? Думається, що показав. Він не зіграв слабше, ніж діє у Динамо, де є гравцем запасу, а не стартового складу. Або Анатолій Трубін? Він був одним із найкращих у складі збірної України. І це попри три пропущені голи, а також попередження, яке стало наслідком заробленого пенальті. Трубін зробив усе, що міг та мав робити для позитивного результату. Можна згадати й Олексія Гуцуляка та Матвія Пономаренка, які вийшли на поле під завісу зустрічі. Вони також дали команді максимально можливе. А ось чи дав збірній максимально можливе сам Ребров?
"Збірна Швеції сьогодні грала у три центральні захисники. Таку щільну оборону завжди важко розкривати, нашим гравцям було непросто знайти вільні зони", – це теж слова Реброва після поєдинку щодо оцінки дій суперника. Ця заява тренера прозвучала як виправдання та констатація якогось несподіваного факту. Але він це заявив з усією серйозністю та відповідальністю. Якщо відверто, то це – шок! Виходить, що тренерський штаб української збірної навіть не уявляв собі, що таке можливе. Тоді питання: а до якої гри вони готували команду; чого очікували від суперника та як планували йому протидіяти?
Одна справа, якби збірна України була фаворитом матчу, не мала кадрових проблем та планувала діяти за власною грою. Але всього цього не було й близько. Реалії прості, вибачте, як двері: є обмежений кадровий потенціал, є солідний суперник, тому слід грати від нього. Можливо, Ребров та його помічники перебували в іншій паралелі. І таке припущення має право на життя, бо є конкретні підтвердження. Окремі футболісти у стартовому складі, їхня гра на полі та певні післяматчеві заяви Реброва – найкраще тому свідчення.
Збірна Швеції здобула перемогу саме завдяки чіткому, конкретному та зваженому плану на поєдинок. Її футболісти також були переконані в тому, що вони не фаворити, суперник у них дуже сильний, а кадрові проблеми не дозволяють їм зіграти в оптимальному складі. А ще під час першого тайму шведи втратили одного зі стовпів своєї оборони Гіна. Неможливо собі навіть уявити, що робив би Ребров, якби за схожих обставин команда втратила, наприклад, Іллю Забарного. Так, у запасі був Сваток, але ще до стартового свистка тренер віддав перевагу не йому, а Бондарю. На Реброва з найперших хвилин було боляче дивитися, а після першого пропущеного голу він мало не кожної нової миті, здавалося, готовий був розплакатися. А що було б у разі вимушеної заміни чи кількох?
Грем Поттер, головний тренер шведської команди, повністю Сергія Реброва переграв. Англієць зробив те, що не зміг його опонент. Дії "Тре Крунур" були побудовані за такої схеми, яка дозволила футболістам команди показати весь свій максимум. Яскраві приклади – гра нападника Віктора Дьокереша, який оформив хет-трик, та голкіпера Крістофера Нордфельдта. Воротар АІКа не є основним у своїй національній команді, але він зіграв, можливо, свій найкращий поєдинок у її складі. Так, Пономаренко один раз його засмутив, але це сталося вже за рахунку 0:3, коли підсумок гри ніяких сумнівів не викликав. Справжня вишенька на торті – гольова передача Нордфельдта на Дьокереша, який збільшив перевагу Швеції до 2:0 та, тим самим, остаточно занурив українську команду у фатальне становище.
"Дьокереш сьогодні продемонстрував, чому він грає в Арсеналі і чому є одним із найкращих нападників світу... На жаль, сьогодні ми як команда цього не зробили. Не хочу виділяти когось окремо, програли всі разом", – чергова цитата від Сергія Станіславовича. Шкода, але він не заявив, що, в першу чергу, програла не команда, а він як тренер. Так, Ребров до останнього намагався щось змінити у діях підопічних. За 30 хвилин до завершення основного часу на полі з’явилися Яремчук, Очеретько та Гуцуляк, про якого вже згадувалося, а на 77-й хвилині за збірну дебютував 20-річний Пономаренко. Форвард Динамо став автором голу престижу на 90-й хвилині. Але всі свої кроки щодо змін у грі Ребров почав робити вже після того, як шведська команда тричі пробила український захист та могла собі дозволити футбол зовсім іншої віддачі, рівня та настрою, ніж це було потрібно, скажімо, до 51-ї хвилини, поки рахунок не став на її користь 2:0.
Однак, навіть за таких дій шведської команди футболісти збірної України не здобули помітної переваги, яка б дозволила згадувати цю зустріч з позитивним настроєм. Спостерігався суцільний негатив, та й таким він залишився. На жаль...
...Збірна України для її вболівальників є головною командою. Це не Шахтар, Динамо, Полісся чи ЛНЗ. Вона об’єднує прихильників усіх клубів під жовто-синіми прапорами та національним славнем. Клубні симпатії відходять назад, а головним стає хвилювання за збірну. Збірна – це про біль від невдач та радість після перемог. Це повинен розуміти кожен, хто дотичний до головної команди країни. І Сергій Ребров – у першу чергу.
"Ми поступилися. Чи ганебно це? Напевно, для вболівальників – так. Ми робили свою справу: і хлопці, і тренерський штаб. На жаль, це футбол", – заявив тренер після шведського фіаско. І він це, повторюся, сказав серйозно. Тобто, на паралелі Реброва вболівальники збірної – то одне, а він, його помічники та футболісти – інше.
Сергій Ребров – професійний тренер, він має контракт з певними обов’язками. Голова УАФ Андрій Шевченко в останні місяці на кожне запитання, яке було пов’язане з критикою на адресу тренерського штабу національної команди, говорив, що Ребров має довіру, а головна мета – чемпіонат світу-2026. Мета "пішла", а тренер, схоже, цього ще не зрозумів. Як, нагадаю, він не розуміє того, що збірна України та все, що є навколо неї, – то одне ціле. Якщо так, то варто ухвалювати сміливі рішення, виходячи з тієї відповідальності, яку ти на себе береш.
Збірна України – не дитина, яка може не слухатися, поводитися зухвало, не бути чемною, а всі, як люблячі батьки, запасаються терпінням, чекають, вірять у найкраще, чимось себе самих переконують та продовжують робити свою виховну справу. Ні! Футболісти – дорослі люди, які залежать на полі від рішень свого тренера, котрий є людиною відповідальною. Йому не варто розказувати, що "ми робили свою справу" та, мовляв, зробили все, що могли. Є переконання в цьому, то покажіть це все, а саме – результат. Він був на Євро-2024, він був в останній Лізі націй та є у кваліфікації чемпіонату світу-2026? Відповіді зрозумілі та відомі.
Виходячи з цього, Шевченко та все керівництво УАФ більше не мають жодного, в першу чергу, морального права стверджувати, що Сергій Ребров – це тренер рівня національної команди. Свої шанси під номерами один, два та три він вже використав та має піти зі збірної. Це факт, який потребує лише юридичного доведення у вигляді офіційного релізу на кшталт "Дякуємо! До побачення".
Але все ж хочеться про позитивне, бо суцільний негатив не сприяє продовженню життя та не покращує його якості. Автором єдиного гола у ворота шведів став Матвій Пономаренко з Динамо. Йому вистачило 13 хвилин, щоб влучним ударом відзначити свій дебют у формі головної збірної. До всього, нападник київської команди забив у своєму восьмому поспіль офіційному матчі. Це доводить, що в української національної команди є майбутнє і є перспективи. Варто лише їх бачити, розвивати та покращувати, а не витрачати марно, щоб вкотре потім шукати винних серед суперників та у складних обставинах, у яких зараз, не будемо забувати, живе вся країна.
