Інтерв’ю "Футбол 24" із Юрієм Вернидубом, екс-наставником Зорі, який близький до повернення на тренерську лаву.
Вже понад три місяці Юрій Вернидуб насолоджується відпочинком. Після багатьох років, проведених біля керма Зорі, тренер вигорів настільки, що навіть попри чисельні пропозиції від інших клубів не збирався переривати творчу відпустку.
Зараз ситуація змінилася. Юрій Миколайович побував на стажуванні в іспанському Леванте і, схоже, нагуляв апетит до нових кар'єрних викликів.
"У моїй команді працюватимуть тренери з Іспанії"
– Про те, що ви поїхали на стажування в Іспанію, мені стало відомо із фото, яке агент Олег Смалійчук опублікував у своєму Instagram…
– Так, він запросив мене до себе в Іспанію. Свого часу Олег організовував трансфер Луніна в Реал, і виникла домовленість, що буде можливість поїхати до них на стажування. Тоді ніхто нікуди так і не поїхав.
І ось Смалійчук нагадав: "Як ти дивишся на те, щоб приїхати?" Я із задоволенням відгукнувся: "Звичайно". Зараз не працюю – чому б не поїхати і не повчитися? Тим паче – в Іспанію. Тож одразу хочу подякувати Олегу за те, що він допоміг мені на Піренеях. Я провів там 8 днів. Він домовився із клубом Леванте.
Була можливість поїхати у топ-клуби – в той же Реал. Тільки який сенс їхати у Реал чи Барселону? Щоб наробити красивих селфі? Я ж розумію, що потрібно твердо стояти своїми ногами на землі, і усвідомлювати: навряд чи у своєму наступному проекті працюватиму з футболістами, які коштуватимуть по 100 мільйонів євро. Мені хотілося подивитись на тренерів, які працюють в Іспанії, не маючи 100-мільйонних бюджетів на трансфери, а підбирають ігрові схеми під тих футболістів, які у них є. Це для мене цікавіше. Від цього – більше користі.
Я прилетів у Валенсію. Смалійчук допоміг мені винайняти готель, і упродовж тижневого циклу підготовки до матчу з Реалом я відвідував тренування Леванте, зустрічався із головним тренером команди Пако Лопесом. Непоганий тренер, фактично – мій ровесник (Вернидубу – 53 роки, Пако Лопесу – 52, – Футбол 24). Було дуже цікаво з ним спілкуватися і обмінюватися інформацією. Футбол не стоїть на місці, тому потрібно щороку модернізуватись. Хотів зрозуміти для себе: чи у правильному напрямку я рухаюсь.
– З перекладом допомагав Смалійчук?
– Так. Я вивчаю англійську мову. Вивчаю дуже інтенсивно. Але Пако Лопес зізнався, що йому буде простіше, якщо діалог вестиметься іспанською.
– Підготовка Леванте до Реала була особливою, чи вони до будь-якого суперника готуються однаково?
– У розмові з Пако Лопесом я зрозумів, що, в принципі, у них звичайний тижневий робочий цикл. Так, вони усвідомлювали, що їдуть у гості до Реала – гранда не тільки іспанського, але й європейського футболу. Акцент робився на те, як правильно зіграти, яку схему обрати. У Леванте награні декілька схем. В основному вони діють із чотирма захисниками, але на Сантьяго Бернабеу Лопес випустив п’ять захисників. Іспанські тренери дуже добре вивчають своїх суперників і намагаються вносити деякі нюанси у тренувальний процес – щодо схеми гри, тактичних переміщень футболістів. Тож було цікаво.
Реал ледь не втратив перемогу над Леванте у дебютному матчі Азара – Бензема оформив дубль
Звернув також увагу на те, як головний тренер розподіляє роботу із своїми помічниками – щоб була максимальна ефективність. Це дорогого коштує. Коли увесь твій штаб знає – кому, як і що робити – це великий плюс тобі, як головному тренеру.
Пако Лопес
Зробив для себе висновок: у моїй наступній команді працюватимуть тренери з Іспанії. Думаю, знайду можливість їх запросити. Особливо – спеціалістів із фізпідготовки і тактики. У того ж Пако є по два тренери з тактики і фізпідготовки. Я бачив, як вони працюють, поводяться. Зрозуміло, що тренування розпочинає головний тренер, після чого він передає естафету своєму помічнику з тактики. Той, своєю чергою, не лише розповідає, але й викликає гравців на предметну розмову – щоб вони не просто дивилися, слухали і мовчали, а й брали безпосередню участь в аналізі гри своєї і суперника. Це чудово! Вік живи – вік учись (Усміхається).
До слова, є відмінність і у фізпідготовці. У нас тренують по 2-2,5 години. В Іспанії максимальне тренування – 1 година 20 хвилин. Але воно – дуже інтенсивне. І дуже багато тактики. Кожного дня – тактика, тактика, тактика.
"Не помітив, щоб Лунін був пригніченим"
– Що ще ви встигли в Іспанії?
– У мене була можливість зустрітися з нашими легіонерами. Побачився із Сергієм Мякушком, який зараз грає за Алькоркон. Наприкінці минулого тижня вони розписали нічию 1:1 з Понферрадіною. Поспілкувався з Васею Кравцем, гравцем Леганеса. На жаль, Вася не грав – зараз чомусь менше грає. Хоча початок у нього був оптимістичний – проти Реала вийшов одразу, з Валенсією грав… Думаю, наразі нічого страшного не відбулося. Підтримав його.
Мені було цікаво почути від наших футболістів, у чому полягає різниця деяких аспектів того ж тренувального процесу – як саме працюють в Іспанії. Побував на грі команди Андрія Луніна – Вальядолід приймав Осасуну. На жаль, Андрій також опинився у запасі.
– Як Лунін реагує на той "футбол", у який грають із ним клуби – Реал, Леганес, а тепер і Вальядолід?
– Ви знаєте, я не помітив, щоб Андрій був пригніченим. Ми нормально поговорили. Я запитав: "Як справи? Чому так?" Лунін відповів: "Що є – те є. Працюю посилено". Тренер Вальядоліда днями сказав в інтерв’ю, що у них №1 – це Масіп. Андрій, мовляв, також отримає ігровий час, але у Кубку Іспанії.
Звісно, це б’є по нашому голкіперу. Але він – молодець. Працює, наче нічого не сталося, очікує свого шансу і постарається його використати. Безперечно, зараз не найкращий час для Андрія. Я вважаю його дуже сильним голкіпером – нічим не гіршим від Масіпа. Найголовніше – щоб він не опускав руки.
До речі, Лунін задоволений, що приїхав у збірну, і Андрій Миколайович (Шевченко, – Футбол 24) довірив йому провести матч із Нігерією. Для нього це було дуже важливо – отримав ігрову практику. Звісно, нелегко. Минулий сезон просидів у Леганесі. Зараз, аналогічно, у Вальядоліді. Я його чудово розумію, але кажу: потрібно чекати – шанс все одно буде.
Луніну в Іспанії подобається. Вивчив іспанську мову: "Я розумію все, що каже тренер, усі вимоги. Можу спілкуватися з командою, якщо розмовляти не дуже швидко". Андрій продовжує працювати – хоче довести свою іспанську до ідеалу, щоб не було ніяких проблем.
– Ви зсередини вивчили іспанську футбольну кухню – рівень, організацію, методи тренування. На скільки років Україна відстає у своєму розвитку? На 50? На 100?
– Мені б не хотілося критикувати Україну. Я у цій країні живу і дуже її люблю. Тож не казатиму, на скільки років. Скажу лише, що таки дуже відчутно відстаємо. Для того, аби розвиватися, потрібно рухатися вперед. Варто їздити, дивитися, спілкуватись. Іншого виходу з цієї ситуації я не бачу.
Візьмемо, до прикладу, маркетинг. Я побував на двох іграх Сегунди. Перша гра – Ельче проти Луго. Щоб ви розуміли, це дві команди, які ведуть боротьбу за виживання у другому іспанському дивізіоні. Вони зіграли 1:1, а на 20-тисячному стадіоні були присутніми 11 тисяч глядачів.
Другий матч – Райо Вальєкано проти Расінга. На 16-тисячній арені – 14 тисяч глядачів. Повний стадіон! Я вже не кажу про матч Ла Ліги Реал – Леванте. Сантьяго Бернабеу вміщує 75-77 тисяч (81044, – Футбол 24), і от тисяч 60 на цій грі були точно. А Леванте – це ж не гранд, у кращому випадку – лише середняк… Для іспанців футбол – це шоу.
Вальядолід – Осасуна. 27-тисячний стадіон заповнився на 24 тисячі. Фактично – биток. Там культура вболівання – на зовсім іншому рівні. Вони свою улюблену команду не дивляться по телевізору, а обов’язково йдуть на стадіон. Дивитися вживу. Вболівати. А те, як вони вболівають, – дорогого коштує.
Зробив для себе висновок: однозначно продовжуватиму їздити у європейські клуби – навіть коли вже матиму роботу. Завжди потрібно тримати руку на пульсі і розвиватися не тільки як тренер, але й як особистість – у плані психології, управління роздягальнею. Удосконаленню немає меж.
"Після матчів вас називають "фізруками"
– Понад три місяці ви перебуваєте у статусі безробітного. Скільки пропозицій відхилили упродовж цього періоду?
– Якщо чесно, не рахував. Але, не лукавлячи, скажу: їх було дуже багато. Їжджу, знайомлюся… Знаєш, Олеже, взяти команду – можна. Це неважко. Але брати її на день, два чи півроку – нецікаво. Я не кажу, що моя наступна команда повинна бути грандом. Проте вона має володіти хорошими умовами для тренувального процесу, і ставити перед собою дуже серйозні цілі – стати чемпіоном або, як мінімум, бути у трійці, пробитися в єврокубки. Словом, щоб цей проект не був одноденкою. Підписати контракт на тривалий термін, взяти із собою хороший тренерський штаб і рухатися вперед.
Я проаналізував, хто на теренах пострадянського простору першим брав собі у помічники іноземця. Дійшов до висновку, що Курбан Бєрдиєв – у Рубін. Очоливши цю команду, він запросив іспанських спеціалістів із тактики та фізпідготовки. Одразу став чемпіоном. І Барселону обігрував у Лізі чемпіонів. Це ж не просто так.
У той час за Рубін грав Сергій Ребров. Коли повернувся у Динамо і став тренером, хто працював у його штабі та академії клубу? Іспанці. Як академія за той час піднялася і скільки вихованців з'явилося у Динамо, нагадувати зайве. Отже, все це – не просто так. Отже, у цьому є сенс.
Одинадцять перлин київського Динамо
Я не хочу образити наш, український тренерський штаб. Та є така завищена самооцінка – "ми все знаємо, все уміємо, нас не потрібно вчити, ми – суперспеціалісти". Але, на жаль, після матчів вас називають "фізруками". То, можливо, варто прислухатися? Футбол на місці не стоїть – він розвивається.
Подивіться на Андрія Миколайовича Шевченка. Я не применшую його заслуги, як головного тренера. Результати збірної України – це, в першу чергу, досягнення Шевченка. Але хто працює у його штабі? Чомусь же він не взяв своїх колишніх друзів, правильно?
– Після ваших слів на думку спадає, насамперед, Динамо. Тренерський штаб змінили, а результати стали ще гіршими. І щоразу, коли там постає тренерське питання, вболівальники згадують про вас…
– Повір, якщо ця пропозиція була б, мало хто з тренерів в Україні від неї відмовився би. Правильно? Але я вважаю, що не варто погоджуватися одразу. А якщо погоджуватися, то потрібно робити крок у тому напрямку, про який я тобі розповідав, і приходити з командою тренерів. От зараз я розумію, чому багато українських спеціалістів, які переїжджають з команди в команду, ходять по колу. У кожного головного тренера повинен бути свій штаб однодумців, якому ти повністю довіряєш, і який у будь-який момент зможе захистити твою спину.
Думаю, нам потрібно стати своїми ніжками на грішну землю і не сидіти вдома чи лежати на дивані, а розвиватися. Їздити, вчитися, дивитися… В Іспанії тренери також втрачають роботу. Але не чекають суперпропозицій. Вони йдуть у Сегунду, у Другу лігу – щоб підтримувати своє тренерське реноме. Згодом знову отримують запрошення у вищі за рангом клуби.
Зараз думаю, що може вчинив неправильно, відхиливши деякі пропозиції. Напевно, був ще не готовим. Зараз добре відпочив. Відчуваю, що дійсно хочеться працювати. Розмовляю з людьми, зустрічаюся. Якщо надійде непогана пропозиція в плані такого проекту, про який розповідав, я буду готовим. Не тільки я, а й люди, які підуть за мною. Я ж прийду не один, а зі своїм тренерським штабом.
– "Критична межа для тренера – перерва в один рік. Пізніше починаєш відставати", – вважає Мирон Маркевич. Який дедлайн ви встановили для себе?
– Скажу чесно: одразу собі постановив, що до зими потрібно відпочивати, бо працював дуже довгий період – 9,5 років. Належало трохи "перезавантажитись". Відпочив, потім почав їздити – знайомитися з людьми, тепер побував в Іспанії. У мене не було мети поїхати в Реал чи Барселону, пофотографуватися з зірковими тренерами та футболістами, виставити в Instagram і сказати: "Я там був. Я все вже знаю". Це не мій принцип, повірте. У мене – інші завдання. Сподіваюся, що я – на правильному шляху.
"Я – нормальний мужик"
– Зоря з Віктором Скрипником. Чи стежите за своєю колишньою командою? Ваші враження? Чи залишився колектив "Мужиками"?
– Мені приємно – і я не побоюся цих слів, – що я пішов, не залишивши новому тренеру "дно", "випалену землю". Я залишив команду, яка зараз демонструє достатньо непогану гру. Так, Скрипнику потрібно поставити багато плюсів – він прищеплює Зорі трохи інший стиль. Це – супер. Але повірте: ці футболісти вже були готовими. З нових грає тільки Абу Ханна (суперове поповнення для Зорі) та Іванісеня – його начебто не помітно на полі, але він робить саме те, що потрібно для тактичної схеми Віктора Скрипника. Всі інші хлопці – ті ж.
Я побував на матчі з Динамо, коли Зоря відігралася після 0:2. Це мені нагадало, як ми поступалися киянам 0:3, потім 3:4, але в підсумку зіграли 4:4. Команда не зупинилася, йшла до кінця і досягнула результату.
Матчу з Шахтарем я не бачив вживу – переглянув у запису. Нагадало, як ми грали з "гірниками" на Кубок: вели 2:0, потім 2:2, 2:3, 3:3 і зрештою поступилися 3:4. Чим не ідентичний матч? Не закривалися, не ставили "автобус", а грали у футбол. Від щирого серця бажаю Віктору Анатолійовичу ще більших успіхів. У Зорі – достойні хлопці із достойним тренером.
– Ви розповідали, що Зоря упродовж 2-3 місяців шукала нового тренера за вашою спиною. Зараз Карпати некрасиво попрощалися із Чижевським, а Львів – із Блавацьким. Як гадаєте, чому в Україні так легко розлучаються з тренерами, не дотримуючись при цьому елементарної етики та порядності?
– Потрібно запитати у президентів клубів, генеральних директорів. Вони мають на це відповісти. Я ж скажу, що яким би тренер не був – добрим чи поганим – він, перш за все, людина. З ним потрібно чинити коректно.
У такій ситуації побував і я. Генеральний директор (Рафаїлов, – Футбол 24) знає, що у мене були пропозиції, – я одразу йому казав про них. Мова про достатньо серйозні варіанти продовження кар'єри. Але я ж не покинув Зорю, не втік… Допрацьовував чесно.
Чому сам подавав у відставку? Бо бачив, що команда не грає. Вперше я заговорив про це після того, як ми виграли "бронзу". Коли з Дніпра прийшло багато молоді, і коли з Зорі пішло 9-10 гравців. Упродовж літнього міжсезоння я не встиг побудувати нову команду. Бачив, що не справляюся, тому збирався у відставку, щоб надати команді новий поштовх, розворушити її. Не хотів уподібнюватися до тренерів, які сидять до кінця, тримаючись за контракт, хоча команда програє раз за разом.
Потрібно було просто підійти до мене і сказати: "Ми бачимо, що ви втомилися. Доведіть команду до кінця чемпіонату, ми потиснемо руки і розійдемося". Які питання? Це було б чесно. По-людськи було б. У мене залишався рік контракту. Я ж міг стати на диби і сказати: платіть мені ще рік. Легко! Але я вчинив по-людськи. Мені не повертався язик і серце не дозволяло. Я в цьому клубі стільки пропрацював, а тепер отримуватиму гроші ні за що?!
Я був нормальною людиною і нею хочу залишатися. Образ ніяких немає. Прикро лише, що зі мною по-людськи не поговорили і не попрощались. Більше мені нічого не потрібно. Я – не жінка, щоб мене любити. Я – нормальний мужик.