Справжній воїн українського народу
Історія одного хлопчини, який шляхом важкої і наполегливої праці досягнув своєї цілі.
Він народився 30 березня 1979 у місті Луцьк. Як і кожного звичайного хлопця Анатолія Тимощука вабив футбол. Кумиром в дитинстві був Лотар Маттеус, знаменитий футболіст збірної ФРН, чию капітанську пов'язку через багато років він носитиме у донецькому "Шахтарі". Першим наставником юного футболіста був Володимир Миколайович Байсарович. Саме він і показав важку дорогу футболу майбутньому капітану нашої збірної. Толік - вихованець дитячо-юнацької школи «Волині» і Київського спортивного ліцею-інтернату.
У "Волині" розпочинав грати на місці нападника, яку тренував Віталій Володимирович Кварцяний - другий "батько" Анатолія у футболі. Годі й говорити про вміння "Кварца" знаходити таланта, адже деб'ютував Тимощук у віці 16 років! Уже в першій лізі Анатолій став одним із лідерів колективу і в 1997-му був запрошений до донецького «Шахтаря».
У цій команді Тимощук добився всього чого хотів - став Чемпіоном України з футболу, виграв Кубок і Суперкубок України, дебютував за національну команду України, зіграв на Чемпіонаті світу з футболу, став капітаном донецького клубу та віце-капітаном збірної, тричі визнавався найкращим футболістом держави, здобув собі славу і найголовніше - любов вболівальників. Коли визначали символічну збірну «Шахтаря» за всю історію існування команди, то саме Анатолія Тимощука вибрали почесним капітаном.
Взимку 2007 року Анатолій переходить у Санкт-Петербурзький "Зеніт". Це був новий виклик для футболіста: "Я з радістю прийняв пропозицію "Зеніта", тому що це дуже амбіційний клуб. Я бачив амбіційних тренера, президента, що прагнуть досягнути мети. Усе життя я намагався переборювати труднощі. Коли їх долаєш, ти можеш прогресувати і рости. Усі трофеї, що є в Україні, мені з командою вдалося виграти. Потрібно ставити перед собою нові цілі для того, щоб здолати нові бар'єри".
У чемпіонаті Росії 2007 «Зеніт» зайняв перше місце, а українця, який відразу ж став капітаном команди, визнали найкращим гравцем російської Прем'єр-Ліги за підсумками сезону. У наступному сезоні волинянин виграє омріяний Євротрофей - Кубок УЄФА. Здавалося б, ну що ще можна хотіти у футболі, коли все виграно? Однак наш герой максималіст по життю, і для нього головне - перемога. Премога у будь-якому поєдинку: чи то товариський матч, чи то фінал Ліги Чемпіонів. І тому, коли влітку 2009 поступила пропозиція від мюнхенської "Баварії" Анатолій довго не вагався.
Однак у мюнхенському клубі українцю не вдалося стати стовідсотковим гравцем основи. У нього були сильні конкуренти за місце в складі, проте на тренуваннях Толік завжди викладався наповну. За чотири роки, проведені у Мюнхені Тимощук з командою знову виграв всі можливі трофеї. А 25 травня 2013 року став третім в історії українцем, який вигравав Лігу Чемпіонів.
Так, у цьому матчі українець не зіграв жодної хвилини, однак піднятий ним жовто-блакитний прапор на "Вемблі" дозволяє гордитися справжнім патріотом свого народу. Впродовж сезону він не вважався гравцем основи. Однак свою, хоча й маленьку частку у перемогу німецького "танка" у цьому турнірі він звісно що доклав. Швидше за все, Тимощук покине "Баварію" влітку, але свій слід в історії німецької команди залишить.
Сьогодні йому 34 роки, кар'єра футболіста вже близька до закінчення. Толік виграв все що тільки може виграти футболіст на клубному рівні. У збірній Україні він капітан і лідер, з нею ж досяг 1/4 на ЧС-2006 та грав на домашньому ЄВРО-2012. В особистому житті у нього чудова дружина і двоє маленьких донечок. У рідному місті Луцьк заснував дитячий футбольний турнір. Має рідкісне хобі - колекціонує ікони. У кожній команді, де грав і грає Тімо його люблять і поважають вболівальники. "Життя вдалося" - так би подумали більшість із простих людей. Але Тимощук не такий - він максималіст по життю. То ж і з впевненістю можу сказати, що де б у майбутньому не грав Толік, він знову прагнутиме перемагати.
Анатолій Тимощук не володіє високою швидкістю, у нього немає феноменальної техніки, інколи його критикують за прямолінійність. Однак навіть відсутність цих даних, дозволила Тімо стати одним із найкращих опорних півзахисників світу у другій половині 2000-их. Непоступливість у єдиноборствах, вміння відбрати м'яч у суперника, чудовий вибір позиції, потужний удар з дальної дистанції і працьовість, працьовитість, працьовитість - ось головні переваги цього футболіста. Ну і характер.
Будучи ще дитиною, Анатолій часто грав проти свого батька і постійно програвав. Це доводило малого до сліз, і мати говорила, щоб "старий" піддавався, на що той відповів: "Так він буде сильним". Саме так і загартувався характер рекордсмена збірної України за кількістю проведених матчів.
Ще одним із недоліків лучанина вважають його низьку результативність, на що Тімо говорить: "Моє завдання - зробити так, щоб нам не забили. Якщо у відповідній графі на табло "0", тоді все гаразд - робота виконана добре".
Ось так, не маючи особливого таланту, але завдяки неймовірній працьовитості і наполегливості простий луцький хлопчина став справжньою легендою українського футболу.
"Я завжди хлопцям розповідаю випадок з малим Тимощуком, - каже Байсарович. - Якось пред тренуванням моєї команди на Луцьк обрушилася страшенна злива. Певна річ, його довелося відмінити, але, про всяк випадок, заїхав на поле - може яка душа таки прийшла? Виходжу з машини, аж тут Толик із кущів виходить - мокрий як хлющ, увесь тремтить. Ми потинялися полем, зайшли у сторожку. За кілька хвилин він мені несміливо каже: "Володимире Миколайовичу, а може, побуцаєм?" Я махнув рукою, і ми, вирізавши із гілок щось подібне до прапорців, почали відпрацьовувати ведення м'яча. А потім розкочегарилися на повну: по воротах побили, прискорення відпрацювали. Одне слово, відбулося тренування для одного. Ось так малий Тимощук футбол любив!"
показати приховати