Повернення треквартисти
Експерти Gazzetta dello Sport розмірковують про тактичні тенденції у Серії А.
Для багатьох шанувальників футболу останньою справжньою «десяткою» був Хуан-Роман Рікельме. Зараз, коли аргентинець завершив кар’єру, іншим доводиться крутитися, щоб претендувати на подібну роль. Хоча на спині у них не обов’язково саме номер 10, може бути і 87, і 20, і 28, і 91, і 23 і 37. Проте важливо не те, що на спині – а що у мисленні і у ногах. Завдяки цим виконавцям амплуа трекваристи не тільки виживає, а й знову починає потроху розквітати. Завдяки Антоніо Кандреві (87) та Франко Васкесу (20) «Лаціо» та «Палермо» продираються наверх у турнірній таблиці. Завдяки Джакомо Боневентурі (28) та Джердану Шакірі (91) «Мілан» та «Інтер» повертають рівновагу. Завдяки Артуро Відалю (23) чи Роберто Перейрі (37) Массимільяно Аллегрі надав крила «Ювентусу», який після трьох скудетто поспіль на максимальних оборотах рветься до четвертого.
Приклад «Ювентуса». Саме тут розпочалося відродження треквартисти. Певні ігрові системи та їх адепти на тренерській лаві нерідко витісняли виконавців цього амплуа на другий план. Відомий приклад, як свого часу Роберто Баджо не взяли до «Парми», тому що він не вписувався у схему 4-4-2, якої дотримувався Карло Анчелотті. «Згадуючи про ту ситуацію зараз, вважаю, що я зійшов з розуму», – зізнавався пізніше тренер, який відмовився від власних тактичних переконань, коли працював з Зіданом у «Ювентусі». В останні роки найпопулярнішими схемами в Італії були 3-5-2 та 4-3-3. І жодна з них не передбачає треквартисту. «Ювентус» Конте не тільки виграв чемпіонський титул, але й створив приклад для наслідування. У 3-5-2 (що у випадку Конте можна трактувати і як 3-3-4 на відміну від його більш консервативних колег) немає місця для треквартисти, якщо таким не вважати Тевеса, який усе ж був другим форвардом, хоч і часто діяв з глибини. Так само продовжилося на початку ери Аллегрі. Але потім, хоча тренер продовжує використовувати 3-5-2 у певних матчах, усе ж відбувся перехід також і до 4-3-1-2 – схеми, яка принесла тренеру титул з «Міланом», де у ролі «десятки» був задіяний Боатенг. Таким чином, замість одного додаткового захисника з’явився додатковий треквариста: Відаль або Перейра під двома нападниками. За подібною схемою діє і «Емполі» Саррі – справжнє відкриття чемпіонату, принаймні, з точки зору гри. У тосканців між лініями розміщується Верді, Сапонара або Зелінскі.
Старий новий тренд. У передостанньому турі чемпіонату аж 10 команд вийшли з треквартистою в основі: «Ювентус», «Мілан», «Інтер», «Палермо», «Фіорентина», «Емполі», «Кальярі», «Аталанта» та «Чезена». Для порівняння: у першому турі сезону 2014/15 таких команд було лише п’ять, тобто половина. І такий варіант є нічим іншим як поверненням до переможного минулого: ще до «Мілану» Аллегрі був «Інтер» Моуріньо з його «Золотим триплетом», де роль «десятки» виконував Снейдер, «новорічна ялинка» «Мілану» з Кака та Зеедорфом, а також команда 2003 року з Руї Коштою, котрий діяв під Шевченко та Індзагі.
Варіації. Проте справа не лише у системі гри, а й у характеристиках виконавців. Процитуємо дипломну роботу Серсе Космі у Коверчіано, яка так і називається «Треквартиста»: «Переважно це дуже технічні гравці з вмілим дриблінгом, з хорошим останнім пасом, але здібні також і до завершення, спеціалісти зі стандартних положень, діють інстинктивно і креативно». Треквартисти – неоднакові: одні можуть бути більш сильними у плані фізики, інші – більш технічні (Бонавентура суттєво відрізняється від Відаля, а Шакірі не схожий на Васкеса), можуть діяти ближче до центру або ж стартувати з флангу: Бобан довгий час виступав на лівому фланзі (а Савічевич – на правому), Зідан любив зміщатися наліво під час розгортання атак. Зараз у подібній манері діє Кандрева з «Лаціо» – герой останніх турів Серії А. Звичайно, він є вінгером у більшій мірі, ніж треквартистою, але, по суті, від нього вимагається саме та робота, яку виконують «десятки». Піолі вибудовує схему 4-3-3, але, коли м’ячем володіють лаціалі, фланговиі гравці мають рухатися туди, куди їх кличе фантазія, а також розуміння, де їм вдасться досягти максимального результату. У більш ортодоксальній схемі 4-3-1-2 треквартиста діє з центру, звідки може асистувати нападниками, самому виходити на ударну позицію або зміщатися на фланг для продовження комбінації. У схемі 3-5-2 «Палермо» Васкес діє за спиною Дібали і знову ж таки може сам пробивати або віддавати передачу на аргентинця. Монтелла у «Фіорентині» випускає на поле аж два треквартисти – і один з них, новачок Мохамед Салах, забиває тур за туром.
Динамічність. У англійців, котрі винайшли сучасний футбол, немає слова, за допомогою якого можна точно перекласти термін «треквартиста». Такого виконавця зазвичай називають просто плеймейкером. Тому що у англійському атакувальному футболі, який спрямований на чужу половину поля, треквартиста-фантазиста – як раз той виконавець, котрий робить гру. Недарма у Прем’єр лізі такою популярністю користується схема 4-2-3-1, яка передбачає аж три треквартисти (Вілліан – Фабрегас – Азар у «Челсі» чи Насрі – Яя Туре – Сілва у «Манчестер Сіті»). Ми можемо називати їх треквартистами або ж диверсантами, якщо використовувати військову термінологію. Бо вони пролазять крізь лінії оборони та півзахисту суперника, змушуючи опонентів або підняти вище одного з оборонців, або опустити нижче одного з хавбеків, що, у свою чергу, розбалансовує команду і творить простір для ворожої атаки. Без сумніву завершилися часи «десяток», які не бігали і за них усю чорнову роботу виконували опорні півзахисники. Сучасний треквартиста має бути динамічним, здатним без проблем опуститися нижче, щоб втекти від опікунів або ж допомогти партнерам під час втрати м’яча. А далі усе залежить від фантазії та рівня техніки. І немає жодного значення, які цифри зазначені на спині у футболіста: Зідан виграв Лігу Чемпіонів з «п’ятіркою», Кака отримав «Золотий м’яч» з номером 22. Мають значення зовсім інші цифри.
Ось деякі ігрові варіанти. Умовні позначення: чорна стрілка – пас, червона стрілка – удар, крапки – рух.
показати приховати