"Жодна собака не зустрічала!": перший українець, який забив на Кубку світу – повага від Еусебіу, а "свої" вкрали медаль

Це вже потім з’явився переспів "Черемшини", де були такі рядки: "Бібу і Мунтяна, Сабо й Поркуяна ждуть медалі, ждуть". А тоді Валерія Поркуяна знали здебільшого вболівальники його рідної Зірки з Кропивницького і одеського Чорноморця, звідки він дуже неохоче, лише під примусом, переїхав у київське Динамо.

На носі – старт англійського Кубка світу-1966, тож чималий подив серед вболівальників викликало рішення тодішнього тренера збірної СССР Ніколая Морозова внести новачка киян у фінальну заявку. Ще б пак, 21-річний українець опинився у товаристві таких визнаних бомбардирів як Метревелі, Хусаїнов, Малофєєв, Банішевський, Численко, Маркаров. Адаптуватися серед акул допомогла присутність ще чотирьох гравців Динамо – Баннікова, Островського, Серебряникова і Сабо.

То був третій Мундіаль для совєтської збірної. На двох попередніх команда, практично повністю сформована з росіян, зупинялася у чвертьфіналі. Щоправда, у 1958-му всі п’ять матчів відіграв хавбек Динамо Юрій Войнов, а ще один представник киян Володимир Єрохін просидів у запасі. На ЧС-1962 у Чилі поїхали вже троє динамівців: Віктор Каневський провів два матчі, Йожеф Сабо і Віктор Серебряников шансу вийти на поле не дочекалися. Про забиті українцями голи взагалі не могло бути мови.

І ось – Туманний Альбіон. Суперниками СССР по групі стали Італія, Чилі та загадкова Північна Корея. Звідки черпали інформацію про сильні та слабкі сторони опонентів? "Посилали людей на ігри, вони вивчали все від і до. Потім усе підсумовувалося та розкодувалося тренерським штабом, – пригадує Валерій Поркуян. – Із європейськими збірними проблем у принципі не виникало. А ось про ту саму збірну КНДР інформацію просто не було звідки отримати".

Легкий старт у Мідлсбро проти азійської "темної конячки", чи то пак – "Чхолліма", міфічного крилатого коня, як називали себе корейці. Совєтська команда забила їм три "сухі" м’ячі. У другому турі – ключова перемога над, здавалося б, головним конкурентом, Італією (1:0) і достроковий вихід до плей-офф. На завершальний матч групи із Чилі Морозов випустив кількох резервістів, зокрема Поркуяна.

На 28-й хвилині глядачі, що розташувалися на трибунах Рокер Парк у Сандерленді, побачили перший український гол в історії Мундіалів. Після удару з-за меж штрафного майданчика стався подвійний рикошет від чилійських захисників, а Поркуян, перебуваючи за кілька метрів до воріт, у дотик спрямував м’яч під поперечку.

СССР – Чилі – 2:1

Через чотири хвилини на табло загорілися дві одинички і матч, зрештою, котився до нічиєї. Проте на 85-й хвилині наполегливий українець оформив дубль, вирвавши для своєї команди третю перемогу поспіль. Воротар Кавазашвілі вибив м’яч із рук у поле, той перелетів основну групу гравців і, підстрибуючи над головами захисників, зручно ліг Поркуяну під вихід на рандеву з Хуаном Оліваресом. Динамівський бомбардир перекинув голкіпера елегантним "парашутом" – 2:1.

У тому ж фартовому Сандерленді совєтська збірна зіграла чвертьфінал проти Угорщини. Не минуло ще й десяти років з моменту, коли російські танки розчавили угорську революцію. Зрозуміло, настрої у тамтешніх гравців, які все це бачили власними очима, були одностайні – помститися будь-яким способом. А тут ще й етнічний угорець у складі совєтів – Йожеф Сабо.

"Ще перед Кубком світу в мене були пропозиції, щоб переїхати в Угорщину, – розповідав Йожеф Йожефович вашому автору. – Приїжджали посланці, які агітували змінити громадянство, обіцяли шалено великі контракти. Але я боявся. Справа в тому, що мав запрошення не лише в Угорщину, але й у Шотландію, Німеччину тощо. Але ви ж розумієте, що то був Радянський Союз. А в мене була мати, п'ятеро братів, які ще тоді були живими. І якщо б я виїхав, можете собі лише уявити, що б з ними трапилося. Їх би заарештували, чи ще щось. Тож я на всі запрошення відповідав відмовою".

СССР – Угорщина – 2:1

Союз повів у рахунку вже на перших хвилинах – відзначився Ігор Численко. А в дебюті другого тайму Поркуян, який заслужив місце у складі, подвоїв перевагу. Валерій підстеріг м’яч на дальній стійці після подачі зі стандарту і буквально з метра переправив у ворота. Зовсім скоро мадяри відіграли один гол, на полі почалася серйозна заруба. Ось вже Яшин тягне удар зі штрафного у самому кутику своїх володінь.

Сабо дошкуляли чи не найбільше: "Угорці кричали, що я "зрадник", "москаль". Отаке. А після гри вони взагалі не захотіли зі мною розмовляти. Було багато образ, матюків..." Тим часом Поркуян відзначився і в захисті: "Дуже важкими були останні хвилини. Угорці нас пристойно притиснули. Яшин відбив м’яч, пішло добивання, і м’яч, який летів у ворота, влучив мені у груди".

У півфіналі на легендарному Гудісон Парк чекала збірна ФРН. Німці Гельмут Халлер та Франц Беккенбауер забили по м’ячу у кожному з таймів. "Яшин пропустив – не знаю, яким чином – удар Беккенбауера метрів з 30-35. М'яч летів по центру воріт, але Яшин пропускає. Мене часто запитують про це, але я досі не зрозумів: як міг такий воротар пропустити цей м'яч. У той час всілякі були розмови", – пригадує Сабо. Дивимося відео – дистанція явно менша, метрів на десять. Та й влучив Кайзер Франц ідеально у кутик.

ФРН – СССР – 2:1

Збірна СССР спромоглася лише на гол престижу – Поркуян добив м’яч у ворота з близької відстані, сенсаційно ставши найкращим бомбардиром команди на тому Мундіалі. Більше за нього забили тільки згаданий вище Халлер (6 голів) та феноменальний Еусебіу (9 голів). Саме португальцям совєти програли матч за третє місце, хоча бронзові нагороди отримали також.

"Закінчився чемпіонат, нас всіх зібрали докупи – ми розмовляли, обмінювалися автографами, – розповідав Валерій Семенович в інтерв’ю для Футбол 24. – Були присутні всі найзнаменитіші футболісти окрім Пеле – Бразилія тоді не вийшла з групи. У мене є білет учасника чемпіонату світу. Я сидів поруч з Еусебіу, і він мені залишив автограф на цьому папірці. Поплескав мене по плечу. Це ми переглядали фінал Кубка між Англією і ФРН".

"Дивишся на футболістів, коли виграється матч, їх зустрічають, на руках носять. А ми? – скрушно похитує головою Йожеф Сабо. – Пам'ятаю, отримали бронзові медалі, прилетіли в Москву, а нас, гравців з інших міст Союзу, ніхто не зустрів. Зустрів хіба що адміністратор збірної (один з адміністраторів), посадив у старенький автобус (тоді були ЗІЛи), і з Домодєдово нас повезли у Внуково через окружну дорогу. А звідти ми розлетілися – хто в Тбілісі, хто у Київ, хто – в Мінськ.

Прилетів я в Київ – ніхто не зустрічав. Жодна собака не зустрічала! Хоча я був єдиний, хто отримав медаль. Чому? Тому що СРСР вручили тільки одинадцять медалей. Керівництво вирішило Поркуяну не давати, бо він – не основний футболіст збірної".

Валерій Поркуян / Колаж fcdnipro.com

Ось такою була "справедливість" у Тюрмі народів. Ще одна "подяка" з боліт прилетіла Валерію Семеновичу зовсім нещодавно. У березні 2025-го його дім атакував "шахед", від вибуху постраждав дах і посипалися вікна. На щастя, без загрози для життя 81-річної легенди – пережив "лише" гостру реакцію на стрес.