Поркуян: Еусебіу поплескав мене по плечу і залишив автограф
"Футбол 24" представляє відверте інтерв’ю з найфартовішим українським футболістом в історії чемпіонатів світу.
Валерій Поркуян
Поїхавши на Кубок світу-1966 в якості резервного гравця, Валерій Поркуян примудрився стати одним з найкращих бомбардирів англійського Мундіалю. А через чотири роки, вже в Мексиці, форвард СРСР взяв участь у жеребкуванні, витягнувши своїй команді бажаного у чвертьфіналі суперника – Уругвай. Як бачите, Поркуян двічі дуже яскраво вписав своє прізвище в історію Кубка світу, хоча упродовж кар’єри зіграв за збірну Союзу – не повірите – лише вісім матчів!
У ті часи величезною популярністю користувався анекдот, в якому була доля істини: «- Что необходимо, чтобы «Арарат» выиграл чемпионат СССР? – Мунтян, Поркуян и еще девять киевлян». Сьогодні ж ми розпитуємо видатного форварда про найцікавіші події Мундіалю-1970: амбіції Союзу, популярність Бишовця, історичний жереб і скандальний гол Еспарраго.
«Шпигуни» могли лише нотувати
- Валерію Семеновичу, Йожеф Сабо розповідав, що в СРСР прохолодно сприйняли четверте місце на англійському Мундіалі. Які цілі ставилися перед збірною через чотири роки?
- Завжди ціль одна стоїть – виграти чемпіонат.
- У суперниках були збірні Мексики, Бельгії і Сальвадору. Окей, з інформацією про перші дві команди проблем не могло виникнути. А от що знали про збірну Сальвадору?
- А Сальвадор наші люди їздили переглядати вживу. Від того, що вони дізналися, ми й відштовхувалися. Я не в курсі, хто займався цією «розвідкою», але така практика була життєво необхідною, якщо ти зовсім нічого не знаєш про майбутнього суперника. Переглядали ігри, а потім доповідали головному тренеру нашої збірної. Знімати фото чи відео тоді заборонялося. «Шпигуни» могли лише занотовувати побачене. За ними також уважно наглядали – не дай Боже вийняти якийсь фотоапарат!
- А як самі футболісти збірної СРСР оцінювали своїх суперників?
- Та як… Ми тренувалися, як завжди. Готувались. В команді панував хороший мікроклімат. Скажу вам чесно: дружні стосунки між гравцями були просто неймовірні. Про силу суперників якось тоді не думалося – ми були зосереджені на тренувальному процесі.
«Спека – десь за сорок»
- Якою погодою зустріла вас Мексика? Відомо, що це країна з непростим кліматом…
- Мексика зустріла спекою – десь за сорок. Страшенно спекотно було. Пам’ятаю, що навіть на лаві запасних важко було сидіти. Увесь час думав: «Як же вони там бігають?». Але бігали. Всі команди чемпіонату пристойно бігали…
- Чи врахував тренерський штаб радянської команди такі суворі кліматичні умови при підготовці до мексиканського Мундіалю?
- Якщо не помиляюся, ми готувались у Болгарії, на висоті трьох тисяч метрів над рівнем моря.
- В яких умовах проживала збірна під час чемпіонату? Знаю, що у 1966-му році радянським футболістам довелося мешкати в звичайному шкільному гуртожитку – без нормального сервісу…
- У Мексиці все було на найвищому рівні. Справді, в Англії умови проживання не витримували жодної критики, але вже у 1970-му житлові умови змінилися на краще. Це не був якийсь захмарний сервіс, але в кімнаті (я жив тоді з Анатолієм Федоровичем Бишовцем) стояв телевізор. Щоправда, він нам не дуже то й потрібним був – ми готувалися до матчів. Головне – було де поспати. Годували нас дуже смачно. Все, що від футболістів вимагалося, - готуватися до ігор.
- Які страви входили до вашого раціону? Можливо, щось із мексиканської кухні?
- Ні, команду супроводжував кухар з Москви. Готував нам те, що ми йому замовляли. І борщами нас частував, і супами, першими стравами, другими, третіми… Все було наше. Мексиканці постачали нам хіба що продукти. Мексиканських страв я не куштував. Борщ є борщ, українська кухня – понад усе (Сміється). У них все дуже гостре – то для любителя.
«Ого! Напевно СРСР займе перше місце»
- Переходимо безпосередньо до футболу. В першому турі Союз розписав нульову нічию з господарями турніру. Що пригадуєте з того матчу?
- Пам’ятаю, що була рівна гра. Ну а потім, коли ми понабирали з мексиканцями однакову кількість очок, мене, Паркушу, як найбільш фартового, відправили на жеребкування… Ви, напевно, знаєте.
- Так, ми ще дійдемо до цієї теми. Історичні джерела стверджують, що матч Мексика – СРСР зібрав на стадіоні «Ацтека» 107 тисяч глядачів. Це, напевно, створювало шалений тиск на команду Союзу…
- Та ні, жодного тиску не було. Просто була дуже хороша атмосфера.
- У другому турі СРСР розгромив Бельгію – 4:1, Бишовець оформив «дубль». Чи возвели вашу команду в ранг головних фаворитів Кубка світу після такої солідної перемоги?
- Ви ж знаєте: що більше команда забиває, то стрімкіше зростають її популярність і шанси. Після Бельгії вболівальники заговорили: «Ого! Напевно СРСР займе перше місце». Та гра була дуже хорошою. Але ж потрібно всі команди дивитися.
- Сальвадору Бишовець також забив два м’ячі. Напевно, користувався серед журналістів величезною популярністю?
- Так, у нього часто брали інтерв’ю. Він прекрасно зіграв на тому чемпіонаті, забив чотири м’ячі – як і я на Кубку світу-1966. Крім Бишовця популярністю серед журналістів і вболівальників користувався Володимир Мунтян. Щоб дати інтерв’ю, потрібно було запитати дозволу у головного тренера. А він завжди давав «добро».
«1:0 на користь СРСР»
- Чи вдалося побувати на матчах інших збірних у ті дні, коли Союз відпочивав?
- Ми готувалися до тренувань, тож нікуди не їздили. Екскурсій визначними пам’ятками ацтеків теж не було. Лише робота. Хіба в карти могли зіграти, або в більярд.
- А як тоді «розряджали» голову?
- У мене відпочинок був тоді, коли я тягнув жереб (Сміється). Ми були в лісі, а там шашлики і все інше. Качалін (Гавріїл Качалін – головний тренер СРСР, - О.Б.) мене викликав і каже: «Хлопці вважають, що ти найфартовіший. Тому я тебе попрошу поїхати з нашими людьми на жеребкування. Бажаю тобі удачі». Сталося те, що сталося – я витягнув Уругвай.
- Що ви думали в той момент? Хвилювалися?
- Хвилювався. Дуже хвилювався. Я вже про це багато разів розповідав, але розкажу ще й вам: коли ми їхали в той готель, де мало відбутися жеребкування, пробитися туди було надзвичайно важко. Фанати збірної Мексики на кожному кроці їхали – напівголі, і увесь час кричали, співали… Коли я вже витягнув жереб, а на табло висвітилося «1:0 на користь СРСР», то в зворотньому напрямку ми повернулися за двадцять хвилин (Сміється). Ось так було.
Уругвай - СРСР. Гол Еспарраго
- Не шкодуєте, що витягнули Уругвай? Можливо, з Італією все було б по-іншому?
- Тоді довелося б переїжджати на висоту три тисячі метрів над рівнем моря. Було б ще складніше. Та й Італія в той час стала значно сильнішою, ніж у 1966-му, коли ми її легко обіграли. В Англії вони виступили дуже погано, проте у Мексиці виставили блискучу команду. Качалін казав мені: «Як вийде, так вийде». А вийшло таким чином… Перед нами написали на папірцях «перше місце» і «друге місце», скрутили їх і кинули в відро з-під шампанського. Перемішали. Випав жереб, що я повинен тягнути першим. Від хвилювання мене трохи лихоманило, був мандраж, а як ви думали? Потім з’явилася думка: «Підійдеш до відерця і тягни те, що першим попадеться під руку». Я так і зробив – витягнув перше місце. Скажу вам, що витягнув хорошу команду. З Уругваєм можна було грати, забивати і перемагати – моменти з’являлися.
«Гол Бишовця можна було зараховувати»
- Що це таке було? Зарано повірили в перемогу над уругвайцями? Недооцінка?
- Та ні, важко сказати однозначно. Спека була просто божевільною. Уругвайці до таких умов звикли, напевно. Діяли жорстко і щільно. Десь ми не дограли до кінця, як у випадку з голом Еспарраго. М’яч ймовірно десь і вийшов за лінію, але не можна було зупинятися! Захисники зупинилися – і нам забили гол. Суддя вказав на центр. Зупинився – отже програв. Ніде в спорті не варто зупинятися.
- Тобто ви досі не знаєте напевно – вийшов м’яч за межі поля, чи ні?
- Мені здалося, що вийшов. І всім так здалося.
- Драматичній розв’язці цього матчу передував не зарахований гол Бишовця. Чи справедливе рішення прийняв арбітр?
- Не знаю. Не зарахував, отже не було голу. (Після паузи) А взагалі-то можна було зараховувати.
- Якою була атмосфера в роздягальні після фінального свистка?
- Після гри Качалін взагалі нікому нічого не говорив. Всі були глибоко розчаровані. Післяматчевий розбір польотів по гарячих слідах міг бути тільки тоді, коли команда клеїла дурня, що іноді трапляється. З Уругваєм не було такого, щоб люди стояли. Всі рухалися, робили все, що могли.
«Сидів поруч з Еусебіу»
- На тому Мундіалі вистачало топ-зірок: Герд Мюллер став найкращим бомбардиром; за Бразилію грав Пеле, за Італію – Джанні Рівера і т.д. Чи познайомилися з кимось із них?
- У 1970-му – ні. А за чотири роки до того – так. Закінчився чемпіонат, нас всіх зібрали докупи – ми розмовляли, обмінювалися автографами. Були присутні всі найзнаменитіші футболісти окрім Пеле – Бразилія тоді не вийшла з групи. В мене є білет учасника чемпіонату світу. Я сидів поруч з Еусебіу, і він мені залишив автограф на цьому папірці. Поплескав мене по плечу. Це ми переглядали фінал Кубка між Англією і ФРН. Якщо у нас буде колись така можливість, я вам покажу цей підпис.
- Дай Боже! Пане Валерію, а чи прихопили ви додому якісь мексиканські сувеніри?
- Ось у мене досі є капелюшок «хуаніта». Він, на щастя, досі зберігся. І ще один сувенір нагадує про Мексику – маленькі футбольні бутси. Нам їх дарували, от і лелію до сьогоднішнього дня. А з 1966-го не маю жодного сувеніру. Дружина підказує, що колись був, але діти розбили…
- Сабо пригадував, що у 1966 році гравців збірної не зустріла «жодна собака». А як було після Мексики?
- У 1970-му нічого було й зустрічати. От в 66-му можна було зустрічати. В Москві зібралися окремі люди, але ажіотажу не було. У Києві нас взагалі ніхто не зустрів. Приїхали, сіли в автомобіль і поїхали. Сабо так розповідав? Ну от, я вам можу підтвердити. Некрасиво вийшло.
- Як часто згадуєте два свої Мундіалі?
- (Сміється) Якщо хтось приходить у гості, то домовляємося не говорити про футбол. Мовляв, давай про щось інше. А закінчуються ці розмови футболом. І так завжди.
- У футбольному плані вам таланило. Знаю, що і з «Чорноморцем» неодноразово їздили на всілякі жеребкування. А як у звичайному житті? Ви можете назвати себе фартовим?
- В житті? В житті я також фартовий! Маю прекрасну дружину, двох дітей, п’ятеро внуків. Вважаю себе повністю щасливою людиною. Дякую за це Богові.
Олег Бабій, Футбол 24
Twitter автора - @Gullit_87
