Сабо: Досі не розумію, як Яшин міг пропусти той гол від Беккенбауера
На прохання "Футболу 24" знаменитий півзахисник збірної СРСР 1960-х років пригадує найцікавіші миті англійського Мундіалю.
Йожеф Сабо мав шанс емігрувати
Йожеф Сабо переносив наше інтерв'ю двічі. Спершу доглядав у домі за дітворою, згодом - ремонтував автівку. Увечері Йожеф Йожефович нарешті-таки дав лад усім насущним клопотам, тож із задоволенням повернувся у спогадах на 48 років назад.
Тоді, на Кубку світу -1966, збірна СРСР піднялася на найвищу сходинку у своїй історії, увійшовши до квартету найкращих команд планети. Щоправда, як розповідає Сабо, в Країні Рад були не надто раді четвертій сходинці - тут очікували лише перемоги.
Це інтерв'ю стане дебютним у серії "Наш Мундіаль", куди "Футбол 24" має намір запросити ще кількох зіркових українців, які пізнали смак найпрестижнішого турніру світу.
"Давай! Вперед! Тільки перемога!"
- Йожефе Йожефовичу, на чемпіонаті світу-1966 жереб підкинув збірній СРСР команди Італії, Чилі та Північної Кореї. Як сприйняли цих суперників у Союзі? Якими були настрої?
- Пригадую, що корейці тоді навели фурор. Казали, що вони обігрують всіх. Нам же довелося з ними грати в першому турі. Розумієте, це був Радянський Союз, тому настрій був приблизно такий: "Потрібно віддати всі сили для перемоги". От ми і перемогли - 3:0. Перемогли легко, могли й більше забити, тому що налаштованість на гру була дуже хорошою - не виникло жодних проблем. Але це я забіг наперед...
Якою була реакція на жеребкування? Ми нормально відреагували, а от керівництво, як і сьогодні, залежало від результату. Я пам'ятаю, що ми довго готувалися до цього чемпіонату світу. Перебували на зборах у Європі, на тривалий час відлучившись від клубів, грали товариські матчі. Щодо настроїв - повторюся. Був Радянський Союз. "Давай! Вперед! Тільки перемога!" І більше нічого.
- Де конкретно футболісти СРСР проходили тренувальні збори?
- Пам'ятаю, були у Швеції, де зіграли спаринг з їх національною збірною. Про інші європейські країни зараз вже важко пригадати. Але грали ми багато, зокрема і з клубними командами. Наша збірна об'їхала всю Південну Америку, я вивчив увесь континент. Якщо взяти його мапу, заплющити очі і тицьнути туди пальцем - всюди я був. Нас там вже всіх почали впізнавати. Коли зараз читаю, що Фоменко не захотів поїхати туди зі збірною України, то дивуюся.
В Англію ми приїхали завчасно. Я тільки пам'ятаю, що у Даремі (це під Сандерлендом) наша збірна поселилася в школі. Не в готелі, а в звичайній школі - в гуртожитку для учнів. Готували нам у шкільній кухні. Тож умов ніяких не було. Ну а чемпіонат світу - як чемпіонат світу (Усміхається).
- В яких умовах жили інші команди?
- Я не знаю, в яких умовах жили інші збірні. У нас же був режим економії. Хто за нього відповідав - я не в курсі. Щоправда, у шкільній їдальні нам готували борщ.
"Угорці кричали, що я "зрадник", "москаль"
- Ваше місце у збірній команді Ніколая Морозова було залізобетонним, чи на поїздку в Англію претендував ще хтось?
- У 1966 році в мене вже не було конкурентів, як таких. Я був єдиним з киян, хто мав беззаперечне місце в складі. У Москві я отримував стипендію - вона виплачувалася лише одинадцятьом футболістам-збірникам. Це були 350 рублів, і я вважався основним футболістом. Ви ж пам'ятаєте, що ми зіграли два матчі: після корейців перемогли італійців - 1:0, Численко забив гол. Перед третьою грою ми гарантували собі перше місце, тож із Чилі грав другий склад - нам дали відпочити. З чилійцями проявив себе Поркуян, і вже на наступний матч, який Союз грав з угорцями, саме його поставили в основний склад. Ми перемогли - 2:1, ви ж пам'ятаєте. Угорщина також навела фурор, адже обіграла Бразилію, тож було сті-і-ільки розмов! Вийшли угорці проти нас і думали, що вони - королі, що зараз нас порвуть. Але в них нічого не вийшло. Ви ж пам'ятаєте: ми вели 2:0, хоча потім один таки пропустили. Був невеликий мандраж, але, тим не менше, СРСР переміг і вийшов у півфінал.
- Загальновідомо, що своїм походженням ваше коріння сягає в Угорщину. Як до вас під час цього матчу ставилися гравці суперника - з повагою, чи, можливо, якась неприязнь відчувалася?
- Що вам сказати... Я розумію, що ви хочете з мене витягти. Так, я - угорець. Ще перед Кубком світу в мене були пропозиції, щоб переїхати в Угорщину. Приїжджали посланці, які агітували змінити громадянство, обіцяли шалено великі контракти. Але я боявся. Справа в тому, що мав запрошення не лише в Угорщину, але й у Шотландію, Німеччину тощо. Але ви ж розумієте, що то був Радянський Союз. А в мене була мати, п'ятеро братів, які ще тоді були живими. І якщо б я виїхав, можете собі лише уявити, що б з ними трапилося. Їх би заарештували, чи ще щось. Тож я на всі запрошення відповідав відмовою.
Під час чвертьфінального матчу угорці кричали, що я "зрадник", "москаль". Отаке. А після гри вони взагалі не захотіли зі мною розмовляти. Було багато образ, матюків... Все через те, що я свого часу не захотів перейти на їх бік. Вони не розуміли, що є люди, які через мене можуть постраждати.
- Союз, до речі, став першою командою на тому Кубку світу, яка гарантувала собі достроковий вихід у плей-офф. Якось відзначили приємну подію?
- Та ніяк, заради Бога! (Пауза) Я вже неодноразово давав інтерв'ю про те, що коли ми програли у півфіналі німцям - там суддівство було навіть не потворне, а однозначно лише в один бік. Врізався в пам'ять момент, коли я зробив передачу Поркуяну, і Поркуян вийшов сам на сам - його в штрафній не те що "зрізали", його "вбили". Просто "вбили"! Потрібно було давати "11 метрів", до того ж прогнати захисника з поля. Та свисток судді мовчав. Після цього моменту глядачі стали вболівати за нас. Яшин пропустив - не знаю, яким чином - удар Беккенбауера метрів з 30-35. М'яч летів по центру воріт, але Яшин пропускає. Мене часто запитують про це, але я досі не зрозумів: як міг такий воротар пропустити цей м'яч. У той час всілякі були розмови. А гра була рівною - ми стоврювали моменти, вони створювали. Ви знаєте, що саме в цій грі я отримав травму. У Поркуяна був момент, але він не забив метрів з п'яти. Валерій напевно пам'ятає цей епізод. Тим не менше, Численка вилучили, а я, перебуваючи на полі, вже нічого не міг вдіяти. Накульгував там - на лівому фланзі, просто простоював. Ось такі були справи...
ФРН - СРСР - 2:1
"Воронін вночі йшов, а під ранок повертався"
- Ви згадали, що публіка, побачивши упередженість в діях арбітра, почала вболівати за Союз. А як в інших матчах СРСР розподілялися симпатії вболівальників?
- Можу сказати, що ми своєю грою завжди робили так, що вболівальники нам симпатизували. У той час практики колективного виїзду фанів ще не було. За нас дуже часто вболівали, тому що італійців, наприклад, ми переграли однозначно, а нейтральний глядач завжди вболівав за Футбол. У нас хороша команда була, працьовита. Праворуч грав Пономарьов, був Шестерньов, Хурцилава, ліворуч - Данілов. Я грав, Воронін, Хусаїнов, Численко, Малофєєв, Банішевський... Тобто, ось такий основний склад. Не скажу, що це була зіркова команда, зате - працьовита. Грали з одним форвардом - Банішевським. У центрі в нас було п'ятеро людей: той же Численко, який обслуговував правий фланг, той же Хусаїнов, який працював на лівий фланг. Ну а потім з'явився Поркуян - я вже навіть не пам'ятаю, замість кого. Чи то замість Малофєєва грав Паркуша, чи то... Грав з відходом назад при атаках суперника. Мав хорошу швидкість. Словом, команда, як то кажуть, дивилася.
- За Валерієм Вороніним закріпилося прізвисько "Ален Делон". Чи справді він відповідав всім критеріям із джентльменського набору секс-символа 1960-х?
- Так, він був дуже симпатичний хлопець. Належним чином одягався. Ну й футболістом був хорошим. Дуже хорошим! Ми з ним грали в середній лінії - він вмів робити все, був філігранним виконавцем. Єдиний мінус Вороніна - він трохи випивав. За межами футбольного поля мав проблеми з дисципліною. Міг вночі поїхати кудись. Коли бували за кордоном, Воронін вночі йшов, а під ранок повертався.
- З ким ви товаришували у збірній?
- Та так, особливо - ні з ким.
"Жодна собака нас не зустрічала"
- Як вас зустрів Союз після повернення з Мундіалю?
- Ви розумієте, я вже давав інтерв'ю і казав, що навіть не образа зараз бере, а так... Дивишся на футболістів, коли виграється матч, їх зустрічають, на руках носять. А ми? Пам'ятаю, отримали бронзові медалі, прилетіли в Москву, а нас, гравців з інших міст Союзу, ніхто не зустрів. Зустрів хіба що адміністратор збірної (один з адміністраторів), посадив у старенький автобус (тоді були ЗІЛи), і з Домодєдово нас повезли у Внуково через окружну дорогу. А звідти ми розлетілися - хто в Тбілісі, хто у Київ, хто - в Мінськ. Прилетів я в Київ - ніхто не зустрічав. Жодна собака не зустрічала! (Гірко посміхається). Хоча я був єдиний, хто отримав медаль. Чому? Тому що СРСР вручили тільки одинадцять медалей. Керівництво вирішило Поркуяну не давати, бо він - не основний футболіст збірної. Я ж цю медаль отримав, потім здав її в музей спортивної слави. Досі вона перебуває в спорткомітеті - це єдина в Україні медаль із чемпіонатів світу. Між іншим, якраз планую її забрати.
- То що, в Союзі були незадоволені четвертим місцем збірної? Очікували на перемогу?
- (Сміється) Не знаю. Напевно, що так. Думали, що ми обов'язково повинні перемогти.
- Тобто, від федерації гравцям не дісталося ані квартир, ані автівок?
- Та про що ви говорите! Те, що давали - давали у Києві. Давав Щербицький. Всі фінансові допомоги, а також машини роздавав лише він. Що таке "машини роздавав"? За наші гроші, звісно, але без черги. Ви ж знаєте, що купити "Волгу" в нас було нереально - тільки з дозволу ЦК. Ми заробляли непогано. Я, наприклад, щомісяця отримував 350 рублів у спорткомітеті. Плюс - близько 500 рублів мені виплачували в Києві, як офіцеру. Словом, я отримував пристойні гроші, тож міг собі дозволити машину. Ще до Кубка світу ми об'їздили багато країн - в Швейцарії були, Швеції, Італії - грали і заробляли. Тож там я купив сертифікати за валюту. У нашому посольстві в Лондоні я сплатив, пам'ятаю, 1250 фунтів. Мені дали сертифікати, я поїхав у Союз, потім в Москву - і там купив "Волгу". А Щербицький - так - давав нам квартири в Києві, призначав премії. Коли він виписував оті премії - по 500 рублів - то вносив у список не лише футболістів, але й представників інших видів спорту.
- Коли спортивні делегації із Союзу вирушали за кордон, до них прикріплювали таких собі агентів, які супроводжували на кожному кроці...
- Було таке. Куди б ми не їздили - всюди ходили за нами по п'ятах одна або дві людини. Що буду приховувати, якщо це дійсно було. Вони нам не дозволяли ходити поодинці - тільки втрьох-вчотирьох можна було гуляти містом. Так ми жили!
Олег Бабій, Футбол 24
Twitter автора - @Gullit_87
