"З українцями ми билися у Франції. Їх було 70-80 осіб". Футбольний хуліган "Кельна" відверто про бійки, правила і українських ультрас
"Футбол 24" представляє інтерв'ю з німецьким футбольним хуліганом. Життєва розповідь про те, хто такі футбольні хулігани, за якими законами вони живуть і що думають про український футбол і вболівальників.
Німецькі хулігани / Getty Images
Хочеш бачити наші футбольні новини частіше?
Вони рідко спілкуються з журналістами, бо не бачать в цьому жодної потреби. По-перше, недолюблюють медійників за негативний образ, який ті їм створили. По-друге, хулігани не хочуть ані пояснювати щось громадськості, ані тим більше виправдовуватись. Зі мною погоджується зустрітись хоча б тому, що я з України, інтерв`ю з`явиться на українському сайті та ще й українською мовою. Навряд чи про нього дізнаються тут, у Кельні.
Він пропонує зустрітись у "Залі очікування" одразу біля вокзалу. "Мабуть, якесь темне кафе, – думаю про себе, – де ми не привертатимемо зайвої уваги". Вийшовши з вокзалу, одразу помічаю потрібну вивіску. Падає дощ, тож я швидко перебігаю площу, мало не влітаю у кафе і з першої секунди завмираю… На столах виблискують келихи, поруч лежать полотняні серветки... Стоп, це не брудне вокзальне кафе, це ресторан… Що? Хуліган запропонував зустрітись у такому закладі? Непоганий початок.
Приходить без запізнень. Одягнутий у джинси, білу футболку з принтом і бейсболку – нічого особливого. Йому близько тридцяти років, міцної статури. Ім’я просить не вказувати, як і жодних особистих деталей, які можуть його викрити.
Те, що він розповідатиме наступну годину, ще більше розходиться з вишуканими інтер’єром і лаунж музикою.
Хто такі хулігани
"Давай я для початку поясню різницю між хуліганами і ультрасами, щоб уникнути непорозумінь. Ультраси готові до насилля, вони теж люблять битись, але в цілому не шукають приводів для бійки. Якщо на нього нападуть, ну то звичайно він буде захищатись. А от хуліган цілком свідомо йде на провокацію і шукає протистояння.
Ми б’ємося кожні 6-7 тижнів, зазвичай у день напередодні матчу. Обираємо переважно ліс, поле, галявину – головне десь за містом. У складі кожної хуліганської групи є особа, яка домовляється про бійку з іншою групою хуліганів. Ми до останнього не знаємо, з ким битимемось, так щоб ніхто не злякався і не почав вигадувати відмовки, чому він не може прийти.
Б’ємось доти, доки одна з команд не буде повалена на землю. Є лише 2 правила: не добивати лежачого і зупинитись, якщо суперник цього просить. Якщо бійка відбувається на вулицях у день матчу, контролювати себе важче.
"У Кельні близько 50 хуліганів, поліція знає нас усіх в обличчя. Побачать тебе на відео чи ще гірше затримають – все, повістка у суд"
У нас, хуліганів ФК "Кельн", є три найбільші вороги – команди "Борусія" (Менхенгладбах), "Байєр" (Леверкузен), "Шальке" – всі вони з містечок неподалік Кельну. От з ними найчастіше бувають бійки посеред міст, бо ти не можеш тримати себе в руках. Найменша провокація, і в хід ідуть кулаки.
Насправді ніхто не любить битись на вулиці. У нашій групі це трапляється десь 1 раз на рік, не більше. У Кельні близько 50 хуліганів, поліція знає нас усіх в обличчя. Побачать тебе на відео чи ще гірше затримають – все, повістка у суд. Доводиться наймати адвоката – це 2 тисячі євро, плюс штраф ще 2-3 тисячі євро. Іноді хлопці беруть кредит, щоб виплутатись. Хуліганство – дороге задоволення.
Нас постійно тримають під наглядом. Впевнений, що прослуховують телефони, переглядають соцмережі. Але якщо ми б’ємося за межами міста, їм байдуже.
Ось це я (вказує на одного з героїв на відео). Цей чувак дуже добре бився. Потім ми почули сирени поліції і почали розбігатись, хто куди. Ми з моїм суперником разом забігли у кафе, почекали доки поліція поїде, а тим часом мило поспілкувались між собою. Я нічого проти нього не маю. Ми просто обоє хулігани, які люблять битись. Це просто бійцівськй клуб.
Щоб приєднатись до нашої групи, ти повинен бути фізично підготованим. По-перше, регулярне відвідування спортзалу, це навіть не обговорюється. По-друге, бойові мистецтва. Ти повинен вміти битись. Раз на тиждень ми збираємось на спільні тренування. Влаштовуємо спаринги, вчимось битись у нерівних умовах, коли один проти декількох.
"Іноді ми запрошуємо на бійки спортсменів, які займаються бойовими мистецтвами. Якщо вони хочуть розім'ятись у справжньому бою, а не лише на рингу"
Добре, коли хуліган ще й фанат футболу, але це не обов’язкова умова. Для багатьох важливий єдиний аспект – сама бійка. Нам важливо, аби він не бачив в цьому зиску і не розповідав нікому про нашу групу, все має залишатись в таємниці. Іноді ми запрошуємо на бійки й інших спортсменів, які займаються бойовими мистецтвами. Якщо вони хочуть розім'ятись у справжньому бою, а не лише на рингу.
Україна
В Україні я був один раз – приїхав у Київ подивитись гру "Динамо" – "Карпати". Ваші ультраси відрізняються від наших, навіть ззовні. Багато бритих голів. Тоді мені здалось, що серед них багато націоналістів, підозрюю, правого спрямування. Але вони задавали чудовий настрій на стадіоні. Падав дощ, а вони познімали із себе навіть футболки.
"Карпати" грали на виїзді, тож підтримати їх приїхало лише 200 осіб. Це все були ультраси і хулігани. Для нас це смішно. 2 тижні тому ми грали в Мюнхені, то з Кельна приїхали 7 тисяч вболівальників. Звісно, добробут німців відіграє тут не останню роль. Але разом з тим, наших ультрасів теж було не більше 200 людей, тому в цьому аспекті ми на рівних з вами.
"Усі ваші команди належать олігархам. Якщо команда займає хороші місця лише через те, що товстосум постійно вливає в неї гроші, то це не футбол"
А от ваші трибуни зі звичайними фанатами – це сум. Там нічого не відбувалось. З іншого, боку рахунок був 0:0, тому важко сказати.
Мені здалось, що на стадіоні в принципі зібрались одні націоналісти, навіть на звичайних секторах. Я був з другом, який має російські корені, він мені постійно перекладав гасла. Чимало з них були проти росіян. Натомість наші фани вболівають тільки за свою команду і своє місто, а не за свою країну і тим більше не проти якоїсь іншої країни. На стадіоні немає місця політиці. Хоча я можу зрозуміти, звідки у вас цей настрій.
В Україні дивна ситуація. Усі ваші команди належать олігархам. Якщо команда займає хороші місця лише через те, що товстосум постійно вливає в неї гроші, то це не футбол. Для нас важливо, щоб команда вибралась без інвестора. Для мільярдера команда – це бізнес, інструмент для заробляння грошей. Або ж у нього стільки грошей, що клуб – не більш ніж іграшка. Для нас команда – це життя.
"Поліція приїхала тільки через 20 хвилин, у той час я вже спокійно пиячив з двома українцями. Дуже приємні люди. Особисто я проти українців нічого не маю"
З українцями я теж бився. Цього року у Франції, Ліллі. Ми з друзями йшли вуличкою і наткнулись на кафе, яке було повністю забите українськими фанами. Побачивши нас, ті почали кричати "Хайль Гітлер" і показувати відповідний жест рукою. Що це за дурня? Я не нацист. Так ніби якщо ми німці, то автоматично стаємо націоналістами. Ну але що… Звісно ми побились. Нас було десь 40-50 хуліганів. Зі сторони українців 70-80, чоловік, але тільки 30 бились. Поліція приїхала тільки через 20 хвилин, у той час я вже спокійно пиячив з двома українцями. Дуже приємні люди. Особисто я проти українців нічого не маю. Тут в Німеччині радше проукраїнські настрої. Але тоді у Ліллі це була звичайнісінька провокація.
Журналісти створили нам негативний образ. Але ж чому? Хулігани б’ються тільки між собою. Ми ніколи не нападаємо на звичайних фанів чи на мусульман. Вони нам непотрібні.
Особисте
Я хуліган з 16 років. Точно можу сказати, що це сформувало мене як особистість. Я вірний своєму клубу, він назавжди у моєму серці. І ця вірність перетікає і у моє приватне життя. Я завжди вірний своїй дівчині, своїм друзям, своїй групі.
Ми освічені хулігани і не допускаємо у свою групу придурків. Молодшим учасникам ми прививаємо і моральні якості, вчимо, що не можна поводитись як козел. Наприклад, ти повинен поважати роботу простих людей, наприклад офіціантів, а у присутності жінки не можеш дозволити собі плювати на землю.
Моя дівчина просила не розповідати їй, коли має відбутись наступна бійка. Але якщо я вранці встаю, вдягаю спортивний одяг і зникаю на цілий день, то вона розуміє, що сьогодні буде.
Мені подобається таке подвійне життя. На роботу іноді доводиться одягати класичний костюм. Але поруч з ним в моїй шафі лежать худі, спортивні штани і капа".
Він оплачує рахунок, проводить мене до вокзалу і просить бути обережною ввечері. Хуліган-джентльмен? Виявляється таке теж існує.
Уляна Скицька, спеціально для "Футбол 24" з Кельна
А ви що думаєте з цього приводу? Напишіть в коментарях
