"Я зробив помилку – мною заволоділи емоції, жага результату": куди подівся і чим займається Володимир Мазяр
Інтерв’ю "Футбол 24" із колишнім головним тренером ФК Львів, Руху, казахського Акжайика та ряду інших клубів.
Володимир Мазяр / Фото Є. Кравс
Наприкінці жовтня минулого року Володимир Мазяр став безробітним. ФК Львів зазнав двох болючих поразок від Десни у чемпіонаті (1:4) та Миная у Кубку України (0:2), що й призвело до припинення співпраці між клубом і тренером.
42-річний спеціаліст практично зник з інформаційного поля. Куди подівся? Чим живе зараз? Чи планує повернутися до активної діяльності? Дзвінок "Футбол 24" застав Мазяра у Карпатах. Звісно ж, мова йде про гори, а не футбольний клуб, як дехто міг подумати.
"На це запитання можна відповісти однією притчею"
– Володимире Івановичу, як ся маєте? Тимчасова пауза у кар’єрі, мабуть, надала можливість зайнятися тими справами, на які зазвичай бракувало часу?
– Зараз маю достатньо часу. Займаюся вихованням дітей, багато проводжу з ними часу. Чого раніше не вдавалося, тому що весь вільний час забирали команди і футбол. Від футболу так само не відходжу. Аналізую свою тренерську діяльність. Займаюся футбольною самоосвітою. Зібрав багато інформації про психологію гравців. Цей аспект у сучасному футболі дуже важливий.
Отримав багато інформації про тактичну підготовку європейських команд. Чимало дізнався корисного і нового для себе про підготовку до ігор. Моральний стан команди. Побачив багато важливих моментів у підготовці команди, на які я не звертав увагу.
– Які матчі, переглянуті упродовж останнього періоду, справили на вас найбільше враження?
– Багато матчів було переглянуто – як у записі, так і прямі ефіри. Наприклад, Ліверпуль у фіналі Ліги чемпіонів. Так само переглядав і чемпіонати Білорусі, Німеччини та України, які зараз тривають. Є матчі цікаві, дивився на одному подиху. А є ігри слабкого рівня, нудні для вболівальника. Особливо виділяти і критикувати матчі не хочу.
– Наскільки ретельно оберігаєтеся від COVID?
– Я ставлюся до цієї ситуації з COVID-19 дуже серйозно.
– На вашу думку – це дійсно смертельно небезпечний вірус, чи його загрозу перебільшують?
– Ви можете запитати це у людей, які постраждали від цієї хвороби. Людей, які втратили близьких від цього вірусу. Повторюся – це серйозно.
– Після відставки з ФК Львів ви сказали фразу: "Не хочу думати і говорити про футбол". Зараз із цим усе в порядку? Вже готові працювати?
– На це запитання можна відповісти однією притчею. Одного чоловіка запитали: "Ти любиш спорт?" Він відповів: "Ні, я люблю футбол". Тоді у нього запитали: "А футбол – це що, не спорт?" Він відповідає: "Футбол – це життя".
"З ФК Львів вирішив піти сам – це було моє рішення"
– У січні була інформація, що вами цікавилися клуби з Польщі та Білорусі. Це правда? Якщо так, то чому не склалося?
– Після відходу з ФК Львів справді були пропозиції з Польщі та Білорусі. Але мої вимоги (футбольні) виявилися нездійсненними. Тому все залишилося на стадії переговорів, а отже і розмовляти нема про що.
– А зараз отримуєте пропозиції?
– До початку пандемії були варіанти. Після введення багатьма країнами карантину, людям стало не до футболу. Зараз усе потихеньку рухається до нормального життя. Великий футбол повертається, і я сподіваюся, що ситуація нормалізується і з'явиться пропозиція для продовження тренерської кар'єри.
– Ваша співпраця з ФК Львів, як і з кількома попередніми командами, тривала дуже недовго. Чому вам не дали часу? Як ви це для себе пояснюєте?
– Якщо розібратися в даному питанні і взяти всі команди, то я шкодую, що пішов з Акжайика. Дуже перспективна була команда. Через пару років можна було з нею вирішувати найсерйозніші завдання. Але я зробив помилку. Мною заволоділи емоції, жага перемагати, жага результату.
Я не зміг пережити і впоратися з деякими емоційними моментами. І тому я думаю, це основний фактор, який був визначальним у прийнятті рішення. А якщо взяти ФК Львів – мені давали час, але я сам вирішив покинути пост головного тренера. Це було моє рішення.
"На полі відбувалося неподобство"
– У Львові ви працювали із широкою бразильською діаспорою. Чи важко було розрізняти поміж собою усіх земляків Пеле?
– Спочатку звикав до бразильців. У тренувальному процесі побачив, що у кожного свій стиль, свої манери гри, своєрідна техніка. Так само і в житті поза футбольним полем – манери спілкування, поведінки були у всіх різними. І з часом я почав відрізняти всіх земляків Пеле (Усміхається).
– "Деякі футболісти не дотягують навіть до рівня середняків Першої ліги", – сказали ви. Це були емоції, чи рівень деяких легіонерів Львова дійсно не дозволяв добитися серйозного результату?
– Цю фразу сказав після кубкового матчу. На футбольному полі відбувалося неподобство. Були великі претензії до команди в плані дисципліни, виконання установки тренера. Та й за самим змістом гри виникали величезні питання до футболістів. І я був змушений сказати ту фразу, яку сказав.
Тоді я не займався комплектацією команди. А коли тренер не підбирав футболістів під своє бачення, під свій стиль гри, щоб володіли потрібними якостями, тоді з'являються певні проблеми на футбольному полі. У першу чергу – з розумінням гри і філософії тренера.
– За командою тепер уже Єгіші Мелікяна стежите? Ваші враження?
– Стежу, звичайно. У цій команді є кілька футболістів, яких я встиг запросити. Є футболісти, з якими я працював в інших командах (українців маю на увазі). Тому хвалити не хочеться, а ображати не буду.
– Ще одна добре знайома вам команда – Рух – отримала на тижні нового тренера. Чого очікуєте від тандему молодого Федика і наддосвідченого Маркевича?
– Почнемо з того, що я не розумію, що таке тандем. Є головний тренер, який повинен вирішити поставлені завдання перед командою. Нести відповідальність за результат, готувати повністю команду – теоретично, фізично, тактично.
Я знаю один геніальний тандем Лобановський – Базилевич, який гримів у 70-х. Вони показували видатні результати в двадцятому столітті. Зараз такого вже не зустрінеш. І я сподіваюся, що тандем Федик – Маркевич теж стане геніальним у ХХІ столітті.
– Чи достатньо у Руху потенціалу, щоб невдовзі стати головною командою міста Львова?
– На це запитання відповім коротко. Час покаже.
– Якими є нереалізовані мрії тренера Мазяра? У якій команді, у якому чемпіонаті і над завданнями якого рівня складності вам би хотілося невдовзі попрацювати?
– Які мрії можуть бути у тренера Мазяра? Як і у будь-якого амбітного тренера – перемагати, вигравати в кожному матчі. Мої команди забирали медалі у Другій і Першій лізі. Тепер хотілося б попрацювати в Прем'єр-лізі і виграти медалі. Перевірити свої сили в єврокубках – ось мрія Мазяра.
