"Він просто робив те, що вимагав Лобановський": українець, який забив Бразилії – його родичі були в УПА

Були часи, коли збірну Бразилії боялися та поважали. Кожне покоління "селесао" мало своїх суперзірок. Траплялися й ті, хто тягав за ними рояль, але рівень лідерів сягав такого об’єму, що вони могли вирішити результат практично будь-якого матчу. На ЧС-1982 такими світилами виступали Зіко, Едер, Сержинью і, звісно, капітан Сократес.

Іспанський Мундіаль команда Теле Сантани розпочинала проти збірної СССР. На 34-й хвилині трибуни Рамон Санчес Пісхуан у Севільї охнули від несподіванки. Голкіпер Валдір Перес зіграв неоковирно і пропустив після потужного удару здалеку. Підловив бразильця Андрій Баль – українець із Роздолу, що на Львівщині.

"Перша реакція – шалена радість за брата, – розповідав молодший на 2,5 роки Орест Баль в інтерв’ю вашому автору. – А потім я проаналізував цей гол з точки зору футболіста. Не пам’ятаю, хто віддавав пас, але Андрій погано зупинив м’яч, той відскочив. У брата не залишалося вибору – лише пробити".

"Удар, яким Баль забив Бразилії, я назвав радіокерованим, – каже Олег Родін, який виступав із зіркою за львівські Карпати. – Гарматою Андрій славився ще у нас, у Львові. Баль завжди мріяв лише про Динамо, хотів грати у Лобановського і безмежно радів, коли його мрія здійснилася".

Цього всього могло б не відбутися, адже багато років родина Балів вважалася "ворогами народу". Мама братів-футболістів була репресована – їй дали чималий термін. А все тому, що її кузени воювали в лавах УПА. Вони ховалися у лісах, Катерина носила їм продукти і хтось її здав. Пізніше суд докинув ще кілька років, адже відважна дівчина тричі намагалася втекти.

"Мамо, чому ти втікала в тайзі?" – "Щоб не бути з тими, хто всередині", – пригадує давню розмову Орест Баль. – Із тюрми звільнили у 1954-му, після того, як помер Сталін. Вийшла заміж у 30 років, народила Андрія, а в 32,5 роки – мене. Батько помер, коли мені було 8 років, а Андрієві – 10. Ми залишились самі. Мама нас виховувала. Виховувала добре, адже ми ніколи про неї не забували, піклувалися, коли стали дорослими".

Андрій Баль / Фото з архіву

Хлопці добре навчалися і багато читали. А ще, оскільки це була глибинка Галичини, підпільно відвідували недільні Богослужіння. Для совєтської школи з її піонерами та офіційною вірою в комунізм, будь-які інші релігії вважались категорично неприйнятними і прирівнювались до злочину.

"Кожної неділі мама давала нам по 20 копійок, – продовжує пан Орест. – Десять копійок належало пожертвувати у церкві, відстоявши Богослужіння. Інші десять копійок призначалися для дозвілля – або морозиво, або похід у кіно. Увечері, коли ми поверталися додому, мама запитувала: "Яку проповідь священик говорив?" Якщо ми відповідали – отже були в церкві.

Наступного дня – шкільна лінійка, яка відбувалася кожного понеділка. Голова піонерської чи комсомольської організації (вже не пригадую) брав слово і казав: "Брати Балі зганьбили піонерську організацію – вони були в церкві". Щоправда, якихось серйозніших санкцій щодо нас не застосовували".

Футбольний талант Андрія проявився дуже швидко. Вже у десятому класі він почав виступати за дубль львівських Карпат. Робив це, за словами його брата, під чужими прізвищами, адже регламент ще не дозоляв заявляти гравця такого віку. У першу команду "зелено-білих" Баля взяв тренер Юст, а конкуренція була надзвичайно високою. Попри те, вже у 19 років хлопець закріпився в основному складі. Тоді ж став чемпіоном світу серед юнаків. Навіть носив капітанську пов’язку збірної СССР, мав беззаперечний авторитет між ровесниками з інших республік – Грузії, Вірменії, Білорусі тощо.

У Динамо перейшов не одразу / Фото з архіву

Лобановський, звісно, оцінив непересічний талант гравця Карпат. Тільки-от перейти в Динамо Баль погодився не одразу. Сталося це лише після закінчення сезону-1980, а вже через півтора року галичанин поїхав на Кубок світу в Іспанію. Неймовірний прогрес!

"Справа в тому, що коли Андрій перейшов у Динамо, там були його друзі – Безсонов, Балтача, Дем’яненко, – пояснює Баль-молодший. – Якщо приходиш у колектив і нікого не знаєш – це одне. Коли ж є більш-менш зіграні хлопці – набагато простіше. Він просто робив те, що від нього вимагав Лобановський – от і все".

…Той матч у Севільї виграти чи бодай звести внічию не вдалося. У другому таймі бразильські "чарівники" отямилися і перевернули все голами Сократеса та Едера. Це був початок не дуже тривалого шляху "селесао", який завершився поразкою у другому груповому етапі від Італії – майбутньої чемпіонки світу. А пам’ятний гол Андрія Баля так і залишився для нього єдиним у футболці збірної СССР.