"Вібрує і пробуджує мисливські інстинкти": легендарний бомбардир АПЛ вигадав свій музичний інструмент

Він – ціла епоха в історії АПЛ 90-2000-х. Фактурний темношкірий уродженець Лестера швидко привернув до себе увагу топів, забиваючи за "університетський" Кембрідж. Найбільш вправним у погоні за талантом виявився Алекс Фергюсон – шотландець завжди вмів переконувати. Сезони 1992/93 і 1993/94 Даблін провів на Олд Траффорд, але отримав лише крихти з чемпіонського столу – спочатку зламав ногу, а потім повністю програв конкуренцію Еріку Кантона.

Тож коли скромний Ковентрі підписав Діона, це нікого особливо не здивувало. А він взяв і зіграв на максимумі своїх можливостей, зовсім скоро ставши лідером команди. Сезон 1997/98 виявився піковим для Дабліна. Ковентрі фінішував на високому для себе 11 місці, а форвард забив 18 голів, розділивши з Майклом Оуеном (Ліверпуль) та Крісом Саттоном (Блекберн) титул найкращого бомбардира чемпіонату. Тоді ж дебютував за національну збірну Англії.

На поріг його дому ступили посланці від Астон Вілли. Майже шість мільйонів фунтів "віллани" сплатили Ковентрі і отримали якісного нападника на наступні шість років. До слова, вже в стартових трьох матчах за Віллу Даблін оформив сім голів – феноменально!

У Бірмінгемі він скуштував не лише слави та радості, а й горя. Наприкінці 1999-го в грі проти Шеффілд Венсдей герой цієї розповіді зазнав небезпечної для життя травми – перелому шиї. Але британська медицина своє діло знала. Дабліну вставили титановий протез, яким закріпили три шийні хребці, тож він не лише повернувся до нормального життя, а й знову вийшов на поле, встигнувши вивести Віллу у фінал Кубка Англії-2000.

Виявилось, що футбол – це тільки одна з пристрастей бірмінгемської зірки. Ще була музика.

"Зі самого дитинства ми з моїми братами намагалися вибити ритм з будь-якого предмета, який трапився під руку, – пригадує Даблін. – Ми були одержимі музикою, мелодією, ритмом, тому із задоволенням барабанили по каструлях та різних коробках. З цього й почалося моє велике захоплення".

У 2004-му, повернувшись до рідного міста, в Лестер, фактично догравати, Діон серйозно замислився над створенням власного ударного музичного інструмента. Він експериментував із різноманітними матеріалами та формами, щось пиляв, щось склеював. Зрештою, наприкінці 2006-го остаточно зупинив свій вибір на деревині, розробив креслення і подався до професійного тесляра.

Так з’явився The DUBE. Це квадратна дерев’яна коробка з просвердленими дірками та мікрофоном всередині, щоб можна було під’єднати до підсилювача. Удар посередині давав глибокий звук, по краях – вищий і дзвінкіший. "Цей музичний інструмент вібрує як древній барабан, пробуджуючи мисливські інстинкти, розриваючи повітря тривожним перестуком. Соло коробки цікаво звучить і з акомпанементом, і без нього", – писали знавці.

Даблін завершив кар’єру у 2008-му, натомість його винахід тільки починав набирати популярність. Джаз-фести, велелюдні концерти, студії звукозапису – The DUBE був усюди. Екс-форвард налагодив серійне виробництво і дуже пишався, що на його інструменті барабанив сам Стіві Вандер – американська легенда фанку, джазу та блюзу.

Значної популярності музичний винахід набув і на трибунах англійських стадіонів. За допомогою The DUBE у фанатських секторах легко створювався необхідний ритм, а на корпусі дерев’яного квадрата вистачало місця, щоб вигравіювати герб улюбленого клубу. Проте, як це часто траплялося з новинками "нульових", пік слави та затребуваності швидко минув. The DUBE не судилося стати визначним явищем в історії музики.

Діон Даблін, який вже багато років коментує матчі на Sky Sports, не засмучується з цього приводу. Цілком ймовірно, що, повертаючись додому, він зачиняється у майстерні і працює над наступним винаходом. Творчість – це вічний процес та пошук нових форм.