Талановитіший за Шевченка, дружба з нападником Барси і вісім шурупів у коліні – історія українського "Голо" з Альбасете

Футбольні гени і 15 голів у 16 матчах за Чорноморець

Хлопець народився у сім’ї футболіста Олександра Голоколосова – одесита, який виступав за львівський СКА, миколаївський Суднобудівник та низку інших команд. Сашко-молодший змалечку полюбив футбол і, здається, не мав шансів обрати для себе іншу сферу.

до речі

Реал запропонував Арсеналу божевільний обмін зірками – Артета дав однозначну відповідь

реклама 21+

"Насправді я не змушував сина займатися футболом, – каже в коментарі Футбол 24 Голоколосов-старший. – Коли Сашко був немовлям, я поставив йому м’яч у возик. Для мене було важливо, щоб син пішов моїми шляхами. Та оскільки моя ігрова кар’єра все ще тривала, я постійно був у роз’їздах, тож малий більше часу проводив із мамою. Хоча ми теж встигали покопати м’яч у квартирі чи зіграти у футбол у дворі".

рекламна інформація

На запитання про вибір імені для свого спадкоємця Олександр Миколайович відповідає не одразу, запитує дружину. "Чому ми назвали його Олександром? Нам просто подобалося це ім’я", – кажуть батьки Сашка.

Саме під керівництвом батька Голоколосов-молодший видав, мабуть, найкращий період у своїй кар’єрі. 1999-го він повернувся додому в першоліговий Чорноморець і возз’єднався з татом. Батько очолював головну команду Одеси, а син став її ударною силою.

Батько і син Голоколосови

"Моряки" фінішували другими у турнірній таблиці після Динамо-2 та впевнено здобули путівку до Вищої ліги. Ключову роль у цьому відіграв Голоколосов-молодший, котрий під керівництвом батька настріляв 15 голів у 16 матчах і потрапив до переліку найкращих бомбардирів Першої ліги.

"Я не робив різниці між Сашком та іншими футболістами, – каже тодішній наставник Чорноморця. – Навпаки вимагав від сина більшого. У колективі не відчувалося, що ми маємо родинний зв’язок".

Розпочинав у Динамо і вчився у зірковому класі

Випуск 1976-го року народження у динамівській школі виблискує гучними іменами. Олександр Голоколосов навчався у класі з Андрієм Шевченком, Ігорем Костюком, В’ячеславом Кернозенком, Олександром Гуменюком, Ігорем Проданом, Володимиром Анікеєвим та Максимом Павленком. Кожен із них має досвід виступів у Вищій лізі, а Павленко потрапив до історії, як один із найсильніших футзалістів України.

З-поміж однолітків Голоколосов вирізнявся своїм гольовим чуттям та швидкістю і вважався одним із головних талантів динамівської академії. Очевидці запевняють – Олександр перевершував Шевченка.

Голоколосов, Шевченко та інші вихованці Олександра Шпакова

"Дитячий рівень – це одне, важливо демонструвати свою силу на дистанції та підтвердити клас у дорослому футболі, – каже Голоколосов-молодший у коментарі Футбол 24. – На мене такі аванси та порівняння з Андрієм не тиснули. Люди так вважали, тому й говорили про це. У кожного в житті свій шлях і я радий, що Андрій досягнув таких висот".

За основу Динамо Голоколосов так і не зіграв, хоча залучався до тренувань з командою Валерія Лобановського. Нападник отримував ігрову практику в Динамо-2, про яке він згадує із задоволенням.

Зустріч випускників 1976-го

"Там було стільки фантастичних футболістів, – захоплено каже Олександр. – Гусін, Шовковський, Анненков, Мартінкенас, Дмитрулін, Грицина, Шкапенко, Зуєнко, Беженар, Цвейба… Кого не назви, усі дуже майстерні гравці".

Замість Португалії опинився в Іспанії

1994-го Голоколосов покинув Динамо і перебрався у вінницьку Ниву, котра виступала у Вищій лізі. У дебютному матчі проти запорізького Торпедо Олександр відзначився голом і загалом провів непоганий період у Вінниці. Щоправда, саме тоді нападника почали переслідувати травми, тож він ненадовго перебрався в ужгородську Верховину, а згодом поїхав у Словаччину.

Майже у кожній з команд Голоколосов демонстрував непогану результативність. Після згаданого вогняного періоду в Чорноморці та нетривалої оренди у Волині Олександр вдруге вирушив за кордон. У послугах українця був зацікавлений португальський Фаренсе. Утім португальські "леви" не зуміли досягнути згоди з одеськими "моряками", тож трансфер зірвався.

Зате все склалося з Альбасете. Представник іспанської Сегунди шукав таранного форварда, своєрідного стовпа в атаці. І хоч Голоколосов зовсім не підпадав під вказані параметри, його результативність у контрольних матчах (одинадцять голів у семи поєдинках) вразила усіх в клубі – українцю запропонували контракт.

На жаль, все змінилося в офіційних матчах. Голоколосов ніяк не міг забити. "Не можу сказати, що мені не довіряли, – зізнається Олександр. – Шанси були, я мав підтримку, проте не використав її".

Дружба з Амуніке та зустріч із Хоакіном

Головною проблемою в адаптації Голоколосова на Піренеях була мова. "До переходу в Альбасете я знав одне іспанське слово, – розповідає Олександр. – Та вже через три місяці усе розумів і міг комунікувати. Тренер Хуліан Рубіо попередив: "Поки не говоритимеш іспанською – у складі не гратимеш". Я не мав іншого виходу".

Допомагали українцю у побуті легіонери Альбасете: бразилець Веллінгтон, нігерієць Еммануель Амуніке та хорват Іван Юріч, який нині тренує Аталанту.

Найбільше я спілкувався з Амуніке, який до цього виступав за Барселону. Ми з ним на зв’язку дотепер. Це, мабуть, єдиний партнер з Альбасете, з яким я спілкуюся нині. Зараз Амуніке мешкає у рідній Нігерії та є власником футбольної академії у Лагосі, – каже Голоколосов.

Символічний нікнейм та розрив "хрестів"

Іспанцям непросто було вимовляти прізвище нашого нападника, тож його довелося спрощувати. "Наш диктор попросив мене скоротити прізвище. Казав, що просто зламає язик, якщо я цього не зроблю. Так я став "Голо" – навіть на футболці такий напис зробили", – каже Олександр.

На жаль, прізвисько не стало промовистим. У Сегунді українець провів 18 поєдинків, але голами не відзначився. У другому іспанському дивізіоні тоді виступали Атлетіко, Бетіс та Севілья. "Пригадую, як грав проти молодого Хоакіна, який тільки розпочинав свій шлях у складі Бетіса", – розповідає Голоколосов.

Перспективи нападника закріпитися в Альбасете були знищені важкою травмою. Голоколосов розірвав хрестоподібні зв’язки коліна та надовго вибув зі строю.

Здається, це трапилося на тренуванні. Відчув, як моє коліно змістилося вбік. Можливо, далася взнаки моя манера – я ніколи не прибирав ноги. Загалом я переніс п’ять операцій на обидвох колінах. Зараз у моїх колінах вісім шурупів, – каже Голоколосов.

Прощання з футболом у 27 років

Врешті-решт, українець покинув Альбасете 2002-го і повернувся до Словаччини. Як сам зараз зізнається, відчув, що втрачає швидкість та не може дати команді максимум. Тоді Олександр підійшов до тренера і сам про це відверто розповів. Відтак, у 27 років Голоколосов ухвалив рішення завершити активні виступи.

Три покоління Голоколосових

"У мене не було розчарування, – каже екс-футболіст. – Можливо, мені не вистачило характеру, впевненості чи самовіддачі. Та це не найважливіше. Футбол подарував мені багато знайомств і я щасливий, що грав і працював з великими людьми. Мій перший тренер Розенштраух, згодом Шпаков, Лисенко, Крощенко, Онищенко, Зуєв, Коваль, Морозов, Бобарико… І це тільки частина наставників, з якими я працював. Я зустрів багатьох прекрасних людей. Це найцінніше, що я отримав від футболу".

Починаючи з 2007-го, Олександр працює у київському Динамо та займається селекцією. Справу двох Олександрів Голоколосових нині продовжують діти та онуки. Старші Денис та Даніель теж грали у футбол (молодший був однокласником Іллі Забарного), а нині займаються тренерською діяльністю. На початку свого футбольного шляху перебуває Лукас, котрий виступає за дитячу команду Динамо 2015 року народження. Можливо, наймолодший з Голоколосових зможе перевершити досягнення батька і дідуся.

"Сучасний футбол – нудний": творив магію, став чемпіоном з Депортіво і вдарив свого тренера – геніальний Джалмінья