Бременський Вердер має великі українські традиції. Юрій Максимов та Віктор Скрипник вписали свої імена в історію "музик". Юрій Вільйович забив переможний гол фіналу Кубка Німеччини у ворота Олівера Кана та приніс трофей Бремену. Віктор Скрипник виступав за бременців як футболіст, згодом працював у системі юнацьких команд та очолював головну команду Вердера.

Після початку великої війни в академії Бремена з'явилося відразу шестеро українських талантів. Зараз найбільш цікавий серед них Олександр Ткаченко. Вихованець Металіста дуже швидко зміг стати своїм у Німеччині. Тепер Сашко – капітан команди U-16. Більше ніхто з українців на рівні європейських академій не має такого статусу. Реально – росте дуже цікавий опорник, який з часом може замахнутися не тільки на юнацьку чи молодіжну збірну України.

– Як зараз йдуть ваші справи у Німеччині?

– Я виступаю за Вердер U-16. У нашій лізі є команди, які на рік старші. Непросто грати проти хлопців із U-17. На старті сезону загубили багато очок, бракувало досвіду. Тепер уже призвичаїлися, розуміємо рівень та свої завдання на полі. У наступному сезоні буду грати на рівні Бундесліги U-17. Для мого віку це хороший показник. Зараз запрошують до тренувань із 17-річними. Один раз працював із U-19 навіть.

– Яка у вас позиція?

– Граю у півзахисті. Частіше в опорній зоні, можу також грати вище, центрального півзахисника.

– Які ваші сильні сторони?

– Хороший удар, бачення поля, передачі.

– Як опинилися на позиції опорника?

– Це почалося ще в академії Металіста. Там мене поставили в середину поля. Досі тут граю. Все влаштовує. Мені імпонує моя позиція, коли постійно потрібно працювати із м'ячем, читати гру, виконувати багато бігової роботи, йти у єдиноборства.

– Розкажіть про свою українську кар'єру.

– Починав у Харкові. Перший тренер – Кузьменко Сергій Сергійович. Далі був набір у Метал. Працював під керівництвом Можаєва Максима Валерійовича та Шевченка Олега Вікторовича. Був у системі харківського клубу два роки, а потім розпочалася війна. Стало не до футболу. Довелося їхати з Харкова. Спочатку поїхали у місто Олександрія. Були там три тижні. У кінці березня переїхали до Німеччини.

– Як складалася ваша кар'єра закордоном?

– У Німеччині опинилися в місті Зулінген. Спочатку грав за місцеву команду. Був там 2-3 місяці. Один із місцевих тренерів домовився про пробне тренування в академії Вердера. Я їздив до Бремена раз на тиждень протягом місяця. Тренувався з хлопцями, старшими на рік. Був якраз кінець сезону. Після чого мені сказали, що мене беруть і з нового сезону гратиму за команду U-15. Це вже мій другий сезон у Бремені.

– Які відносини з клубом?

– Маю довгострокову угоду з Вердером.

– Все влаштовує у Бремені?

– Нічого змінювати не планую. Є перспектива дорости до першої команди. Добре, що у Вердері є друга команда. Поступовий перехід у дорослий футбол. У багатьох клубів немає другої команди. Багато хлопців із Вердера-2 тренуються з першою командою та мають свій шанс спробувати сили у Бундеслізі.

– Чим відрізняється система підготовки українського та німецького футболу?

– Дуже різні вправи на тренуваннях. Кожне тренування – це щось нове. Концентрація на кожній вправі дуже серйозна. Багато тактичної підготовки, силовий футбол, робота з м'ячем. Дрібниць не буває.

– Чи є в академії Вердера інші українці?

– Так, тільки у молодших групах. Окрім мене ще п'ятеро – Леонід Кащеєв, Матвій та Тимофій Солдатенки (сини президента клубу Другої ліги ФК Кудрівка), Карім Сушко, Кирило Сугрутський.

– Яка інфраструктура в академії Бремена?

– Все на дуже високому рівні. Футбольний інтернат розташований на території стадіону. Багато полів – як трав'яних, так і штучних. Створені всі умови для заняття футболом.

– Головні проблеми адаптації для молодого українського футболіста у Німеччині – що було найважче?

– Мова. Потрібна комунікація з тренером, партнерами. Якщо ти не знаєш німецької, то зробити це дуже складно. Зараз із цим проблем немає, бо мову підтягував.

– Сім'я перебуває з вами?

– Брат із мамою в Німеччині, батько в Україні. Брат також займається футболом. Він у Зулінгемі, але їздить раз на тиждень в академію Вердера.

– Чи бували на матчах першої команди бременців у Бундеслізі?

– Так, і не раз. Дуже гарна атмосфера. Завжди повний стадіон. "Музики" в середині таблиці Бундесліги.

– Чи пам'ятають у Бремені українських легіонерів Юрія Максимова та Віктора Скрипника?

– Про Скрипника добре знають. Віктор Анатолійович тут виступав у ролі футболіста, потім працював у системі клубу тренером молодіжних команд, отримав шанс бути наставником першої команди. Тому, звичайно, його ім'я на слуху.

Максимова не так гарно пам'ятають, бо він у Вердері лише грав. Хоча Юрій Вільйович вписав своє ім'я в історію клубу, коли забив у фіналі Баварії.

– Запитання щодо юнацької збірної України. Чи контактували з вами представники УАФ?

– Для мене це дуже важливо. Зараз починає збиратися 2008 рік народження. Проходять селекційні збори. Я роблю на клубному рівні все можливе, щоб на мене звернули увагу у збірній. Дуже хочу захищати честь своєї країни на полі у футболці збірної України.

– Як часто зустрічаєтеся з українцями інших команд?

– Думав, що буде більше українців, але не так часто граю проти них. Можливо, проблема в тому, що у різних землях живемо. У нашому регіоні не так багато українців.

– Хто із сучасних футболістів, які грають на вашій позиції, імпонує?

– З українців – Георгій Судаков. З іноземців – Родрі та Джуд Беллінгем.

– Хто з хлопців із Металіста опинився у Європі?

– У Кельні та Дюссельдорфі – Олег Хіжин та Денис Хасанов відповідно. Арсеній Мозговий дебютував за Вікторію Кельн. У цій команді багато українців виступають. У моїй землі не так багато українців. Макс Стрюков грає у Ганновері, Саша Чужиков – за Блументаль.

– Чи маєте агента?

– Так. Мої справи веде молоде агентство, яке побудував Аарон Хант. Це легенда Вердера і Гамбурга, пограв у Вольфсбургу, виступав за збірну Німеччини. Він вирішив стати агентом. Займається молодими гравцями, яким хоче передавати досвід. Допомагають у побутовому та футбольному плані.

– Євген Красніков відкрив не одного українського таланта – Мудрика, Судакова, Луніна. Чи спілкувалися з Євгеном Олексійовичем під час перебування у структурі Металіста?

– У Металісті я не так добре грав. Були сильніші хлопці. Спілкувався із Красніковим телефоном, вже коли опинився у Німеччині. Євген Олексійович цікавився моїми справами.

"Крістіан Шевченко – наш козак, ми навчили його гасла "Слава Україні": Динамо не підійшов, зате Байєру поклав шедевр

"Скрипник тут на слуху": українець став капітаном у Вердері, його справи веде зірка Бундесліги, дзвінок від Краснікова