Олександр Карабута: "Фоменко зробить так, що віддаси все. Платять тобі 100 доларів – відпрацюєш їх до останнього цента"
Друга частина інтерв'ю "Футбол 24" із провідним форвардом "Металіста" 90-х.
Олександр Карабута
Всі інсайди про зірок збірної України.
Футбольне життя добряче вимучило Олександра Карабуту. Він чудово знає, що таке свист на власну адресу від рідних вболівальників. І як ніхто розуміє, що таке футбольна драма.
Кілька років тому "Металіст" був однією з найкращих команд України, функціонував у розкішних умовах і звик до стабільних аншлагів на трибунах. Карабута добре пам’ятає іншу, темну сторону харківського клубу. Він тішив місцевих вболівальників задовго до Марко Девіча і з головним клубом Слобожанщини пройшов довжелезний шлях – від фіналіста Кубка України до команди, що ледве врятувалася від вильоту до Другої ліги. Олександр пережив у "Металісті" грандіозний розпродаж на початку 90-х, грав разом з легендарними Юрієм Тарасовим та Володимиром Лінке, які вже завершували кар’єри. На власні очі бачив стрімкий злет молодих Скаченка, Пушкуци та Ніченка.
Фактично у його житті була лише одна команда, з якою пов’язана не одна складна сторінка відносин. Не став своїм Карабута у Львові, хоча зізнається, що готовий був залишитися там назавжди, попри тотальну відсутність ігрової практики в "Карпатах".
Нашого героя сміливо можна називати легендою "Металіста". Та й за межами футболу Карабута – успішна людина. Однак зовсім жити без улюбленої справи не може. Дивишся на Олександра і розумієш, що він перебуває у прекрасній формі і хоч зараз готовий до виходу на поле. На початку березня йому виповнилося 43. Все такий же жвавий, енергійний і позитивний. Зустрічаємося біля одного з найбільш знакових місць для екс-футболіста – стадіону "Металіст". І згадуємо...
Довбій, Друга ліга, 100 доларів Фоменка
– Коли звільнили Лемешка, на його місце прийшов Олександр Довбій. Контраст відчувався?
– Людина він хороша, я його ще з інтернату знав. Щодо тренерських навичок, то не скажу достеменно, мабуть, непоганий, але у мене з ним не склалося. Я був на своїй хвилі, Довбій – на своїй. У нас почали виникати суперечки. Я був, напевно, неправим. Визнаю це.
– Цікаво, що у першій грі з Довбієм біля штурвалу "Металіст" програв "Таврії" з рахунком 1:7. Єдиний гол забили саме ви. Пишуть, що зробили це ефектно – п’ятою.
– Не гра, а суцільний жах. Одна з найхолодніших у чемпіонаті. На термометрі було мінус сім. Як забили гол? Андрій Шинкарьов виконував штрафний – бив по воротах в напрямі купи гравців і сталося так, що влучив мені у п’яту і від мене м’яч залетів у ціль.
– В наступному турі ви знову забиваєте – при тому, двічі. Кажете, що з Довбієм не ладнали, але, очевидно, що з його приходом ви почали забивати?
– Я до забитих голів ставлюся по-філософськи. Завжди кажу, що пощастило (сміється).
– У тій вашій молодій команді був згадуваний нами Тарасов і ще один ветеран Сергій Шевченко. Що вони давали "Металісту"?
– Вважаю, що в колективі мають бути ветерани. Це дуже важливі постаті – грамотні підказки на полі, допомога у побутових ситуаціях. Завжди їх слухали і не шкодували.
– Разом з "Металістом" у Першій лізі ви провели чотири сезони. Разом з вами грав Володимир Лінке, який у свої 36 вже завершував кар’єру...
– Це легендарна особистість. Навіть зараз показує хороший футбол у матчах за ветеранів. Розпочинав, як нападник, наприкінці кар’єри діяв у обороні. Якщо у людини є голова на плечах, то вона гратиме усюди.
– Справжня загадка тодішнього "Металіста" – В’ячеслав Суворов. Людина прийшла нізвідки і за сезон забила 16 голів. Зрештою, після цього нападник так само пішов у забуття.
– Невеликого росту, зате дуже cпритний. Порівняю його з Гердом Мюллером. У штрафному майданчику завжди опинявся там, де м’яч. Такий от цікавий хлопчина... Зараз, здається, у Штатах живе. Чому не склалося? Можливо, вчасно не отримав потрібного запрошення.
– "Металіст" тоді був дуже близьким до вильоту в Другу лігу! Важко повірити, що вже через півтора десятка років команда матиме амбіції Ліги чемпіонів. На той час у клубі справді був безлад?
– Так, це правда. Якщо немає хорошого керівника, фінансової підтримки, то дива не станеться. Безлад був – одні не платять, інші не хочуть грати. Футболісти думали не про команду, а про те, куди переїхати з Харкова.
– 1996-го "Металіст" очолює Михайло Фоменко. Чим він вам запам’ятався?
– Прагматичний, харизматичний тренер. Людина, яка готова займатися футболом з ранку до вечора. Скажу навіть так – у команді в Фоменка відпрацюєш всі гроші, які тобі платять. До копійки. Він зробить так, що у фізичному вимірі віддаси все. Платять тобі 100 доларів, отже відпрацюєш їх до останнього цента.
Фоменко: "У "Динамо" штрафували не тільки Леоненка"
– Ви були готовими до такого?
– Спочатку "плювався", нервувався. Тренувалися ми багато і виснажливо, але так треба було. Можливо, Мессі і йому подібних так не треба ганяти. А ми справді потребували того, щоб нас тренували з досвітку і до смеркання. І це дало свої плоди, команда почала підійматися.
– З Фоменком команда повертається у Вищу лігу, але ви переїжджаєте в Охтирку. Не було образливо?
– На той момент все виглядало так – викликали і поставили перед фактом: "Є пропозиція. Треба їхати в "Нафтовик". В основі "Металіста" я місця не мав, а грати хотілося, тому і довелося змінити команду.
Тренування перед "Динамо", аура "України", Китай
– Зовсім скоро ви повертаєтеся в еліту – надходить запрошення від "Карпат". Як відбувся цей трансфер?
– Фактично все сталося завдяки Євгену Назарову. Я задоволений, що поїхав до Львова, але потрапив туди трохи не в той час. Рівень футболістів був дуже високим: Шаран, Покладок, Вільчинський, Вовчук... Підбір виконавців хороший. Вони на моїх очах перемагали "Динамо"!
– І не просто перемагали, а вперше в історії чемпіонатів України незмінний чемпіон програв з різницею у два голи.
– У мене з цією грою незвичні спогади пов’язані. Я ще не був заявлений, але поїхав на базу в Брюховичі, взяв участь у тренуванні. Було воно надзвичайно легеньке. Я ще здивувався – як вони з "Динамо" збираються завтра грати? Я ж у Фоменка звик, що треба на тренуванні всі сили віддавати. Дивлюся, по базі всі такі спокійні і задоволені ходять. Наступного дня хлопці мене шокували – вийшли і киян обіграли з рахунком 2:0.
– Під час того матчу ви мали нагоду побачити, як вболівають у Львові. Були вражені?
– Атмосфера мені дуже сподобалася. На "Україні" якась своя особлива аура. Взагалі грати проти "Карпат" на виїзді завжди було складно. По-справжньому зла команда, у якої важко навіть нічию було здобути у її лігві.
– Головний тренер Лев Броварський не особливо розраховував на вас?
– Мені подобалося з ним працювати. Однак склад основний вже був, а мене брали під основу з розрахунком на лаву запасних. Важко було витіснити, наприклад, Шарана. Брали мене для конкуренції, але я розумів, що ті хлопці були трохи сильнішими.
– Броварський вас випустив на гру проти "Металіста", щоправда лише на 5 хвилин...
– Хотілося більшого, але проти колишньої команди незвично було грати. Віддав харків’янам не один рік кар’єри, тому з настроєм виходив особливим. Ми перемогли, але я часу мав справді обмаль.
– У зелено-білій футболці ви провели зовсім мало матчів, але у нашій попередній розмові, коли ми домовлялися на інтерв’ю, ви сказали: "Зі Львовом у мене пов’язано дуже багато спогадів". Чим вам так запам’яталося місто Лева?
– Я жив там півтори роки. Мені подобалося там все: погода, люди, вулички міста, атмосфера в колективі. Якось дружина сказала: "Давай переїдемо туди і житимемо у Львові". Я розумів, що це неможливо. По-перше, в Харкові мав житло і провів там майже все життя. Я був не проти, але потребував роботи, а у Львові її не було для мене. Якби все склалося, то я б з радістю так і вчинив.
– З того часу, як залишили місто, більше не приїжджали до Львова?
– Ні, жодного разу. Хотілося б з дружиною відвідати це місто. Поки я на роботі і вона працює, тому у постійних клопотах ніяк не вдається.
– З "Карпат" вирішили піти, бо бачили, що не проходите у склад?
– У мене був дворічний контракт, більша частина якого минула. Один агент запропонував варіант з Китаєм. Зі мною було ще троє хлопців – поїхали на оглядини, але ніхто не підійшов. Тоді я й повернувся до Львова, а згодом пішов з команди.
– Закінчували ви у клубах Першої ліги – ще отримували задоволення від гри?
– Все йшло на спад, грав накатом. Задоволення? Отримував, адже все ще хотілося виходити на поле.
– Планували залишитися у футболі після завершення активних виступів?
– Для цього треба було мати певні запрошення, потрапити у тренерську чи агентську сферу. Кар’єру я закінчив у 30 років, у мене народилася дитина, треба було про сім’ю думати. На щастя, друзі допомогли, запросили у торгівлю.
– Не важко було перелаштуватися?
– Дуже складно. Все життя тренуєшся, дві години на день зайнятий, а тоді маєш вільний час. Перші три роки було непросто – з 8:30 до 17:30 постійно зайнятий. З’явилися проблеми зі сном. Проте з часом втягнувся і звик до нового життя.
