"Найбільша проблема українського футболу – рівень тренерів": син легендарного капітана Олімпіакоса розбудовує Кривбас
Інтерв'ю "Футбол 24" з греком Маріосом Александрісом, директором академії криворізького Кривбасу.
Маріос Александріс
На жаль, Кривий Ріг – прифронтове місто. Час від часу туди боляче прилітає. Війна триває не так далеко. Але, попри важкий час, у місті продовжують грати у футбол.
Займатися юнацьким футболом у таких умовах вдвічі складніше. Батьки думають про безпеку власних дітей та шукають можливість вивезти їх у безпечніше місце. Попри це, минулого сезону дві команди криворіжців стали учасниками фіналу ДЮФЛ. Величезне досягнення для таких реалій.
Директором академії Кривбасу із літа 2024-го працює 31-річний грек Маріос Александріс. Його батько в 90-х був капітаном Олімпіакоса та вигравав титули у складі грецького гранда. Натомість в Александріса-молодшого у футболі не вийшло. Але він себе реалізовує у менеджерській ланці. Попри війну і всі виклики не побоявся приїхати до Кривого Рога та успішно проводить свою роботу.
– Маріосе, як виник варіант із роботою в Кривбасі?
– Це сталося приблизно рік тому. Влітку 2024-го мені зателефонував генеральний директор клубу Володимир Баєнко. Коли зазвичай ви отримуєте пропозицію роботи, то маєте час подумати, проаналізувати, зважити всі "за" та "проти". Перша моя думка, яка з'явилася: "Я не можу їхати в країну, де йде війна". Медіа у Європі по-різному показують ситуацію в Україні. Роблячи наголос, що ситуація дуже складна і нормального життя немає. Якщо ви тут живете, то бачите інші реалії.
до речі
За перші п'ять хвилин розмови із Баєнком я зрозумів, що хочу працювати в Кривбасі. Наше бачення футболу, наша філософія, проект який би ми хотіли побудувати, повністю збігався. У моєму випадку, щоб прийняти рішення, було достатньо п'яти хвилин. Після п'яти хвилин розмови я вже не думав про війну.
Коли ви зустрічаєте людину із аналогічним менталітетом, то це розумієте швидко. Після цього по відео поговорив із президентом клубу Костянтином Караманцем, потім зустрілися особисто і це також був момент, коли я відчув ще більшу впевненість – наш проект буде успішним.
– Що ви знали про український футбол до приїзду в Кривий Ріг?
– Україна – велика країна, яка продукує багато гравців на високому рівні. Українські клуби та футболісти мають велику історію. Я спостерігаю за футболом у Європі. Розумію, яка ситуація в кожній країні. Про український футбол я мав загальні уявлення. З деталями познайомився вже після приїзду в Кривий Ріг.
– Наскільки безпечно ви почуваєтеся в Кривому Розі?
– З часом звикаєш до всього. Звичайно, мені на початку роботи було важче, ніж зараз. Коли вперше чуєш тривогу, сирену, дрони, ракету – ти дуже стурбований. Через рік ми вже почуваємося спокійно. Працюємо у тих умовах, які є. Намагаємося зробити краще свою роботу.
– Розкажіть про свою роботу в клубі та хто вам у цьому допомагає?
– З минулого року обіймаю посаду директора академії Кривбасу. У моїй команді є два греки та один вірменин (Александріс раніше працював директором академії єреванського Пюніка, – прим. авт.). Одна людина відповідальна за відділ воротарів, методику їхнього тренування. Друга людина відповідальна за фітнес. Третя людина відповідальна за імплементацію моєї філософії на тренуваннях.
– Що входить у ваші повноваження?
– Я виконую роботу директора академії: встановлюю філософію та стратегію, контролюю методологію, запрошую людей, займаюся трансферами в академію, формуванням вікових груп. Від найпростіших до найскладніших завдань. Також створюю тренувальну методику для всіх вікових категорій.
– Наскільки ви змінили методологію після свого приходу в Кривбас?
– Це була повна заміна. Ми маємо працювати над гравцями та розвивати їх іншими методами порівняно із тими, які були до нас. Це логічно, коли нова людина приходить в клуб і хоче працювати по-іншому, покращити процес.
– Чи відповідаєте ви за методологію УФК Кривбас, який розташований у Дніпрі?
– УФК також мають дуже сильну академію. Є сильний зв'язок між нами. Але вони використовують свій стратегічний план, я не залучений до цього.
– Особисто у вас які цілі під час роботи в Кривбасі?
– У першу чергу, академія – це не перегони, не спринт. Цей процес не завершується через 10 секунд. Це постійний розвиток. Для мене персонально та клубу – це побачити наших гравців у першій команді, юнацьких, молодіжних, і потім у національній збірній, українських та європейських клубах. Ми тут, щоб побудувати майбутнє для цих дітей.
Ми – частина футбольного майбутнього України. Для нас не так важливо, що ми виграємо якийсь турнір, кубок чи гру. Через 10 років ніхто не згадає, що Кривбас U-14 виграв лігу. Навіть через рік ніхто не згадає, що ми вийшли у "фінал чотирьох" ДЮФЛ двома командами. Ціль – довгострокова. Всі будуть пам'ятати 5-6 гравців у збірній або в Європі. Це те, на чому ми фокусуємося. Ми намагаємося, щоб розвиток був достроковий. Цілі не на поверхні, а більш глибокі.
– Дитячий футбол у прифронтовому місті – наскільки це складно?
– Якщо я, людина із Греції, звик до ситуації, яка тут є, то що вже говорити про місцевих? Я ніколи не мав досвіду життя під час війни. Діти з батьками живуть в Кривому Розі, деякі мешкають із нами в готелі академії і вони набагато більше звикли до життя тут. Як би погано це не звучало, люди звикають до життя під час війни.
Є місця більш безпечні, але насправді ви не можете бути у повній безпеці в жодному куточку України. Ситуація може погіршитися будь-де та будь-коли. Я бажаю, щоб цей стан якнайшвидше закінчився, щоб більше не гинули невинні люди. Це виходить за межі футболу, і люди в усьому світі повинні розуміти ситуацію, що склалася тут.
– Минулого року Кривбас був представлений у фіналі ДЮФЛ двома командами 2009 та 2010 років народження. Завдяки чому вдалося досягти такого результату?
– Починаючи лігу минулого сезону, не стояла ціль виграти чемпіонат або потрапити у "фінал чотирьох". Так само і в цьому сезоні. Ціллю був розвиток. Створити особистостей, елітних гравців, які змінять український футбол. Тому ви маєте розуміти, що дві вікові категорії у фіналі ДЮФЛ – це не досягнення. Якщо в цьому сезоні у нас не буде команди у фіналі, то Кривбас стане поганою академією? А якщо буде три, то ми станемо кращими? Неважливо, скільки груп потрапить у "фінал чотирьох". Цілі більш глобальні.
Минулого року зробили велику перебудову у наших групах. Провели багато змін у тренувальних методах. Цього літа – також. Це потребує часу, його ми маємо. У нас немає тиску на дітей, мовляв, ми повинні перемагати. Єдине, на чому фокусуємося – це тренування. Тільки робота може дати результат.
– Влітку академія Кривбасу втратила частину лідерів: Рябін, Батіст, Швець, Ждамиров. Як боротися із відходом провідних талантів?
– Це глобальний феномен, не тільки кривбасівський чи український. Гравці завжди хочуть рухатися, змінювати своє навколишнє середовище. Ми не відрізняємося. Ми втратили своїх важливих гравців. Але ми – не в'язниця. Ми не можемо тримати когось без його бажання бути тут.
до речі
Перед тим, як відпустити в інші клуби, наша академія намагалася втримати гравців, переконати їх залишитися. Тут всі мають право на вибір. Зі свого боку хочемо тих гравців, які прагнуть бути в клубі. Які вірять у наш план. Таким шляхом ми можемо рости разом.
Щодо гравців, яких ми втратили – нові таланти прийдуть на їхнє місце. Ми побудуємо сильні команди знову, матимемо таланти. Якщо ви тренуєте за відповідною методикою, то досягнете успіху. Ми будемо продукувати нові кадри. Усі маємо розуміти: якщо наших гравців хотіли топові клуби, то Кривбас робить свою роботу гарно.
– Чи потрібно змінювати систему переходу гравців, щоб багатші клуби не переманювали юних талантів із маленьких клубів?
– Ми не можемо заперечувати, що Динамо, Рух, Шахтар мають чудові академії, які доводять, що здійснюють на постійній основі дуже гарну роботу. Але якби тут не було війни, ми не знаємо, як би тоді склалася ситуація.
У кожній країні існують правила щодо юнацького футболу. На моїй батьківщині безкоштовні трансфери гравців не дозволені на будь-якому рівні. Клуб може взяти гравця за умови, якщо підпише професійний контракт та заплатить компенсацію за виховання згідно правил ФІФА.
Система в Україні дає перевагу більш авторитетним або багатим клубам. Хто завгодно може переходити безкоштовно. Щоб зберегти гравця, потрібно підписати професійний контракт. Мати професійний контракт у професійній команді – це найбільший пік кар'єри у Європі. Для них це велика річ, вони хочуть цього досягти. Але в Україні це той інструмент, який дозволяє зберегти гравця в клубі.
Ми пропонуємо контракти тільки тим гравцям, які, на нашу думку, мають майбутнє в нашому клубі і потенціал, щоб одного дня грати за першу команду. Тому втрачаємо головний елемент розвитку. Гравці мають намагатися стати професіоналами, розуміти, що клуб вірить в них.
Люди повинні передивитися ці правила. Якщо в українському футболі є три команди, то навіщо всі інші намагаються? Я чую про те, що 2-3 команди ставлять молодих гравців. Вони роблять трансфери з інших країн. Але якщо ви втратили головних талантів, то над чим будете працювати? Якщо ви втратили гравця, то повинні отримати компенсацію. Це ваша робота, над чим ви працювали всі роки. Так працює Європа в юнацькому футболі.
– Як загалом оціните стан справ у юнацькому футболі України?
– Багато величезних талантів. Природні таланти повсюди. Українці не мають перейматись, що вони гірші за інших. Вони не мають соромитися, якщо їх будуть порівнювати з іспанцями, німцями, англійцями.
Найбільша проблема – це рівень тренерів. То загальна проблема в Україні. Рівень тренувань. Те, як навчають дітей футболу. Це фундаментальна річ, яку Україна має побудувати. Якщо є безперечний талант, але немає результату від нього, маєте проаналізувати, що є реальною проблемою. Якщо ви створите систему, то зможете контролювати цей талант та розвинути його краще. Потрібне розуміння, як тренер отримує ліцензію, категорії та який рівень знань у нього.
– У чому головна проблема переходу з юнацького до дорослого футболу?
– Топові українські клуби контролюють найкращих талантів. Динамо та Шахтар беруть участь у європейських змаганнях, вони борються за перше місце у лізі. Молоді гравці отримують шанс у першій команді? Скільки молодих гравців можуть мати у першій команді в цих клубах? Якщо їх академічні групи мають не 10-20 топових талантів, а більше, то чи можуть усі з них грати за Динамо та Шахтар? Якщо уявити, що вони будуть розподілені між всіма клубами, то це більший шанс у цих хлопців грати, рости та розвиватися. Це можливість кожної команди виростити свій талант.
Але ми не можемо виховати талант, якщо не покращимо рівень тренерів. Закономірно, що гравець може сказати: "Я не хочу залишатися в цьому клубі, бо рівень тренерів невисокий". Тому ці питання з'являться природно. Це речі, які йдуть один за одним. Щоб це працювало, потрібне планування. Зрозуміти, чого ми хочемо від юнацького футболу.
– Наскільки велика проблема тренерів для юнацького футболу в Україні?
– У першу чергу, ви маєте змінити менталітет. Менталітет у футболі – це не так, що я працюю дві години на добу і все. Ви маєте зрозуміти, яку ціль перед собою ставите. Зрозуміти, у якій віковій категорії працюєте. Які методики застосовуєте для результату.
Все починається із навчання. Барселона, ПСЖ, Арсенал мають свою методологію. Якщо вони це роблять, то не означає, що ми повинні все повторювати. Футбол – це не копірайт. Футбол – це розуміння середовища навколо тебе, розуміння, хто ти є та ким можеш стати. Використовуючи досвід інших шкіл, власні знання, аналіз, потрібно створювати систему. Україні потрібна футбольна ідентичність. Розуміння, чого вчимо наших гравців, тренерів і не забувати, хто ми є.
– УАФ ініціювала реформи в юнацькому футболі та створення Ліги Майбутнього. Наскільки ці зміни корисні?
– Відбувся аналіз у юнацькому футболі. В УАФ дізнавалися думки академій, клубів та тренерів, щоб зробити гравців кращими та мудрішими. Я сказав "мудрішими", бо ми будемо отримувати досвід, який раніше не отримували. Це змінить рівень проведення матчів, рівень змагань. Тож я задоволений цими змінами. Те, що ми більше не будемо грати легкі матчі. Це тільки на краще. У кінці сезону проаналізуємо, наскільки успішними були ці зміни і що потрібно здійснити, щоб зробити лігу ще кращою. Всі клуби, які беруть участь у лізі, працюють у цьому напрямку.
– У чому відмінність системи підготовки в Україні та Греції?
– Греція повністю відрізняється від української структури. У нас також є змагання між юнацькими командами, але офіційні турніри відбуваються тільки між категоріями U-15, U-17 та U-19. Усі інші категорії беруть участь у приватних турнірах. Зазвичай щось на зразок міських турнірів або регіональних. У цьому є різниця між лігами. В Україні на рівні ДЮФЛ грає кожна вікова категорія, починаючи із 14 років, за винятком U-18, до 19-річних.
Грецька асоціація футболу витрачає багато грошей на розвиток тренерів. Тому є покращення порівняно із минулими роками. Греція має багато талановитих гравців, але чимало з них губляться на рівні 15-16 років.
Коли почалося покращення тренерів, з'явився план розвитку гравців, то з'явилися й результати. Можна побачити трансфери із Греції у провідні чемпіонати Європи за десятки мільйонів євро. Олімпіакос виграв Юнацьку Лігу УЄФА та Лігу конференцій із п'ятьма власними вихованцями. Збірна Греції має немало гравців у віці 20-21 років.
до речі
– Олімпіакос виграв Юнацьку Лігу УЄФА. Це стало поштовхом для розвитку юнацького футболу в Греції?
– Це результат роботи попередніх років. І це можливість зробити наступний крок. Тому що молоді гравці почали більше виступати у перших командах Греції. Олімпіакос продав 17-річного хлопця за 35 мільйонів євро в Брайтон. Це початок. Будуть інші трансфери. Всі команди хочуть рухатися в цьому напрямку. У минулому сезоні Олімпіакос потрапив до чвертьфіналу Юнацької Ліги УЄФА через рік після перемоги в цих змаганнях. І це не випадковість. Це – системна робота.
– У системі Олімпіакоса виступають двоє українців – Костянтинос Пліш та Юрій Фарбей. Чи знаєте їх?
– З Фарбеєм я працював. Пліша знаю, але не був його тренером. Вони обидва талановиті, гарні гравці та хороші хлопці. Коли ми навесні їздили на турнір у Грецію із Кривбасом, вони завжди приходили на наші матчі і підтримували нас.
– Головний тренер Кривбасу Патрік ван Леувен також багато працював у юнацькому футболі: був методистом Фейєнорда та очолював юнацький сектор Шахтаря. Чи це допомагає вам?
– Звичайно, що ми маємо постійну комунікацію. Він – чудовий професіонал з досвідом успішної роботи. Запрошення ван Леувена також показує, як клуб мислить. Кривбас багато думає про юнацький та молодіжний футбол, якщо запрошує тренера, який вміє працювати із молоддю. Патрік бере молодих гравців. Він знає, як їх мотивувати, як тренувати їх, коли вони приходять до першої команди. Якщо у вас тренер дорослої команди не турбується про юнацькі колективи, тоді те, що ми будуємо в академії, не має сенсу.
– Ваш батько Алексіс Александріс дев'ять років грав за Олімпіакос. Чи можна його вважати легендою клубу із Пірея?
– Він був упродовж семи років капітаном. Вони виграли сім чемпіонських титулів. Це велика історія клубу. Зараз батько працює в структурі Олімпіакоса.
– Чому у вас не склалася кар'єра футболіста?
– Я став футболістом, коли мені було 18 років. Не казатиму про травми. У мене був талант, але я не працював достатньо, щоб розкрити свій потенціал. Не мав менталітету професійного футболіста, коли потрібно старатися більше і більше. Я зрозумів, що це не для мене. Що я не на тому рівні, на якому хотів би бути. Тож у 23 роки пішов вчитися на спортивний менеджмент в Англії, отримував ліцензії, почав свою тренерську кар'єру. Це було найкраще рішення – зупинити кар'єру футболіста у 23 роки. Я люблю те, що роблю зараз.
– Чи є амбіції працювати в дорослому футболі, як тренер?
– Якби ви мене запитали п'ять років тому, коли я був тренером академії Олімпіакоса, чи працюватиму в Кривбасі, я б сказав, що це неможливо. Футбол та життя – непередбачувані.
Я хочу розвиватися, як людина і як професіонал. Вірю, що після якогось моменту почну працювати в дорослому футболі. Я насолоджуюся тим, що роблю зараз у Кривбасі. Але немає стелі для мрій.
