Екс-карпатівець Єрко Мікуліч: "Разван Рац не грав у м'яч, а просто врізався у ногу – мені довелося закінчити кар'єру"
Любомир Кузьмяк поспілкувався для "Футбол 24" із хорватським легіонером "Карпат" початку тисячоліття Єрко Мікулічем. Друга частина відвертого інтерв'ю.
Єрко Мікуліч (ліворуч) із Даніелем Субашичем
Срна, серби, війна
– Ви слідкуєте за тим, що відбувається на сході України?
– Спочатку я уважно моніторив ситуацію, але зараз достеменно не можу сказати, що там у вас. Знаю, що чемпіонат України скоротився до 12 команд. Чув, що деякі команди зі сходу взагалі виступають у російській лізі...
– Ваш товариш Томіслав Рогіч на прізвисько "Тумба" працював у тренерському штабі Мірчі Луческу в "Шахтарі". Він не розповідав вам про ситуацію на Донбасі?
– Ми розмовляли лише про постійні переїзди. Рогіч казав, що "Шахтар" грає у Львові, живе в Києві і постійні подорожі виснажують. Я не багато розпитував його про ситуацію на сході. У "Шахтарі", до речі, працював ще один хорват, який зараз є одним з керівників медичного штабу в "Монако".
– Найвідомішого хорвата "Шахтаря" ви знали ще тоді, коли він був перспективним хлопцем з "Хайдука". Однак схвальні відгуки на його адресу від вас лунали вже тоді. Бачили, що з часом Даріо Срна стане легендою?
– Ми грали один проти одного у Хорватії. Спочатку я поїхав до Львова, а буквально через шість місяців Даріо вирушив у Донецьк. Вже в українській лізі ми зустрічалися на полі знову. Срна – хороший хлопець. У нього було непросте дитинство, але він зробив себе сам. Срна дуже працьовитий і я щиро радий за нього. Я чув, що він встановив безліч рекордів у "Шахтарі".
– Україна переживає непростий час через російську агресію. Ваша рідна Хорватія добре знає, що таке війна з сусідом. Ваш рідний Задар був у епіцентрі воєнних дій. Війна суттєво змінила ваше життя?
– Війна стала частиною мене. Мені було 14, коли все почалося. Моє місто чотири роки перебувало у вогні і постраждало від тисяч гранат. Я ніколи цього не забуду. Я не міг нормально вчитися у школі, займатися футболом... Думаю, я втратив чотири роки свого життя. Можливо, ця ситуація зробила мене сильнішим у майбутньому.
– Битва за Задар – один з фрагментів Балканської війни. Ваша сім’я не залишала рідне місто навіть у найгарячіші моменти протистояння?
– Ми весь час були у Задарі. Я був занадто молодим і не міг воювати. Зате два старші брати пройшли війну. У той час у нас не було нічого: ні води, ні електрики, ні нормальної їжі.
– Росія принесла на наші землі війну. Ставлення українців до ситуації на сході є зрозумілим. Ви, як хорват, відчуваєте щось особливе до сербів?
– Раніше, коли війна розпочалася, кожен хорват ненавидів серба. Ми мали багато друзів по ту сторону барикад. З початком війни нормальні відносини припинилися. Згодом, коли війна закінчилася, я почав розрізняти – де добра людина, а де погана. Не обов’язково заглядати у паспорт. Наприклад, у Львові я грав з чудовими сербами. Івіца Янічевіч і Душан Сіміч були класними хлопцями. Я знав багато хороших представників цієї національності. І все одно не всі хорвати добре ставляться до сербів. Вважаю, що потрібно зробити висновки, забути все це і рухатися далі.
– У середині 90-их, коли війна завершилася, ви потрапляєте до армії, де паралельно граєте за "Дінару" з Кніна. Пройшли казарми і принади армійського життя?
– Армія була справжньою – чотири місяці я провів у військовій частині, пройшов воєнну підготовку. Далі я отримав можливість грати у футбол за "Дінару", але це не позбавило мене армійського порядку – я повертався у розташування військової частини і спав там. На тренування і матчі вирушав з командою. Фактично я провів у армії 10 місяців. Ніхто не знав, чи війна продовжиться і ми мали бути готовими до нового протистояння.
– У НК "Задар" ви працювали з Іваном Каталінічем, який згодом очолив запорізький "Металург". Про його тренерські здібності сказано багато, але в Україні в хорватського фахівця кар’єра не склалася.
– Про Івана можу сказати лише позитивні слова. Я повернувся з армії і продовжував виступи в "Задарі". Каталініч запросив мене з дублю, дав мені шанс пограти на високому рівні. З цим тренером НК "Задар" досягнув найбільшого успіху в історії. Ми обігрували загребське "Динамо", "Хайдук" і стали шостими в Хорватії. Каталініч також писав історію "Хайдука".
– Команда зі Спліта у 90-их гриміла на всю Європу.
– То був найкращий сезон в історії, коли "Хайдук" тренував Каталініч. Вони вийшли до чвертьфіналу Ліги чемпіонів і вдома виграли все, що можна.
– У "Задарі" ви добре розпочали і мали хороші перспективи. Кажуть, вас хотіли бачити у своїх лавах "Хайдук" і "Рієка". Чому зважилися на перехід в "Карпати"?
– Протягом всього свого життя я хотів спробувати щось нове – поїхати за кордон, побачити щось цікаве, спробувати себе на новому рівні. Україна стала для мене випробуванням і я чекав на серйозний виклик. На місяць ми вирушили на збори до Туреччини, де я добре себе зарекомендував. Забив двічі у двох матчах!
– Непогано, як для захисника.
– Після одного з матчів у роздягальню зайшов почесний президент "Карпат" Димінський. Він потис мені руку і похвалив мене. Дуже скоро я підписав з клубом повноцінний контракт.
"GreenLions", Голац, дзвінок Агахові
– Легіонери часто змінюють команди, однак у вашому житті фактично були лише "Задар" і "Карпати". Більше того, у Львові за короткий проміжок часу ви стали улюбленцем місцевої публіки. Яким чином у вас склалися хороші відносини з львівськими фанатами?
– Почну з того, що я добре ладнав з усіма в клубі. Суть мого контракту була такою – граю, наприклад, у всіх чотирьох матчах місяця – отримую 100 відсотків платні. Якщо у трьох – 75 відсотків і так далі. У нас були чіткі відносини. Щодо фанатів, то я любив з ними спілкуватися і мені була близька їхня культура і філософія. Я дуже любив гуляти вулицями Львова і зустрічати вболівальників. Вони неймовірні! Одного разу я стояв на балконі, а фанати, які проходили повз почали співати: "Єрко Мікуліч" (Єрко емоційно і щиро проспівує клич фанатів – Л.К.) Моя дівчина, яка тепер стала моєю дружиною, прибігла до мене зі здивованими очима: "Що таке? Що сталося?" Я дуже любив цих людей. "GreenLions" – це частина мене.
– Любов до "Карпат" у вас не минула з роками. Коли команда грала у єврокубках ви зважилися на незвичний крок. Через 6 років після переїзду зі Львова зареєструвалися на карпатівському форумі і вирішили написати фанатам...
– Так, було таке... Я просто згадав ці відчуття. Не знаю, як пояснити – мені просто хотілося поділитися тим, що я відчуваю. Лише на мить хотів знову відчути цей дух і пережити ті емоції.
– Гравцем "Карпат" ви стали завдяки Івану Голацу. Він зараз визнає – з вашим трансфером відгадав і задоволений тим, як ви влилися у команду.
– Голац сильно допоміг мені. В "Карпати" він приніс англійський дух. Він багато років виступав на Туманному Альбіоні, потім тренував там, тому знав усі його особливості. В Хорватії я грав на позиції ліберо. У Львові тренер побудував іншу захисну модель – ми грали в лінію і я виконував функції центрального захисника. Голац – жорсткий і розумний тренер, у якого я навчився багатьох речей. Шкода, що після спільної роботи в Україні ми більше не підтримували відносин.
– В Шотландії, де Голац тренував "Данді Юнайтед", відзначали, що сербський наставник практикує незвичну методику тренування. Місцева преса сернйозно писала – Голац запрошував футболістів у парк, де вони тренувалися в невимушеній атмосфері і "нюхали квіти". Сам тренер визнає, що в Україні варто було впроваджувати жорсткіші методи.
– Спочатку Іван проявив себе, як жорсткий наставник. Загалом у колективі його поважали і він показував хороші результати. Прикро, що у наступному сезоні розпочалися поразки і Голац покинув Львів. Вважаю, що він пішов з "Карпат" зарано, так і не зумів проявити себе з найкращого боку. Це не все, на що він був здатен.
На фото: Іван Голац (праворуч)
– Читав, що у Львові ви полюбляли користуватися громадським транспортом.
– О так, "маршрутка" (Єрко без акценту промовляє це слово і посміхається – Л.К.) Також я познайомився з одним хлопцем, якого звали Юрою. Він часто возив мене по місту. Хоча мені і у маршрутках було непогано – я хотів дізнатися, як виглядає таке життя зсередини.
– Ще одна дивина – харчування. Якось ви обмовилися: "У Львові я їв фастфуд з ранку до ночі".
– Коли я тільки-но приїхав, то не знав, де можна нормально поїсти, спробувати смачну українську кухню. Реально протягом двох тижнів я харчувався лише у "McDonalds". Це не здорово, непрофесійно, але так було... Потім я скуштував нормальну українську їжу. Мені подобалися ваші супи, м’ясо...
– Ви бачили багато міст у своєму житті. Які спогади про Львів?
– Львів – особливе місто для мене. Люблю ці красиві і старовинні будівлі, невеличкі пагорби, всіх людей на вулицях. Це дуже особливе місто. Через роботу постійно відкладаю відвідини України. З того часу, як залишив "Карпати", так і не приїжджав у місто своєї молодості. Одного дня я візьму свою дружину і доньку до Львова. Покажу дитині, де я грав, де жив, а ще ми обов’язково підемо у парк.
– Які спогади у вас залишилися від спілкування з Петром Димінським?
– Президент – хороша людина. Особливо це проявляється у спілкуванні з ним. Ті, хто добре його знають, підтвердять мої слова. У мене є історія, яка добре характеризує Димінського. Я отримав серйозну травму, про яку розповідав, а мій контракт з "Карпатами" наближався до завершення. Президент сказав: "Давай продовжимо угоду". При тому, що я був травмованим! Він знав про це, але не хотів залишати у біді. Клуб готовий був лікувати мене і чекати.
– Проте ви не погодилися...
– Я збожеволів – вирішив піти з "Карпат" і повернутися в Хорватію. Подякував і сказав, що їду на операцію додому. То була величезна помилка, про яку я дуже шкодую.
– Іван Голац зізнався, що Сергій Ковальчук – один з найкращих гравців, з яким він коли-небудь працював. Сербський фахівець порівняв його з Джорджем Бестом.
– Він справді був кращим у тодішніх "Карпатах". Ще додав би сюди Йовічевіча. Ці двоє реально показували футбол високого рівня. Не здивований, що Сергія запросили у "Спартак" і він не один сезон провів там на хорошому рівні. Я такої техніки, як у Ковальчука ніколи не бачив. Ми здавали тест Купера – я мав найкращі результати у кар’єрі саме в "Карпатах". Пробігав 3400 метрів за 12 хвилин. Але Сергій навіть мене обігнав – 3700 пробіг. Нереальна швидкість, сила і техніка. Величезний потенціал був у Олексія Сучкова – він міг досягти більшого. Відзначив би також Ярослава Хому. А також Юру...
– Беня?
– Так, він був асистентом у Йовічевіча.
– Харизми тим "Карпатам" додавав Мацей Налєпа...
– Шалений голкіпер (сміється – Л.К.) У нас він був відповідальним за жарти і розваги. Якщо лунав сміх, то у центрі цих подій обов’язково був поляк. Крім того, він був чудовим воротарем.
– Найбільший авторитет мав Сергій Мізін?
– Разом з Ігорем Лучкевичем. Це два боси. Якщо вони щось кажуть, то ти повинен слухати.
– Після Голаца команду прийняв Мирон Маркевич. Не те, щоб він вас не бачив у складі, але переважно ви з’являлися на заміну...
– Новий тренер запросив кількох виконавців, а мене посадив на лавку. Я був злим, адже добре тренувався. Мені подобався підхід Маркевича до футболу – ми багато вчилися, багато аналізували, вивчали опонентів. З часом Маркевич продемонстрував, що є хорошим тренером. Вихід до фіналу Ліги Європи з "Дніпром" чого вартує.
– Свою останню гру у футболці "Карпат" ви провели проти"Шахтаря". Що сталося у тому жахливому епізоді, коли Разван Рац травмував вас?
– Я вперше вийшов у старті. Дуже хотів виправдати довіру Маркевича, у мене було багато бажання. В одному з епізодів я підкотився під Джуліуса Агахову і нігерієць зазнав травми. Згодом Срна сказав мені, що в Агахови діагностували перелом. Жодного умислу і бути не могло. Однак Рац чекав, коли м’яч опиниться у мене і травмував вже мене.
– Вважаєте, що то була помста румуна?
– Можливо, але я не впевнений. Він взагалі не грав у м’яч, а просто врізався в ногу. Після гри я зателефонував Агахові і попросив пробачення, пояснив, що не мав на меті грати грубо.
– З Разваном після цього випадку не спілкувалися?
– Він ніколи мені не дзвонив. Рац і Агахова повернулися на поле, а я з великими труднощами закінчив кар’єру і більше ніколи не грав.
