Сергій Тищенко аналізує останні невдачі клубу з Петрового. Без радикальних методів не обійтися?
Інгулець розгромно програв Металісту-1925. Фактично гра у Харкові була до першого м'яча у ворота команди із Петрового. У минулого турі підопічні Сергія Лавриненка були биті в Полтаві Ворсклою. В 11-ти матчах чемпіонату – це вже третя розгромна поразка для Інгульця. Крім того, був виліт із Кубка України від представника Другої ліги. Команда – третя знизу за пропущеними м’ячами, забивши водночас більше, ніж три колективи (Рух, Львів та Минай).
Підопічні Лавриненка можуть записати собі в актив тільки нічию із чинним чемпіоном – Динамо – у Києві. Мені здається, що в тому поєдинку кияни більше самі втратили очки, ніж суперник їх заробив. Хоча, Інгулець мав шанси і перемогти. Кияни відверто недооцінили аутсайдера та думали, що без надзусиль зможуть взяти своє. Не варто забувати, що тоді не було Луческу, а деякі моменти з організацію та дисципліною відверто кульгали. Недарма згодом Динамо залишив Жерсон Родрігес. А ще суддівський фактор із непризначеним пенальті у ворота Інгульця.
Власник Олександр Поворознюк грається із вогнем. У поточному сезоні команда запросто може вилетіти назад у Першу лігу. УПЛ повернулась до формату із 16-ма клубами. Напряму вилітає дві команди. До зони вильоту – два очки, а до перехідних матчів – рівна кількість пунктів із Минаєм. Тобто, після кожного туру все може змінитися. Є ризики, що клуб зробить крок назад у плані функціонування, організації та фінансових витрат. Багато речей потрібно робити заново.
Поворознюк зізнався, скільки мільйонів витрачає на Інгулець
До того ж, у чемпіонаті є дві команди, де багато молодих гравців – Інгулець та Чорноморець. Якби ці клуби обрали трохи інший вектор комплектації, то боротьба за виживання була б ще запеклішою. Зараз ФК Львів, Минай, Чорноморець, Маріуполь та Інгулець – головні кандидати на останні чотири місця та можливий виліт з еліти українського футболу.
Потрібно розуміти, що Інгулець будує новий стадіон, бо зараз команда проводить свої матчі в Кропивницькому. Зведення власної арени – це дорого, навіть дуже дорого. Погляньте на Реал, який, володіючи величезними можливостями, протягом трьох останніх трансферних вікон майже нікого не підписує, бо потрібно реконструювати Сантьяго Бернабеу. Не маючи проблеми зі стадіоном, команда із Петрового могла б більш якісно працювати на трансферному ринку. Але зараз вони навіть не змогли втримати важливих гравців – Сітчінаву та Балана.
Однак, не можна сказати, що Інгулець якось себе серйозно обмежує. Команда провела закордоні збори влітку. Ніхто не скаржився на комплектацію команди. Підписали досвідченого воротаря із Маріуполя Євгена Гальчука. З Чорноморця прийшов центральний захисник Дмитро Поспєлов. Атаку підсилив досвідчений Сітало з Олександрії та африканський легіонер Майкл. Андрій Коробенко провів усі збори з Динамо. До команди із Петрового приєднався досвідчений Євген Опанасенко, який не зміг заграти у Ворсклі. Є супердосвідчені Шуст та Бартуловіч. Якщо аналізувати комплектацію Інгульця, то вона не гірша, ніж у Вереса чи Металіста-1925. Проте, ці команди перебувають вище у турнірній таблиці.
Головне питання, яке навіть важливіше за місце у турнірній таблиці, – гра команди. Вона – одна із найгірших у чемпіонаті. Такий собі силовий футбол другим номером, де ставка робиться на кількісний захист, а атаки проводяться через фланги. Вистачає довгих передач. Щойно Інгулець пропускає та йде вперед, відразу з’являються проблеми. Адже гра із високою лінією захисту відверто не вдається. Звідси – розгроми у Харкові та Полтаві. Від Інгульця не треба чекати нічого нового. Це передусім камінь у город тренера Лавриненка.
Центр захисту не витримує жодної критики. Пара оборонців Ковальов-Бен Салем відверто провалюється. Очевидно, клас обох – невеликий. Вони не читають гру, не бракує й тактичних помилок. Утім, центральний захисник не має права програвати силову боротьбу у власному штрафному майданчику або втрачати позицію. Такі помилки просто неприпустимі для команд УПЛ. Однак, це також відповідальність тренера – поставити гру команди в обороні, чи обрати гравців на ці позиції.
Президент клубу Поворознюк говорить про те, що він повністю довіряє тренеру. Краще змінить склад, а Лавриненка залишить. Мовляв, футболісти будуть мати так звані плаваючі контракти (зарплата залежатиме від успіхів команди). Це дуже правильний крок, коли гравці не отримують гроші, а заробляють.
Поворознюк погрожує гравцям Інгульця розривом контрактів у разі відмови від плаваючих виплат
Але ж саме тренер має їх мотивувати, працювати індивідуально. Дуже просто сказати, хто не підходить. Але набагато складніше знайти підхід до кожного гравця, розкрити його. Це пряма тренерська робота та кваліфікація. Інгулець представляє селище Петрове. Зроблю припущення, що рівень життя там не найвищий. Кожен футболіст тричі подумає перед тим, як прийняти пропозицію від клубу, бо дітей та дружину туди не повезеш. Особливо, якщо є пропозиції від команд із великих міст. Розмови про плаваючі контракти теж не додають потенційним новачкам оптимізму. Тут потрібно ще чимось, окрім грошей, заманювати футболістів. Саме фактор тренера може бути ключовим.
Кіровоградщина багата на футбольні таланти – Канчельскіс, Пятов, Ротань, Коноплянка та інші. Але будувати академію в маленькому селищі – майже нереально. Це вимагає величезних капіталовкладень та часу. Ба більше, не всі батьки пустять своїх дітей у Петрове.
Потрібно вчитися працювати з легіонерами. Та не кожному тренеру це до снаги. Попит на якісних українських гравців буде тільки зростати. Конкуренція у нашому футболі збільшується: наступають Металіст, Кривбас, Полісся, Карпати… Сьогодні ці клуби вже готові давати хороші особисті контракти. У складі Інгульця лише троє іноземців...
Роберто Карлос розкритикував Інгулець за клітку на стадіоні: "Це найгірше, що мені показали"
Сергій Лавриненко – легенда клубу. Він був важливою ланкою при становленні команди, вивів її в УПЛ. На зразок Руслана Костишина в Колосі. Однак, аби клуб рухався далі, треба вчасно змінити тренера. І сам наставник повинен розуміти, коли варто поставити крапку. Нічого нового він команді не дасть: ні після зміни складу, ні після запрошення футболістів високого рівня. Це очевидно…
Володимир Шаран – хороша можливість на ринку. Він працював у схожих умовах. При усіх нюансах зміг зробити Олександрію бронзовим призером чемпіонату. Гру в захисті він точно зможе налагодити. З дуже скромним Олімпіком зміг досягти успіху Роман Санжар. Команда грала у кваліфікації Ліги Європи. Я вважаю, що у того ж Василя Кобіна потенціал доволі великий. У 34 роки він виграв Першу лігу. В УПЛ його Минай не виглядав приреченим, маючи не так багато можливостей, та набирав очки. Питання до босів клубу, які його звільнили. Без тренерської роботи зараз Костишин. Він виводив Колос у єврокубки.
Так, змінювати тренера всередині сезону – не дуже професійно та правильно. Для Лавриненка настає час істини. Попереду в команди матчі проти Миная і Вереса, а в кінці чемпіонату – принципове протистояння з Рухом. Крім цього, Інгулець буде грати проти лідерів нашого футболу – Шахтаря, Дніпра-1, Десни, Зорі. Якщо не буде результату, чи є сенс довіряти Лавриненку у другому колі?
Динамо обов’язково переможе Барселону – варто тільки трохи почекати