Ховард Вебб: Через фінал Мундіалю волосся на спині дибки стає
Цей харизматичний арбітр обслуговував фінал попереднього Мундіалю, а тепер готується до своєї роботи на полях Бразилії. Крім того, англієць у середу обслуговуватиме ще один дуже важливий поєдинок у Мадриді між "Атлетіко" та "Барселоною".
- Як Ви полюбили суддівське ремесло, адже більшість дітей мріють про кар'єру футболіста, а не арбітра?
- Я також мріяв стати футболістом. Кожен арбітр ФІФА скаже вам, що футбол - це його пристрасть. Саме тому ми виконуємо нашу роботу. Я доклав максимум зусиль, щоб стати футболістом, проте мені забракло необхідного таланту.
- На якій позиції Ви грали?
- Виступав на позиції останнього захисника. Мені дуже добре вдавалося читати гру, проте я ніколи не міг похвалитися хорошою грою на другому поверсі. Мені здається, що я просто не вмів цього робити. Колись я уявляв собі арбітрів лисими старими дядьками, тому коли батько, який був напівпрофесіональним рефері, запропонував мені присвятити себе судівській справі, я навіть не думав про таку можливість: "Ні, ні, це не для мене". Моїми тодішніми думками напевне тепер так само мислять діти стосовно мене. Врешті-решт мій батько таки переконав мене і у 17 років я наважився спробувати цієї справи разом зі шкільним товаришем. Це рішення привело мене до фіналу мундіалю-2010. Я побував у 44 країнах на 5 континентах. Неймовірно. Я ні на йоту не шкодує про своє тодішнє рішення.
- Тож Ви радите ставати на суддівський шлях?
- Звичайно. Кожен, для кого футбол - це пристрасть, повинен розглядати такий варіант як альтернативу. Не у кожного вроджений талант для цього, зрозуміло, проте завдяки правильному ставленню, бажаню працювати та відданості справі можна знайти спосіб для досягнення найвищих вершин.
- Коли були гравцем, як Ви ставились до арбітрів?
- Я був зосереджений винятково на футболі. Іноді запитую себе, звідки у гравців стільки часу коментувати мої рішення, коли слід зосереджуватись на грі? Я завжди поважав рефері. Відкрию таємницю. Тепер стосунки між арбітрами та рефері доволі приязні. Гравці довіряють досвідченішим арбітрам, оскільки вони знайомі з ними, бо провели з ними не один матч. Звідси і розуміння, що арбітри таки можуть помилятися. Помилок не уникнути у футболі.
- Розкажіть про найгірше і про найкраще у професії арбітра?
- Найкраще - це бути у найвигіднішому положенні для спостереження за грою, яка тобі подобається. Про це зазвичай не кажуть, але це факт: багато уболівальників платять за вхідний квиток на стадіон, а я ні. Звісно мені доводиться тяжко працювати за це, проте я у найкращій позиції. Найгірше у роботі арбітра - це переживати допущені помилки. Дуже важко з цим. Помилки можуть мати вплив на долю команди, гравців, тренерів чи навіть на репутацію арбітрів.
- В арбітрів нема своїх уболівальників, які підтримують їх на полі, а на шпальтах преси імена рефері з'являються здебільшого після їхніх помилок. Тож робота арбітра напевне вимагає певного складу характеру?
- Так. Якось прочитав у пресі звіт про свій матч, у якому у кінці стояло моє прізвище та оцінка. Там було лише два слова "анонімно компетентний". Подумав собі - клас! Однак не у кожному матчі вдається залишатись непомітним, а доводиться показувати своє "я". Все ж приємно залишати стадіон, коли під час гри не виникало особливих труднощів. Додому йдеш з прекрасним відчуттям. Якщо ніхто про тебе не згадує, значить роботу виконав успішно.
- Що найбільше запам'яталось з фіналу у Йоханесбурзі між збірними Іспанії та Нідерландів?
- Вихід на поле, дотик до м'яча "Джабулані" та крокування повз Кубок чемпіонів світу. Я бачив цей трофей по телевізору та його копії, аж раптом побачив його наживо. Це був найяскравіший кусок металу, який я бачив у житті: золота статуетка на зеленій основі із земною кулею на вершині. Неймовірно.
- Не виникало бажання підняти його?
- Так. Це було б моєю мрією. Побувати на чемпіонаті світу - для мене велика честь. Коли я зараз розповідаю про ту подію, то моє волосся (не на голові, зрозуміло, адже я лисий) на спині дибки стає. Фантастичний момент. Той фінал дуже змінив моє життя.
- Скільки разів переглядали той фінал?
- Лише раз. Почекав чотири тижні і подивився. Весь матч я дивився з моїм товаришем. Я переглянув той фінал лише раз заради збереження його у моїй пам'яті. Після перегляду зрозумів, що ту гру я провів непогано. На полі тоді я був повністю зосереджений - тепер ця гра продовжує жити у моєму серці.
- Поділіться ще якоюсь подією навколо цього матчу?
- Пам'ятаю, як я покинув поле і пішов шукати батька, який cидів на трибунах. Він мав зі собою прапор Англії з написом "Can’t play but can ref" (Не вміє грати, але вміє судити), адже він спонукав мене стати арбітром. Хіба не прекрасно?
- Після перегляду фіналу виникало бажання підкоригувати деякі свої рішення?
- Можливо одне чи два. Все ж таки на полі доводиться приймати рішення на основі інформації, якою володієш у відповідний момент, та зі своєї позиції. Я волів, аби наша бригада була менше помітна на полі у тому фіналі. Арбітрові слід приймати рішення так, як він думає, що буде найкраще, проте робити це з чистою совістю. Так ми і робили у тому матчі.
- Якщо збірна Англії вдало виступатиме у Бразилії, то Ваші шанси обслуговувати вирішальні матчі зменшуватимуться...
- Ми уболіваємо за футбол, тож бажаємо нашій збірній пройти якнайдалі. Якщо збірна Англії вдало зіграє у Бразилії - буду щасливий. Якщо ні, то це прекрасний шанс для нашої бригади арбітрів показати свій клас. Якщо "трьом левам" вдасться пройти максимальний шлях, а ми, виконавши свою роботу вдало, змушені будемо достроково повертатись додому - всі будуть задоволені.
Інтерв'ю ФІФА переклав та адаптував Андрій Холявка
показати приховати