Інтерв’ю "Футбол 24" із Дмитром Гречишкіним – 30-річним екс-хавбеком Шахтаря та Зорі, який влітку поїхав підкорювати чемпіонат Туреччини.
Дотепер його кар’єра тривала лише в Україні. Він ще встиг пограти під керівництвом Валерія Яремченка в Іллічівці та Мірчі Луческу – у Шахтарі. Їздив на правах оренди до Чорноморця та Олександрії, а із Зорею взяв участь в історичних для луганського клубу матчах Ліги Європи.
Але зараз, після 30-ти, Гречишкін наважився на продовження кар’єри за кордоном і… не прогадав. Хавбек поповнив склад відомого турецького клубу Генчлербірлігі, має регулярну ігрову практику і насолоджується потужною футбольною атмосферою.
"Стадіон у Коджаелі нагадав Донбас Арену"
– Ваш дебютний гол за Генчлербірлігі на останніх хвилинах матчу приніс команді вольову перемогу. Що відчули? Які емоції?
– Настрій – хороший. Ця гра була для нас дуже важливою, адже у турнірній таблиці – велика щільність між командами. У мого клубу видався не надто хороший старт сезону, тож потрібно надолужувати. Зараз взяли три очки і наблизилися до верхівки таблиці. Всі задоволені, раді. Але емоції вже позаду. У нас – щільний графік. Граємо 28-го жовтня у Кубку Туреччини, потім – 31-го…
– Гарматні удари вже давно стали вашою фішкою. Дар від природи чи результат тренувань і роботи над собою?
– Спочатку скажу про цей гол: тут помилився голкіпер…
– А до помилки призвела сила удару.
– Так, м’яч трохи вильнув. Та все ж я вважаю, що воротар припустився помилки. Щодо сили мого удару – він, скоріш за все, такий від природи. На початку кар’єри залишався на тренуваннях, звісно, бив по воротах. Такі удари трапляються – іноді залітає (Усміхається).
– Для вас Генчлербірлігі – перший закордонний клуб. З якими труднощами зіткнулися, опинившись тут?
– У принципі, особливих труднощів не відчув. Клуб зробив усе, щоб я почувався комфортно. Якщо брати мовний бар'єр, то на початковому етапі був перекладач, який розмовляв турецькою та англійською. Англійську довелося трішки підівчити. Потім взяли іншого перекладача – він, окрім цих двох мов, спілкується ще й російською. Із комунікацією жодних проблем немає.
З побутовими моментами клуб завжди на зв'язку, готовий допомогти. Тим паче, у нас тут є людина, яка сприяла при переході. Дуже багатьма мовами володіє, зокрема – російською. З ним контактую 24/7. Може допомогти з банківськими моментами, карту відкрити, щось показати, підказати. Словом, мій перехід в іншу країну відбувся нормально.
– Ваш новий клуб – досить відомий, багато сезонів провів в еліті. Але зараз змушений боротися за повернення в Суперлігу. Якими були аргументи турків, що переконали вас переїхати у другий дивізіон?
– Ви частково вже відповіли на своє запитання. Мені розповіли, та й сам я зібрав інформацію, що це – легендарний клуб за мірками Туреччини. Він постійно виступав у Суперлізі, але так сталося, що вилетів у нижчий дивізіон. Звісно, керівництво клубу хоче і дуже старається, щоб повернутися на звичний для них рівень. Плюс – місто Анкара – до Києва 2 години льоту. У сукупності всі ці моменти переконали мене переїхати в Генчлербірлігі.
– У яких чемпіонатах ви могли б опинитися, якби не Туреччина?
– Інші варіанти були, але зараз про це не хотілося б говорити. Я зупинив свій вибір на Генчлербірлігі і на даний момент усім задоволений.
– У чому принципова різниця між українським і турецьким чемпіонатом?
– Ось дивіться, ми зіграли 9 турів. Фактично у кожному виїзному матчі потрапляємо на такі стадіони, що просто вау. Зараз грали у Коджаелі. Там стадіон – можливо, прозвучить гучно – нагадав мені Донбас Арену. Загугліть і перегляньте в інтернеті фото. Тож перше – це стадіони.
Друге – атмосфера. Зараз у світі бушує ковід, заповненість трибун – неповна, але вболівальники приходять. І, повірте, їх так чутно! Немає такого, що зернята лузаємо і дивимося футбол. Вони шалено вболівають – із шарфами, всією атрибутикою. Атмофсера і стадіони тут набагато вищі рівнем, ніж в Україні.
У плані організації – також повний порядок. На далекі виїзди добираємося літаком. Здавалося б, Перша ліга. Але тут дуже пристойний рівень. Проти кожної команди цікаво грати. Клуби із нижньої частини таблиці спокійно можуть зіграти внічию або навіть перемогти лідерів. Ніхто не закривається, грають до останнього. Помітив, що багато голів забиваються саме на останніх хвилинах. Рахунок 1:0, 2:0 – ніхто не зупиняється. Та й уболівальники цього не дозволяють – женуть вперед.
"Приїхали до Кравця і перемогли 3:0"
– Генчлербірлігі ділить місто з іншим відомим клубом – Анкарагюджю, який наразі посідає другу сходинку. У новому сезоні ви вже встигли поступитися принциповому супернику – 0:2. Наскільки гаряче дербі Анкари?
– Дербі справді принципове. Ще в період підготовки до сезону ми зіграли на турнірі – Кубку Анкари. З Анкарагюджю зустрілися у фіналі. Основний час – 0:0. У серії пенальті переміг Генчлербірлігі. Всі настільки раділи, що виникало враження, ніби ми виграли значно статусніший трофей. Я вже тоді відчув, що таке дербі. На жаль, у чемпіонаті наша команда програла.
– Як ваші фани реагують на поразки? Можуть виникнути проблеми?
– Мені здається, що вони розуміють ситуацію. Тут практично абсолютно нова команда. Перед стартом чемпіонату прийшли близько 15 нових футболістів. Колектив будується з нуля. У перших турах виникли невеликі проблеми – бракувало зіграності, комунікації. Ми не розуміли, хто з одноклубників на що спроможний. Відповідно, результати були невдалими. Зараз потихеньку налагоджуємо взаємозв’язок і – тьху-тьху – вболівальники повинні бути задоволеними грою та результатом.
– Один з двох голів у дербі забив Ерен Дердійок. У якій формі зірковий 33-річний швейцарський форвард?
– Сказати, що він сильно виділявся, я не можу. Але, як нападник, Дердійок зробив свою справу. У Туреччині легіонери дуже хорошого рівня, хоча й місцеві турецькі футболісти намагаються їм не поступатись. По Дердійоку помітно, що він – "поигравший", з чималим досвідом за плечима.
– Генчлербірлігі має власну знаменитість – Казенга Луа-Луа провів багато років в англійському футболі, побігав за Ньюкасл, Сандерленд, Брайтон. Чим він виділяється?
– Людина хороша, комунікабельна. У плані футбольних якостей – дуже швидкий, різкий. Стартова швидкість – просто шалена! Хороша комплекція тіла, міцний хлопець. Як на мене, йому трішки бракує завершення. Якби забивав частіше – був би футболістом ще вищого рівня. На даний момент Луа-Луа одужує від травми і не може нам допомогти на полі.
– У клубі ви не єдиний українець – ще є півзахисник Олександр Бєляєв. Дивізіоном вище виступає Артем Кравець. Спілкуєтесь?
– У нас була товариська гра з Коньяспором, командою Кравця. Ми приїхали до них і перемогли 3:0. Представника Суперліги! Ще коли в Туреччину, якраз у Коньяспор, поїхав Женя Опанасенко, ми з ним переписувались. Вони тоді грали проти команди з нижчого дивізіону і теж не дуже вдало. Я запитав: "Який там взагалі рівень?" – "Ти знаєш, – відписує мені, – тут моментами важко зрозуміти – де Вища ліга, а де Перша".
Щодо Саші Бєляєва, то на початку в нього була невелика травма. Це його дещо підкосило, вибило, не було часу, щоб повноцінно підготуватися до чемпіонату. Але якраз в останньому матчі він зіграв з перших хвилин, міг відзначитися – влучив у перекладину, мав вихід практично сам на сам з голкіпером. Думаю, невдовзі набере форму – і все буде добре, складатиме конкуренцію.
"Коли я повернувся при Фонсеці, дехто розкрився по-іншому"
– До переїзду в Туреччину ви грали за Олександрію, але наприкінці минулого сезону там відбулася грандіозна чистка. Разом з вами пішли чимало лідерів – Паньків, Сітало, Банада, Лучкевич, головний тренер Шаран. Коли ви відчули, що назрівають зміни?
– Були певні розмови під кінець чемпіонату. Клуб, скажімо так, змінив вектор. У багатьох закінчувалися контракти, а жодних розмов з приводу продовження не було. До того ж, ми виступали не найкращим чином. Просто "не йшло". Якщо озирнутися назад – у нас був дуже хороший склад. Але кінцівка сезону не вдалася. Все відбулося швидко. Гра за грою, фініш чемпіонату. Розбіглися хто куди, хлопці знайшли собі інші клуби. У принципі, нормальна ситуація, я не бачу тут якихось проблем. Сергій Анатолійович (Кузьменко, почесний президент Олександрії, – Футбол 24) прийняв таке рішення, підкоригував розвиток клубу.
– Попри те, у квітні Олександрія обіграла Шахтар (2:0), а ви порвали сітку ударом з пенальті…
– Приємно згадувати. По-перше, не кожного дня Шахтар обігруєш. Одна з наших небагатьох яскравих перемог у другому колі. До речі, це була остання домашня гра перед заміною газону.
– Шахтар – перший професіональний клуб у вашій кар’єрі. Яким був дебют за головну команду "гірників"?
– На Донбас Арені приймали Чорноморець і виграли – 3:0.
– Вихованець донецького клубу Денис Арендарук дав резонансне інтерв’ю, в якому назвав Шахтар "золотою кліткою". Погоджуєтесь?
– У кожного футболіста – своя історія, доля, кар’єра. Усе дуже індивідуально. Є приклади деяких хлопців, у яких не склалося, існує певна образа. Але є й інший бік – чимало випадків, коли все вдавалося. Шахтар багатьом дав дорогу у футбол. Брати усіх під один гребінець – що це "золота клітка" – не зовсім правильно.
– Ви розпочинали ще при Луческу і застали момент, коли замість багаторічного наставника Шахтар очолив Фонсека. Що змінилося?
– Треба сказати, що минуло багато часу, відколи починав у Шахтарі періоду Луческу, а потім на півроку повернувся при Фонсеці. Коли повертався у клуб при Луческу, був ще молодим. Команда грала дуже потужно. Станом на 2013 рік, ще до всіх цих подій, після перемоги над Челсі, матчів з Ювентусом і Борусією Дортмунд, склад був – просто космос! Тим паче, команда базувалася в Донецьку, мали усе – шикарну базу, поле, стадіон. Чудовий час!
Коли ж я повернувся при Фонсеці, деякі футболісти розкрилися по-іншому. Той же Алан Патрік. Це одразу кидалося в очі. Людина серйозно додала, стала основним гравцем. Команда переїхала до Києва, умови були трохи не ті. Але Фонсека також – дуже кваліфікований спеціаліст. Вважаю, це два топ-тренери для Шахтаря.
"Ми зайшли у перерві, голови повісили…"
– Ходіння по орендах вас не втомлювали?
– Втомлювали, не втомлювали… Я ж сам підписав довгостроковий контракт із Шахтарем – мене ніхто не змушував. Потрібно було демонструвати рівень, гідний Шахтаря. Отже, я не демонстрував такого рівня, тому відправляли в оренду. Який сенс сидіти?
– В Іллічівці ви пограли під керівництвом легендарного Яремченка і допомогли врятувати клуб від вильоту у Першу лігу. Усе вирішувалося в останньому турі матчем проти Динамо. Іллічівець програв перший тайм 0:2, але у другому спромігся на сенсаційний камбек – 3:2. Як?!
– Чудові спогади! Ми програли перший тайм 0:2, зайшли у роздягальню і взагалі не розуміли, як вилізти з тієї ситуації. Потрібна була лише перемога – боролися із Севастополем за збереження прописки. Але гра відновилася – забив Ярошенко, потім Пуканич зрівняв, а Тищенко вирвав перемогу. Це божевільні емоції! Тим паче, я був зовсім молодим, відіграв увесь матч. Значення рятівної перемоги важко переоцінити – то був період, коли багато важливих гравців покинуло команду упродовж сезону. Все лягло на наші плечі – і ми відчули, що таке рівень тодішньої Прем’єр-ліги.
– Після матчу Валерій Іванович вас відзначив: "Найкращим у першому таймі був Гречишкін".
– Було таке. Дуже приємно. Не мало значення, хто кращий, хто гірший. Головне завдання ми виконали – залишились в УПЛ.
– Динамо занадто швидко повірило у власну перемогу?
– Мені важко відповісти, не знаю. Я ж кажу: ми зайшли у перерві, голови повісили і не розуміли, як можна врятувати ситуацію. Можливо, Динамо справді подумало, що перемога вже в кишені, і трохи розслабилось.
– Преміальні від Володимира Бойка, президента Іллічівця, знайшли своїх героїв?
– Так, звичайно. Віддячили нам щедро.
– Скільки ваших зарплат помістилося в цю премію?
– (Усміхається) Скажу так – це була не рядова премія за звичайну перемогу. Тим паче, суперником виступало Динамо.
– Чим запам’ятався період оренди у Чорноморці?
– По-перше, місто дуже красиве – раніше не були в Одесі. У команді – хороші умови, база поруч із морем, басейни, чудовий тренажерний зал, поля. Єдине, що трохи підкосило команду – фінансові проблеми. Почалася криза, затримки зарплати. Перших півроку мого перебування у Чорноморці команду очолював Григорчук, ще були хлопці, які виходили з групи Ліги Європи. У другому колі багато лідерів покинули Одесу, головним тренером став Бабич, прийшла необкатана молодь. Стало дуже важко.
"Так програвати на власному полі – це ганьба!"
– Далі у вашій кар’єрі – Зоря. Зараз вся Європа відкриває для себе тренера Вернидуба і команду Шериф. Що особливого у Юрію Миколайовичу? Як він запалює команду? Як знаходить підхід до простих, незіркових футболістів, що потім б’ються на полі?
– От ви самі сказали – "битися на полі". Ось такий був настрій. Вернидуб міг чудово налаштувати команду, підготувати. Спілкувався з хлопцями. У нього багато позитивних якостей було на той момент. Зараз минув певний час і я впевнений, що він навіть додав – це помітно за результатами. Юрій Миколайович – емоційний, в міру суворий. Проводив хороші ігрові тренування, збори були нелегкими. Словом, умів підготувати команду. Плюс – мав добру футбольну чуйку: кого поставити у склад на ту чи іншу гру.
– За тодішньою Зорею закріпилося прізвисько "Мужики". Пригадайте один із матчів, який вам вдалося перевернути завдяки характеру.
– Грали у Запоріжжі проти Динамо. Поступалися 0:3, але закінчили 4:4. От ви мене запитували, як ми з Іллічівцем відіграли 0:2 на 3:2. А як ми з 0:3 примудрилися вибратись? Якщо не помиляюся, розвиток був такий: після першого тайму 0:3, потім 3:3, знову програвали 3:4, але встигли зрівняти. У футболі такі моменти є – за це ми його і любимо.
– Перерва після першого тайму. Команда заходить у роздягальню. Реакція Вернидуба? Які слова підібрав?
– Та які слова? Мабуть, якісь матюки (Усміхається). "Виходьте на поле і грайте! Так програвати на власному полі – це ганьба". Зібралися командою в єдине ціле – і відігрались.
– Сезон 2016/17. Зоря у груповому етапі Ліги Європи. У першому турі проти Фенербахче ви відкрили рахунок, але команда пропустила на 90+5 хвилині. Якби тоді вдалося перемогти, фінішували б вище останнього місця?
– У тому сезоні ми двічі зіграли внічию – по 1:1 із Фенербахче та Фейєнордом. Якби виграли у турків – мали б 4 очки. Важко оцінювати. Це був дебютний виступ Зорі у груповому турнірі. Суперники – команди дуже хорошого рівня. Як для першого разу, вважаю, ми виступили достойно.
– "Стояв у підтрибунці і не розумів, що взагалі відбувається. Поруч стояли Ібрагімовіч, Руні і далі за списком. А ось і Моурінью проходить. Думаю: "Ого, нічого собі! Куди я потрапив?", – розповідав мені тодішній форвард команди Денис Безбородько, пригадуючи матч із МЮ. А що відчували ви?
– Особисто у мене ніякого шоку не було. Звичайно, ми розуміли, проти яких зірок граємо. Пригадую, як заїхали на Олд Траффорд для передматчевого тренування – відчути газон. Поле виявилося дуже швидким, до того ж м’ячі були трохи іншими – швидкими, слизькими. При перших дотиках вони відлітали далеко. Помітно одразу, що це зовсім інший рівень. Коли виходиш проти зірок, які на такому рівні грають постійно – Погба, Ібрагімовіч, Мата – це приємно і пам’ятно. На все життя.
– Наступний розіграш ЛЄ виявився для Зорі значно успішнішим: перемога над Атлетіком у Більбао, а також над Гертою. Що з цього згадувати приємніше?
– Перемогу над Атлетіком. Згадую ту неповторну атмосферу у Більбао, їхній шикарний стадіон, команду хорошого рівня. А хто знав Зорю, правильно? Ми забили гол з кутового у першому таймі. Наприкінці був потужний тиск від Атлетіка, але вдалося вистояти і взяти три очки. Історична перемога.
– Мабуть, саме тоді Лунін вперше привернув увагу іспанського ринку своїми сейвами. Зараз, коли він у Реалі, підтримуєте контакти?
– Ні, не підтримуємо. Не знаю, як у нього справи в Іспанії.
– Чи вдалося вам привернути увагу іноземних клубів до своєї персони після двох єврокубкових кампаній?
– Мені про це невідомо. Чесно. Я перебував в оренді, контракт належав Шахтарю. Якоїсь конкретики чи виходів безпосередньо на мене не було.
– Угода із Шахтарем, що тривала багато років, вичерпалася у 2018-му. Які емоції ви тоді пережили? Відчуття свободи чи, можливо, смутку – що так і не вдалося пробитись в основу?
– Я цю ситуацію сприйняв, як належне. Закінчився контракт, дороги розійшлися, потрібно рухатися далі. Розумів, що треба шукати хорошу команду. Мав на той час кілька варіантів, але трохи затягнув із відповіддю, тож в Олександрію перейшов наприкінці вересня. Із Шахтарем попрощалися нормально, потиснули руки. Це – футбол.