Інтерв’ю "Футбол 24" із колишнім головним тренером ФК Львів, Руху, казахського Акжайика та ряду інших клубів.
Наприкінці жовтня минулого року Володимир Мазяр став безробітним. ФК Львів зазнав двох болючих поразок від Десни у чемпіонаті (1:4) та Миная у Кубку України (0:2), що й призвело до припинення співпраці між клубом і тренером.
42-річний спеціаліст практично зник з інформаційного поля. Куди подівся? Чим живе зараз? Чи планує повернутися до активної діяльності? Дзвінок "Футбол 24" застав Мазяра у Карпатах. Звісно ж, мова йде про гори, а не футбольний клуб, як дехто міг подумати.
"На це запитання можна відповісти однією притчею"
– Володимире Івановичу, як ся маєте? Тимчасова пауза у кар’єрі, мабуть, надала можливість зайнятися тими справами, на які зазвичай бракувало часу?
– Зараз маю достатньо часу. Займаюся вихованням дітей, багато проводжу з ними часу. Чого раніше не вдавалося, тому що весь вільний час забирали команди і футбол. Від футболу так само не відходжу. Аналізую свою тренерську діяльність. Займаюся футбольною самоосвітою. Зібрав багато інформації про психологію гравців. Цей аспект у сучасному футболі дуже важливий.
Отримав багато інформації про тактичну підготовку європейських команд. Чимало дізнався корисного і нового для себе про підготовку до ігор. Моральний стан команди. Побачив багато важливих моментів у підготовці команди, на які я не звертав увагу.
– Які матчі, переглянуті упродовж останнього періоду, справили на вас найбільше враження?
– Багато матчів було переглянуто – як у записі, так і прямі ефіри. Наприклад, Ліверпуль у фіналі Ліги чемпіонів. Так само переглядав і чемпіонати Білорусі, Німеччини та України, які зараз тривають. Є матчі цікаві, дивився на одному подиху. А є ігри слабкого рівня, нудні для вболівальника. Особливо виділяти і критикувати матчі не хочу.
– Наскільки ретельно оберігаєтеся від COVID?
– Я ставлюся до цієї ситуації з COVID-19 дуже серйозно.
– На вашу думку – це дійсно смертельно небезпечний вірус, чи його загрозу перебільшують?
– Ви можете запитати це у людей, які постраждали від цієї хвороби. Людей, які втратили близьких від цього вірусу. Повторюся – це серйозно.
– Після відставки з ФК Львів ви сказали фразу: "Не хочу думати і говорити про футбол". Зараз із цим усе в порядку? Вже готові працювати?
– На це запитання можна відповісти однією притчею. Одного чоловіка запитали: "Ти любиш спорт?" Він відповів: "Ні, я люблю футбол". Тоді у нього запитали: "А футбол – це що, не спорт?" Він відповідає: "Футбол – це життя".
"З ФК Львів вирішив піти сам – це було моє рішення"
– У січні була інформація, що вами цікавилися клуби з Польщі та Білорусі. Це правда? Якщо так, то чому не склалося?
– Після відходу з ФК Львів справді були пропозиції з Польщі та Білорусі. Але мої вимоги (футбольні) виявилися нездійсненними. Тому все залишилося на стадії переговорів, а отже і розмовляти нема про що.
– А зараз отримуєте пропозиції?
– До початку пандемії були варіанти. Після введення багатьма країнами карантину, людям стало не до футболу. Зараз усе потихеньку рухається до нормального життя. Великий футбол повертається, і я сподіваюся, що ситуація нормалізується і з'явиться пропозиція для продовження тренерської кар'єри.
– Ваша співпраця з ФК Львів, як і з кількома попередніми командами, тривала дуже недовго. Чому вам не дали часу? Як ви це для себе пояснюєте?
– Якщо розібратися в даному питанні і взяти всі команди, то я шкодую, що пішов з Акжайика. Дуже перспективна була команда. Через пару років можна було з нею вирішувати найсерйозніші завдання. Але я зробив помилку. Мною заволоділи емоції, жага перемагати, жага результату.
Я не зміг пережити і впоратися з деякими емоційними моментами. І тому я думаю, це основний фактор, який був визначальним у прийнятті рішення. А якщо взяти ФК Львів – мені давали час, але я сам вирішив покинути пост головного тренера. Це було моє рішення.
"На полі відбувалося неподобство"
– У Львові ви працювали із широкою бразильською діаспорою. Чи важко було розрізняти поміж собою усіх земляків Пеле?
– Спочатку звикав до бразильців. У тренувальному процесі побачив, що у кожного свій стиль, свої манери гри, своєрідна техніка. Так само і в житті поза футбольним полем – манери спілкування, поведінки були у всіх різними. І з часом я почав відрізняти всіх земляків Пеле (Усміхається).
– "Деякі футболісти не дотягують навіть до рівня середняків Першої ліги", – сказали ви. Це були емоції, чи рівень деяких легіонерів Львова дійсно не дозволяв добитися серйозного результату?
– Цю фразу сказав після кубкового матчу. На футбольному полі відбувалося неподобство. Були великі претензії до команди в плані дисципліни, виконання установки тренера. Та й за самим змістом гри виникали величезні питання до футболістів. І я був змушений сказати ту фразу, яку сказав.
Тоді я не займався комплектацією команди. А коли тренер не підбирав футболістів під своє бачення, під свій стиль гри, щоб володіли потрібними якостями, тоді з'являються певні проблеми на футбольному полі. У першу чергу – з розумінням гри і філософії тренера.
– За командою тепер уже Єгіші Мелікяна стежите? Ваші враження?
– Стежу, звичайно. У цій команді є кілька футболістів, яких я встиг запросити. Є футболісти, з якими я працював в інших командах (українців маю на увазі). Тому хвалити не хочеться, а ображати не буду.
– Ще одна добре знайома вам команда – Рух – отримала на тижні нового тренера. Чого очікуєте від тандему молодого Федика і наддосвідченого Маркевича?
– Почнемо з того, що я не розумію, що таке тандем. Є головний тренер, який повинен вирішити поставлені завдання перед командою. Нести відповідальність за результат, готувати повністю команду – теоретично, фізично, тактично.
Я знаю один геніальний тандем Лобановський – Базилевич, який гримів у 70-х. Вони показували видатні результати в двадцятому столітті. Зараз такого вже не зустрінеш. І я сподіваюся, що тандем Федик – Маркевич теж стане геніальним у ХХІ столітті.
– Чи достатньо у Руху потенціалу, щоб невдовзі стати головною командою міста Львова?
– На це запитання відповім коротко. Час покаже.
– Якими є нереалізовані мрії тренера Мазяра? У якій команді, у якому чемпіонаті і над завданнями якого рівня складності вам би хотілося невдовзі попрацювати?
– Які мрії можуть бути у тренера Мазяра? Як і у будь-якого амбітного тренера – перемагати, вигравати в кожному матчі. Мої команди забирали медалі у Другій і Першій лізі. Тепер хотілося б попрацювати в Прем'єр-лізі і виграти медалі. Перевірити свої сили в єврокубках – ось мрія Мазяра.