Єдиний бейсболіст у світі, який пережив ядерний удар – знався із якудзою, грав без трьох пальців
"Футбол 24+" віддає останню шану унікальному спортсмену з Японії.
Ісао Харімото / Ілюстрація Japan.co.jp
Будь в курсі спортивних новин першим
Про що думав командир важкого бомбардувальника B-29, коли настав час "Ч"? Про що завгодно, лише не про сотні тисяч людей, які в паніці метушились вулицями приреченого міста. Шостого серпня 1945 року, о 08:09 ранку, Пол Тіббетс і його команда побачили під собою обриси Хіросіми. Ще кілька хвилин знадобилося на пошук конкретної мішені, якою обрали міст у центрі локації.
О 08:15 прозвучав останній наказ і літак скинув страшний вантаж. "Малюк" (Little Boy) вибухнув за 600 метрів до землі, миттєво спопеливши 70 тисяч людей. Ще понад 200 тисяч помруть у наступні місяці – від важких ран і променевої хвороби.
На відміну від багатьох своїх підлеглих, які до жаху налякались скоєного, Тіббетс виявився еталонним кілером. "Пишаюся тим, що зумів розпланувати операцію і реалізувати її настільки бездоганно, як я це зробив. Я сплю спокійно кожної ночі", – запевняв журналістів через 30 років після трагедії. Ба більше! "Якщо ви занурите мене в таку ж ситуацію – без сумніву, чорт забирай, я зроблю це знову!"
Зловісний дід дожив до глибокої старості. Помер 2007-го у віці 92 років. Дуже ймовірно, що Тіббетс знав одного з тих, на кого скинув атомну бомбу. Адже у 60-70-х роках гриміла слава японця Ісао Харімото. Він був єдиним у світі бейсболістом, який пережив ядерний удар.
У той ранок мама затулила 5-річного Харі-сана власним тілом, врятувавши від вибухової хвилі. Вирішальною стала відносно безпечна відстань – вони перебували за 2,5 кілометри від епіцентру. А ось 12-річній сестрі майбутнього бейсболіста не пощастило. Через кілька днів дівчинка померла від опіків.
Вони не були японцями, а походили з Кореї, ще не розділеної на дві антагоністичні держави. Батько Харі-сана торгував металобрухтом, проте сім’я ледь виживала – корейці мали статус колонії Японської імперії. З надією на краще майбутнє чоловік перевозить дружину і дітей до метрополії, в Хіросіму, де вже зачепився його брат. Невдовзі народжується маленький Ісао, але злидні нікуди не поділися. Вся сім’я тулиться в одній крихітній кімнатці. Корейців зневажають на кожному кроці, прирівнюючи їх фактично до рабів.
У чотири роки хлопчик потрапляє в свою першу велику халепу. Разом з іншими дітлахами він запікав картоплю. Зненацька зовсім поруч промчав автомобіль. Ісао відскочив, але його права рука потрапила у вогнище. За лічені секунди отримав такі складні опіки, що три пальці перестали ворушитися назавжди. А вже через рік був ядерний удар. Малий явно народився у сорочці.
Після завершення Другої світової батько Ісао вирушив на батьківщину – у Корею, щоб розвідати ситуацію і повернути сім’ю додому. Але, сівши якось обідати, чоловік раптово помер. Риб’яча кістка простромила стравохід бідолахи, наче в якомусь із фільмів Кім Кі Дука. А невдовзі на півострові спалахнула жорстока Корейська війна.
Сім’я так і залишилась у Японії. Тепер про дітей піклувалась лише мама. Вона торгувала якініку (м’ясом, смаженим на грилі) і нелегальним алкоголем. Ісао ж, зростаючи в постійному булінгу через походження, навчився відстоювати себе – хоробро бився з однокласниками та хуліганами на вулиці. Невдовзі на нього звернуть увагу навіть хлопці із якудзи – всесильної японської мафії. "Якби не бейсбол, я б став одним із них", – казав потім Харімото.
До речі, бейсболом він зацікавився зовсім випадково. У 1950-му в місті створили першу бейсбольну команду Хіросіма Карп. Одного разу в гості до неї приїхав клуб Йоміурі Джаєнтс і малий побачив, як гравці обідають у готелі. Білий рис зі стейком – про таке простолюдини навіть не мріяли. Десятирічний Ісао одразу зрозумів, що бейсбол – шлях до ситого та заможного життя.
Оскільки три пальці правої руки були недієздатними, Харімото став шульгою і відшліфував свою майстерність до ідеалу. Хоча спершу сенсаційного аутфілдера намагалися не помічати. Ісао неодноразово зіштовхувався із ксенофобією – у команду не брали тільки через те, що він був "несправжнім" японцем.
У 1959-му крига врешті скресла – Харімото підписує свій прем’рний контракт із токійським Тоей Флаєрс. Перший зароблений мільйон єн бейсболіст одразу віддав старшому брату на побудову великого дому для всієї родини. У дебютному сезоні Ісао визнали "новачком року" Тихоокеанської ліги. За наступні 15 років він стає легендою клубу і суперзіркою японського бейсболу. Перелічувати всі регалії, рекорди і найкращі матчі Харі-сана ми не будемо – все одно більшість із нас не відрізнить хоум-ран від уока. Та й суть цього матеріалу в іншому.
Середина 70-х принесла тріщину у відносини між Харімото та президентом клубу Осаму Міхарою. Ситуація погіршувалася з кожним днем. Бос намагався виперти зірку з команди, обмінявши на бажаних для себе нових гравців. У якості аргументу використовував старі зв’язки Ісао із якудзою. "Харімото – це ракова пухлина у світі бейсболу", – кинув пресі скандальні слова. Після цього, звісно, залишатись було нереально. Опальний аутфілдер перейшов у Йоміурі Джаєнтс, гравці якого колись настільки надихнули малого Ісао, поїдаючи білий рис зі стейком.
Після завершення кар’єри на початку 80-х він ще багато десятиліть працював бейсбольним коментатором і експертом на японському телебаченні. Тренував знаменитого Хідекі "Годзіллу" Мацуї. Популяризував бейсбол на землі предків – у Південній Кореї. Увійшов до Зали слави бейсболу.
Дев’ятого вересня цього року Ісао Харімото зробив останній вдих і видих. Він на 19 років пережив свого ката – льотчика Пола Тіббетса. Але тяжке дитинство і ядерний вибух у Хіросімі назавжди випалили в ньому відчуття щасливої безтурботності.
"Усе було сумно і боляче. Я безліч разів ловив себе на думці, що хотів би поїхати в країну, де нема бейсболу. Все, про що я думаю, це бейсбол. З ранку до вечора. Я виходив на биту понад 10 тисяч разів – і ні разу не почувався щасливим".
