"Шевченко може допомогти мені". Фабріціо Раванеллі – ексклюзивне інтерв'ю про Ювентус, Лобановського і Україну

29 червня 2018 8352 Читать на русском
"Шевченко може допомогти мені". Фабріціо Раванеллі – ексклюзивне інтерв'ю про Ювентус, Лобановського і Україну
Фабріціо Раванеллі у грі за Мідлсбро

Справжня суперзірка європейського футболу 90-х. Він забивав у фіналі Ліги чемпіонів, феєрив у чемпіонатах Італії, Англії та Франції, а зараз приїхав до України, щоб разом із столичним Арсеналом дебютувати в УПЛ.

Прихід на тренерський місток київського Арсенала Фабріціо Раванеллі став несподіваною та резонансною подією українського футбольного міжсезоння. В інтерв'ю "Футбол 24" автор єдиного гола Ювентуса в останньому переможному для туринського клубу фіналі Ліги чемпіонів згадав про різні етапи своєї кар'єри, розповів про свої погляди на гру і мету приходу в український футбол.

Початок кар'єри

– Ви пам'ятаєте, як ще в дитинстві захопилися футболом?

– Мені іноді здається, що це відбулося зразу після мого народження. Я засинав з м'ячем. Коли мені було три роки, я кожного дня грав з м'ячем у своєму будинку. Іноді моя мати сердилася, бо розбивалося вікно чи інші речі на кухні (посміхається).

У 6-7 років я почав грати у своєму селі, яке розташоване біля Перуджі. Коли мені було 12 років, я переїхав зі свого невеличкого населеного пункту до міста Перуджа. Місцева команда грала тоді в Серії А, там феєрив Паоло Россі (майбутній переможець та найкращий бомбардир ЧС-1982), і я мріяв виступати за неї.

– Що ви відчували, коли почали грати за Перуджу?

– Це було чудово. Гра у футбол робила мене щасливим. Щоб бути щасливим, мені потрібно було грати у футбол. Перуджа була хорошим професійним клубом і це були гарні часи для мене.

– Важко було покидати рідну для вас команду?

– Так, це було дуже важко. Я народився і мешкав у 20 кілометрах від Перуджі. Щоб дістатися на тренування, я використовував автостоп. До міста не ходили автобуси. Батько та мати працювали. Тому це був єдиний вихід. Це була жертва заради того, щоб стати футболістом серйозного рівня, і дуже гарний урок у моєму житті.

раванеллі

– До 24 років ви грали в невеликих клубах, а потім опинилися в Ювентусі. Як це сталося, завдяки чому?

– Я мріяв грати у Серії А. У 1990-1992 роках я грав у Реджині, яка виступала в Серії B. І коли виникла нагода потрапити до клубу Серії А, я був у захваті. Отримав можливість пограти разом з Роберто Баджо, Жуліо Сезаром, Юргеном Колером, Джанлукою Віаллі та багатьма іншими фантастичними футболістами. Тоді, у 1992 році, я доторкнувся руками до своєї великої мрії, підписавши контракт з Ювентусом.

Як мене помітили? У великих клубах завжди працює чимало скаутів. Я забив багато голів у Серії B (24 голи за два сезони) і Ювентус запросив мене.

Ювентус, перемога в Лізі чемпіонів

– Ювентус тоді тренував Джованні Трапаттоні. Що вам дала робота з ним?

– Це було фантастично, тому що Трапаттоні не лише великий тренер, а ще і велика Людина. Він чудовий мотиватор, говорив зі мною кожного дня. На кожному тренуванні я багато працював, я працював і до тренувань, і після них. Це допомагало мені виходити на більш високий рівень та прямувати до своєї мети.

– Чому Трапаттоні пішов з Ювентуса?

– Він вирішив змінити клуб. Тоді в клубі змінився менеджмент. І вони привели Марчелло Ліппі.

– Як вам працювалося з Ліппі? У чемпіонаті Італії сезону 1994-1995 ви перервали гегемонію Мілана і повернули Скудетто в Турин через 9 років. Наступного року була перемога в Лізі чемпіонів. Ви пам'ятаєте ту атмосферу та емоції?

– О, це був період важкої роботи! Ми працювали дуже-дуже-дуже тяжко. Це був дуже гарний урок для мене і мого тіла. Я розумів: якщо ти хочеш досягнути успіху, треба докладати багато зусиль. Потім я зрозумів це під час матчів і турнірів.

"Щоб обіграти Лобановського, потрібно самому стати Лобановським". Правила життя Марчелло Ліппі

Ми навіть не мали часу трохи поспілкуватися один з одним. У нас були дві сесії тренувань, зранку і вдень, потім ми швидко йшли до кімнат на базі спати, оскільки тренування – дуже насичені.

У перший же рік з Ліппі ми впевнено виграли чемпіонат Італії, а наступного року – Лігу чемпіонів. Я забив багато голів, ці два роки були для мене чудовими та незабутніми.

– Всі пам'ятають ваше тріо з Віаллі та Дель П'єро. Як би ви описали його?

– Ми були одними з найкращих бомбардирів в історії Ювентуса. З нами команда виграла чемпіонат та Кубок Італії, Лігу чемпіонів. Та цей успіх – не лише наша заслуга. Поруч з нами були також чудові гравці, крім того чудовий клуб, чудовий менеджмент. Тому що перемагає не один, два чи три гравці, а клуб, команда.

раванеллі віаллі

– Коли Дель П'єро ще був молодим, ви уявляли собі, що це майбутня зірка світового рівня?

– Йому не відразу було легко. Та вже за кілька місяців, просуваючись крок за кроком, він почав прогресувати все більше і більше. І дуже швидко стало зрозуміло, що це буде один з кращих італійських гравців в історії футболу.

– Він забивав тоді неймовірні голи своїми фірмовими обвідними ударами?

– Щоб так забивати, треба мати відповідну якість, техніку, а також менталітет. Бо коли ти молодий, то маєш бути особистістю, щоб завдавати такі удари по воротах. Якщо ти боїшся, то в тебе нічого не вийде. Дель П'єро був дуже сильною особистістю в цьому плані.

– Ви також багато забивали (15 голів в Серії А сезону 1994-1995, 5 в Лізі чемпіонів 1995-1996). Охарактеризуйте свій стиль гри як форварда?

– Мені не подобаються форварди, які працюють лише на останніх 20 метрах поля. Мені подобаються бомбардири, які багато працюють на команду. Це для мене зразок, і я прагнув так грати. Наприклад, зараз в Ювентусі кожен нападник важко працює заради команди: Ігуаїн, а особливо Манджукіч.

– У Кубку УЄФА сезону 1994-1995 ви забили 5 голів софійському ЦСКА в першому раунді. Причому 4 з них – із 76-ї по 86-ту хвилину. Пам'ятаєте, як це було?

– Це був гарний момент для мене. Я пам'ятаю. Перед початком гри я сказав, що в мене буде чудова гра. Це чудовий рекорд, який досі залишається в Лізі Європи/Кубку УЄФА. Лише я та Даніель Фонсека (який забив у складі Наполі 5 голів Валенсії в сезоні Кубку УЄФА 1992-1993 років) змогли зробити подібне.

ювентус

– Звичайно, не можна не згадати ваш гол Аяксу у фіналі ЛЧ-1996. Мабуть, він досі перед вашими очима?

– Це був фантастичний гол. Я думаю, що це найкращий гол у моїй кар'єрі. Він став надзвичайно важливим для мене, а також для Ювентуса та його вболівальників. Я завжди його пам'ятаю. Він в моєму серці та в моїй пам'яті. Бо коли ти виграєш Лігу чемпіонів, відчуваєш себе королем. А особливо, коли забиваєш. Тоді на римському Стадіо Олімпіко, коли тисячі вболівальників вигукували твоє ім'я, це були неймовірні відчуття.

– У той час Серія А була найсильнішим чемпіонатом у Європі?

– Так.

– Тоді виграти Лігу чемпіонів було важче, ніж зараз?

– Коли ми вигравали Лігу чемпіонів, це була "дуже чемпіонська Ліга". Зараз інші часи, бо зараз до неї потрапляють по 3-4 команди з топ-чемпіонатів Європи. Зараз її виграти легше, тому що для цього не обов'язково бути чемпіоном своєї країни. Ось мадридський Реал виграв три поспіль Ліги чемпіонів, але чемпіоном Іспанії за цей час вони були лише одного разу.

А раніше належало виграти спершу свій національний чемпіонат. Все-таки турнір називається "Ліга чемпіонів". Тому там мають грати чемпіони. А зараз це абсолютно інша Ліга чемпіонів.

Англійський етап кар'єри

– Чому ви пішли з Ювентуса після такого успіху?

– Надійшла цікава пропозиція, а для мого характеру не було проблемою покинути Італію. Я тоді зважив усе. У 1996 році я грав на чемпіонаті Європи в Англії у складі збірної Італії, бачив, наскільки англійці люблять свій чемпіонат. І я достатньо швидко прийняв це рішення.

– Але чи бажали ви йти з Ювентуса?

– Я вирішив це за дві хвилини. Коли я зрозумів, що Ювентус мене продає, я прийняв це рішення. Я був віце-капітаном Ювентуса після Джанлуки Віаллі. І подумав: якщо Ювентус хоче продати мене, то вони змінюють стратегію. Я швидко зрозумів, що це була стратегія клубу. Вони продали мене, потім Віаллі, потім Бокшича, потім Паулу Соузу, далі були Вієрі, Зідан, Тюрам, Каннаваро та багатьох інших гравців.

раванеллі робсон

Я перейшов до Мідлсбро. Це була невелика команда, але зі значними амбіціями. Після розмови з Браяном Робсоном, який є легендою в Англії та у Європі, я швидко все для себе вирішив. Виступи за Мідлсбро стали прекрасним досвідом для мене, а також для моєї родини.

– У дебютному матчі ви забили три голи Ліверпулю.

– Так, і це був потужний Ліверпуль: Джон Барнс, Роббі Фаулер, Стів Макманаман та багато чудових гравців. Якщо не помиляюся, мій хет-трик став найкращим дебютним результатам для іноземця в АПЛ.

– Але Мідлсбро не досягнув особливих успіхів у той час…

– Звичайно ж, це не Ювентус (трохи емоційно реагує Раванеллі, – "Футбол 24"). У тому чемпіонаті я забив 16 голів і в Англії багато говорили про мене. Коли ти граєш у невеликому клубі і забиваєш багато голів, коли ти займаєш 5 місце в рейтингу найкращих бомбардирів Європи (загалом Раванеллі забив 31 гол у всіх турнірах у тому сезоні, – "Футбол 24") – це було дуже важливо для мене.

– У тому сезоні ви програли з Мідлсбро фінали Кубка Англії та Кубка англійської ліги. Причому у фіналі Кубка Англії поступилися Челсі, за який тоді виступали, за іронією долі, ваші співвітчизники Дзола, Ді Маттео та колишній партнер по Ювентусу – Віаллі.

– Я був травмований та покинув поле вже на 24-й хвилині фіналу Кубка Англії. Я недобре почувався перед грою.

У фіналі Кубка ліги я забив Лестеру на початку додаткового часу, та вони змогли зрівняти незадовго до закінчення овертайму. Це було розчарування. У переграванні Лестер здолав нас, причому знову в додатковий час.

– Чому ви залишили Мідлсбро?

– Команда вилетіла з АПЛ, бо з неї зняли 3 очки за неявку на один із матчів чемпіонату. До того ж у збірній Італії мені дали зрозуміти: якщо я хочу грати на чемпіонаті світу 1998 року, я маю виступати за топ-клуб в Італії чи в іншій країні Європи. Так я опинився в Марселі.

раванеллі

– Розкажіть про період у Марселі...

– Це був фантастичний час. Марсель розташовується близько до Італії. Місцеві фанати дуже підтримували та любили мене. Я пам'ятаю, як вони зустрічали мене з банером, на якому написали "Фабріціо Раванеллі, ти – син Марселя!"

Я добре виступав за Марсель, забив чимало голів (31 у всіх турнірах за 2,5 сезони, – "Футбол 24"). Марсель залишився у моєму серці. Там народився мій другий син. Наприкінці цього етапу кар'єри в мене був важкий період, бо тоді моєму батькові діагностували рак.

– Які спогади залишилася у вас від програного Пармі фіналу Кубка УЄФА 1999 року у Москві?

– Погані спогади. 8 наших футболістів не грали в тому матчі через травми та жовті картки. І Парма була дуже сильною командою. А Марсель, до речі, на шляху до фіналу не програв жодного матчу.

– Отже, після Марселя ви повернулися до Італії. Що вам згадується про цей період у Лаціо?

– Це був хороший етап. Я жив у Римі, це фантастичне місто. Тренувальна база Лаціо розташована дуже близько до Умбрії, мого рідного регіону. До Перуджі – 1 година та 15 хвилин. Це було важливо для мене, бо я міг швидко добиратися до свого дому. А мій батько тоді почувався кепсько. Я їздив до нього кожного дня. Щодо футболу, то це був гарний досвід. Ми виграли чемпіонат, Кубок та Суперкубок Італії.

– Той сезон 1999-2000 років у Серії А був божевільним, адже Ювентус мав великий відрив, проте Лаціо зумів його наздогнати і випередити на одне очко.

– Так, і в останньому матчі Ювентус програв Перуджі, команді мого рідного міста. Це був незабутній день.

Лаціо-2000. Суперклуб імені Верона, Недведа і Саласа – де вони зараз

– Потім ви знову повернулися до Великої Британії. Спочатку до АПЛ – у Дербі Каунті, а потім трохи побули гравцем шотландського Данді.

– У Дербі було загалом непогано (Раванеллі забив 11 голів у АПЛ та англійських Кубках у першому сезоні та ще 5 у Чемпіоншипі наступного сезону, – "Футбол 24").

У Шотландії я провів лише місяць (та навіть за цей час Раванеллі встиг відзначитися хет-триком у матчі Кубка шотландської ліги, – "Футбол 24"), адже у клубу почалися серйозні фінансові проблеми. Я повернувся до Перуджі і там закінчив свою кар'єру гравця.

– Як це було – закінчити кар'єру в рідному місті?

– Це було чудово. Кожен день я мав змогу перебувати з родиною та друзями.

– На жаль, Перуджа тоді покинула Серію А...

– Так, там ще був скандал з арбітром. У сезоні 2004-2005 років я грав з Перуджею у Серії B (забив 3 голи в 24 матчах, – "Футбол 24"). Тоді я отримав травму спини, був прооперований та закінчив кар'єру.

– Слідкуєте за виступами Перуджі зараз?

– Гарна команда у Серії B. Проте постійно програє у плей-офф за вихід до Серії А (3 рази за останні 4 сезони, – "Футбол 24").

– Можливо, в Алессандро Нести все вдасться?

– Він може добре попрацювати у команді. Це дуже досвідчена у футболі людина.

– Ми побачимо Перуджу в Серії А?

– Чому б і ні?

Збірна Італії, за яку Раванеллі двічі забив Україні

– Що для вас означало грати за збірну Італії?

– Коли ти граєш за свою країну – це особливо. У цих матчах ти маєш віддавати максимум, грати на 100% в кожному моменті на полі. Гра за збірну відрізняється від виступів за клуб. Адже за тебе вболіває вся країна, люди кидають усі свої справи.

– Пам'ятаєте свої два голи Україні у відборі на Євро-1996?

– Десь хвилин через 20 після початку Україна забила першою. Потім я забив двічі, а третій гол забив Паоло Мальдіні. Я пам'ятаю, що Україна була хорошою командою, та Італія була ще кращою.

– А матч у Києві пам'ятаєте?

– Якщо чесно, то ні.

раванеллі

– Коли ви бачили молодого Андрія Шевченка, могли уявити, що він через кілька років стане справжнім жахом для захисників чемпіонату Італії та всієї Європи?

– Шевченко – чудовий хлопець та чудовий гравець. Коли він переїхав до Італії, забив багато голів. Відразу, коли він почав спілкуватися з гравцями, з пресою, було зрозуміло, що це дуже хороша людина.

– Ви спілкувалися з ним, коли грали?

– Ні. Але я б хотів поспілкуватися з ним зараз. Він може допомогти мені з розумінням українського футболу, ситуації в ньому.

– Якщо повернутися до збірної, чому Італія погано виступила на Євро-1996?

– Нам дуже не пощастило. Дзола не забив пенальті в матчі проти Німеччини. Якби він забив, Італія вийшла б у плей-офф.

– Тоді ви також несподівано програли Чехії.

– На нинішньому чемпіонаті світу Аргентина програла Хорватії. Кожен матч – це окрема історія. І Чехія тоді була дуже цікавою командою: Поборскі, Недвед та багато гарних гравців.

– Вам не вдалося зіграти на чемпіонаті світу, хоча у 1998 році ви мали таку можливість. Шкодуєте про це?

– Перед першим матчем з Чилі моя температура піднялася до 40. Тоді мій син погано почувався, перебував у лікарні. Вдома я підхопив вірус краснухи. Опинився в лікарні і не мав шансів зіграти на Кубку світу. Звичайно, це велике розчарування.

Тренерська кар'єра

– Ви працювали з молодіжною командою Ювентуса у 2011-2013 роках. Розкажіть про цей досвід.

– Я починав працювати з 9-ї години ранку і закінчував о 8-ій вечора. Кожного дня належало зробити багато речей. Ми працювали з молодими хлопцями та тими, кого Антоніо Конте відправляв тренуватися з дублем. Це був прекрасний досвід для мене, для підвищення моєї кваліфікації.

– Можете назвати когось із молодих гравців, з ким ви працювали тоді та кого вже знають зараз?

– Наприклад, Мойзе Кін 2000 року народження, який зараз грає в оренді у Вероні. Цей гравець прогресує. Ще було багато гравців, які грають в Серії B, і також в Серії А.

– У 2013 році вас запросили тренувати Аяччо, та ви пробули там менше півроку (з червня по листопад). Що не вдалося в цьому клубі?

– Я вважаю, що це також був гарний досвід. Аяччо ж – маленька команда, з гравцями іншого рівня. Не мав серйозного бюджету.

Та ми добре почали сезон. У другому турі зіграли на виїзді 1:1 з чинним та майбутнім чемпіоном ПСЖ. Пізніше обіграли на своєму полі Ліон з рахунком 2:1.

Але потім почалися проблеми. Було багато травм і не вистачало гравців для основного складу. Ми залучали зовсім молодих гравців. Це спричиняло проблеми. Менеджмент клубу почав казати мені, що я маю змінити свій тренерський штаб. Я відповів, що це моя відповідальність, і якщо штаб поганий і він піде, то я піду з ними. Так закінчився мій етап в Аяччо.

Прихід в київський Арсенал

– Зараз ви в Україні. Чому? Як виник цей варіант?

– Бо з'явилася така можливість. Я поговорив зі своїм агентом, з керівником клубу. Київ – динамічне та гарне місто. Тож я прийняв це рішення.

Так, існує багато проблем з організацією, з гравцями. Це не буде легко. Сезон починається вже 22 липня. І, якщо бути чесними, то ми не готові до початку чемпіонату. Та я можу запевнити, що докладу всіх зусиль, буду сконцентрованим та кожній деталі роботи в клубі. Я хочу допомогти клубу своїм досвідом та знанням у футболі.

"Зараз я б забивав 60 голів за сезон і коштував 80 мільйонів фунтів". Фабріціо Раванеллі – суперзірка, яка підірве УПЛ

Звичайно, щоб перемагати, нам потрібні гравці. Щоб залишитися в українській Прем'єр-лізі, нам потрібні гравці. І це не 2-3 гравці, їх потрібно більше. Я хочу, щоб Арсенал зробив крок уперед, поступово виходячи на новий рівень. Щоб кожного дня клуб ставав трохи кращим.

– Ви казали, що ваш тактичний ідеал – схема 4-3-3. Та, наприклад, Ювентус Ліппі, за який ви грали, не був суто атакувальною командою. Він був збалансованою командою.

– Кожна команда, яка хоче перемагати, має бути збалансованою. Не можна грати лише в атакувальний футбол. На полі може бути 10 форвардів, та це не гарантія, що ви забиватимете голи (посміхається). Надзвичайно важливо мати баланс у команді. У свій час я мав бути першим захисником на полі.

– Це дуже схоже на принципи Валерія Лобановського.

– Так, Ліппі схожий на Лобановського. Я, Віаллі та Дель П'єро мали бути першим редутом оборони, пресингувати суперника, багато рухатися. Якщо під час гри, наприклад, хтось із півзахисників опинився не на своїй позиції, то його мав підстрахувати хтось із форвардів. Кожен у команді мав допомагати кожному і не питати, чому він має це робити. Команда мала працювати як єдине ціле.

Що стосується Лобановського, то я думаю, що кожен гравець у його команді добре знав, чого хоче від нього тренер. Його команди були добре фізично підготовані, дуже багато рухалися.

– Яка ваша головна мета в Арсеналі?

– Створити сильний менталітет переможців. Я вважаю, що для досягнення результатів потрібен такий менталітет. Кожен, хто працює в Арсеналі, повинен вірити в цей проект.

У свій час я прагнув бути одним з найкращих бомбардирів у світі. Зараз я найбільший критик для самого себе і прагну одного дня стати дуже гарним тренером. Хочу, щоб мої гравці також піднімалися на все вищий і вищий рівень.

Роман Ляшенко, Футбол 24

"Не міг одягнути футболку з "Газпромом". Леван Кобіашвілі – про війну з Росією, контракт із Баварією і біль за Україну

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
16
год
:
36
хв
Німеччина
21:45
Сербія
Вгадай результат матчу
Залиште відгук